1.2. Головні герої

Головні герої — це «двигун» твору. Це образи, що втілюють у собі ту мораль в яку вірить автор, якою пронизаний текст. Кожен герой наділений певними якостями, характером, що розкриваються упродовж історії. Вони уособлюють розвиток головної ідеї шляхом подолання перешкод: зовнішніх чи внутрішніх. Головним героєм може бути одна людина. Тоді опора історії — середовище або внутрішній стан, у яких вона перебуває. Це означає, що при описуванні чогось варто звертатися до художніх зворотів, детального огляду. Навколишні ситуації допомагають поринути у створений автором світ і уявити усе.

Кожен образ має бути яскравим, привертаючим увагу, насиченим. Він не повинен бути плоским чи банальним, а реальною людиною ( чи створінням ), яка вміщує у собі гаму емоцій, почуттів та думок.

Образ має бути достовірним, реальним. Читаючи твір, відчуття історії має бути відсутнім, а читач має почувати себе на місті героїв. У кожному образі можна відшукати ті самі думки, що відвідували кожного, ті самі враження та реакції, а можливо й ситуації.

Адже історію пишуть для того, щоб вплинути на людей. А це можна зробити лише за умов створення такого світу, в якому читач не буде проти жити упродовж читання. Він не обов'язково має бути сучасним чи реальним. Але обов'язково живим та справжнім.

Образи такого світу, напевно, відрізнятимуться від сучасних людей. Але це не повинно заважати авторові виокремлювати їх. Їх особливості допомагають не витрачати час на розкриття образу, а одразу символізують обрані якості. Це може виявлятися в одязі, поведінці, зовнішності чи манері спілкування. Особливості також можуть вирізнятися у діалогах, монологах та поглядах ( світобаченні ).

Щодо більш звичайних та передбачливих образів, варто відзначити важливість розвитку від того герою, з яким ознайомлюється читач на початку книги до того, який він наприкінці шляху. Зазвичай це робиться завдяки комбінації декількох ситуацій у які потрапляє герой та головного моменту, коли весь накопичений досвід прочитаних історій розкривається під час усвідомлення. Це наче катарсис, коли вся інформація, усі знання склалися в один малюнок, коли світ героя набуває нового сенсу шляхом руйнування попереднього.

Тож серйозних проблем на цьому етапі бути не повинно. Все залежить від історії, її стилю та теми. Образи самостійно укладаються в голові письменника, комбінують сторони та ситуації прояву цих сторін. Варто тільки прислухатись до себе.

Виражальні засоби.

Героя можна описати багатьма способами про які йдеться вище. «Живий» образ - це той, що має свій внутрішній світ, способи самовираження. Такими способами можуть бути міміка, жести, особливості стилю мовлення. Цьому не варто приділяти забагато уваги, але зайвим не буде підкреслити індивідуальність образу. Якщо це людина певного народу, національності, раси чи виду, звичайно, вона буде проявляти себе новими незвичними способами. Це допоможе зробити ваш твір незвичайним, роблячи акценти на таких незвичайних моментах. Адже це повчально для читачів.

Це одним спосіб вираження — манера висловлювання автора. Його власний стиль. Які порівняння і метафори він використовує, як сам бачить своїх героїв. Чи вважає він їх героями.

Відомо, що у кожного письменника є неповторний стиль, який виражається у маленьких деталях, але відчувається під час читання. Іноді, вони самі не усвідомлюють ці особливості, але для того щоб відточити свої навички та покращити їх, необхідно їх віднайти та опрацювати.

Гарний письменник, це перш за все той, хто пізнає себе. Той, хто слідкує і помічає свій прояв, досліджує усі деталі своєї творчості, недоліки та особливості виконання. Той, хто працює з і над собою. Так автор здатен саморозвиватися, самодисциплінуватись та покращувати свою діяльність. Такими навичками можна наділити головні образи. Це і буде їх розвиток і розкриття.

Монологи і діалоги ( і полілоги) допомагають показати внутрішній світ героя та його характер. Це може бути висловлення ставлення письменника, чи усвідомлення самим героєм, який він, але частіш за все читач має можливість самостійно зробити висновки щодо головного герою.

Тематика монологів і діалогів визначається сюжетом та темою. Читач пізнає героя, знайомиться з ним і дивиться за його внутрішнім шляхом, розвитком почуттів та думок.

Також монолог чи діалог можна використати як розповідь життєвої історії, випадки з дитинства, мрії про майбутнє, автобіографію, або розповідь про друзів, знайомих, плітки і т. д. Адже це можна використовувати як вид подання інформації.

У книзі Сесилії Ахерн «Не Вірю, сподіваюсь, Люблю» діалоги використовувались як структура твору. Книга складалася тільки з діалогів шляхом смс, пошти, спілкування, листівок і т. д. Такий стиль також можна використати, але дуже обережно і грамотно.

У книзі Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто» багато внутрішніх монологів, коли персонаж усвідомлює себе, чи підтримує у скруту .

Такі монологи і діалоги дуже інформативні і без них текст здається нудним та не художнім. Це той спосіб, що оживляє історію. Так створює ілюзію, що все це трапляється саме зараз.