Контрольні запитання

1. У чому сутність функції контролю?

2. Що відносять до основних складових контролю?

3. Визначте взаємопов'язані складові системи контролю.

4. Які основні вимоги ставляться до контролю?

5. За якими групами розподіляються нормативи функції контролю?

6. Які підсистеми охоплює контроль?

7. Визначте основні групи системи контролю.

1. Які основні вимоги до контролю ставляться в міжнародних компаніях?

8. Які особливості контролю в міжнародних корпораціях?

9. У чому сутність корпоративного контролю?

10. Які основні види корпоративного контролю?

11. У чому сутність англо-американської моделі обліку?

12. У чому сутність континентальної моделі обліку?

2. У чому сутність південноамериканської моделі бухгалтерського обліку?

Література

1. Рикі В. Грі фін, Яцура В. Основи менеджменту. - Л.: Бак, 2001.

2. Джон Д. Дєниелс, Ли X. Радеба. Международньш бизнес: внешняя среда й деловые операции. - М.: Дело Лтд, 1994.

3. Кинг У, Клиланд Д. Стратегическое планирование й хозяйственная политика. - М.: Прогресс, 1982.

4. Виссема X. Менеджмент в подразделениях фирмы, - М.: Инфра-М, 1996.

5. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. - М: Экономика, 1995.

6. Кириченко О., Кавас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньо­економічної діяльності. - К: Фінансист, 2000.

7. Панченко Є.М. Міжнародний менеджмент: навчальний по­сібник - К: КДЕУ, 1996.

8

Управление организацией. Учебник/ Под ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А. Соломатина. М.: ИНФРА, 1998.

9. Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління: Навчальний посібник. - X.: Еспада, 2003.

10. "Раціональні ділові норми і корпоративна практика. Деякі принципи". Матеріали семінару "Раціональні ділові норми і корпоративна практика" (Лондон, 13 квітня 1997 року) (вере­сень 1997 року).

12

11. Клейнер Г. Управление корпоративними предприятиями в переходной экономике // Вопрос экономики. - 1999. - №8.

Управление и корпоративний контроль в акционерном обществе: Практическое пособие / под ред. Е.П.Губина. - М.: Юристь. - 1999.

13. Євтушевський В .А. Основи корпоративного управління: Навч. посіб. - К.: Знання - Прес. - 2002.

14. Козаченко Г.В., Воронкова А.Е., Коренєв Е.Н. Основи кор­поративного управління. Навч. посіб. -Луганськ: Видавницт­во СНУ.-2001.

15. Радигин А. Внешние механизмы корпоративного управлення и их особенности в России // Вопросы экономики. - 1999. - №8.

173

Тема 9. Технологічна політика міжнародних корпорацій

Коли немає конкуренції,

менше стимулів для нововведень

(Акіо Моріта)

1. Міжнародні науково-технічні відносини

2. Сутність і види технологічної політики

3. Структура передачі технологій

4. Стратегія науково-технічного співробітництва

1. Національні виробничі відносини як фактор управління міжнародними НДПКР

5. Патентно-правові системи та джерела патентного права

1. Міжнародні науково-технічні відносини

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концент­ровано проявляються у формуванні світового ринку технологій, "ноу-хау", патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового еконо­мічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як фак­торів динамізації та вдосконалення виробництва. Так, обсяг нау­кової діяльності подвоюється приблизно кожні 10-15 років, а кількість наукових співробітників, заданими ЮНЕСКО, за остан­ні 50 років зростала майже в чотири рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7-10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2,5-3 роки. Згідно з прогнозами, у XXI столітті науково-дослідницькою роботою буде займатися близько 20% працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси інтелектуалізації виробництва та пра­ці, зростатиме ефективність використання всіх ресурсів.

Міжнародний технологічний обмін як спорадичне явище був відомий уже наприкінці XIX ст. Формування світового ринку тех­нологій як системи постійних відносин між державами припадає на другу половину 50-х - початок 60-х років XX століття.

Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міц­но утримують США, частка яких у продажу ліцензій становить майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Великобританія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Швеція. Останнім часом знач­ну активність у цій галузі проявляють також Австралія, Нова Зе­ландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни. Можна виді­лити три головні етапи розвитку міжнародного технологічного обміну й формування світового інноваційного ринку.

На першому етапі (кінець XIX - середина XX ст.) інтерна­ціоналізація почала охоплювати сферу виробництва, науки й техніки, створюються транснаціональні корпорації (ТНК). Головною формою технологічного трансферту в цей період були прямі інвестиції ТНК у країни, що розвиваються, та колонії.

Другий етап (50-70-ті роки XX ст.) характеризується подаль­шим поглибленням міжнародного поділу праці, інтенсивним роз­витком міждержавної спеціалізації й кооперування виробництва на рівні фірм і підприємств. Різко посилюється активність ТНК, зростає їх кількість, обсяг виробництва й продажів і, відповідно, - роль у національній та світовій економіці. Змінюється характер і географія зарубіжних інвестицій та міжнародного технологічно­го обміну. Інвестиції починають спрямовуватися переважно в розвинуті країни. Міжнародний технологічний трансферт реалі­зується у формі спільних підприємств, ліцензійних угод, контрак­тів у галузі управління та маркетингу, угод про надання технічної допомоги, договорів про передачу власникам новозбудованих під­приємств "під ключ". Першорядного значення набуває отримання знань і "ноу-хау".

Наприкінці 70-х років XX ст. (третій етап) міжнародний поділ праці (МІШ) ускладнюється, стає дедалі сильнішим, охоплюючи передвиробничу діяльність і науково-технічну галузь. Провідною формою міжнародного технологічного трансферту став продаж лі­цензій, усталюється міжнародна кооперація у сфері науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт (НДПКР), з'явля­ються комплексні міжнародні угоди стратегічного характеру -стратегічні альянси (консорціуми).

Ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Відносно новим на­прямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі обчислювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплексно-автоматизовані виробництва з використанням єди­них транспортних систем та систем управління на базі ЕОМ.

Істотно впливають на структуру сучасного ліцензійного ринку розвиток і поглиблення процесів інтернаціоналізації, тобто пере­важання в загальному обсязі угод, що укладаються між підрозділами й філіалами великих фірм і ТНК, де зосереджено майже 80% нау­ково-технічного потенціалу розвинутих країн світу.