Тема 1. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності. Характеристика джерел небезпеки.

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

У ХХ ст. людство увійшло у складний період історії свого існування, коли воно у своєму розвитку вже оволоділо величезним науково-технічним потенціалом, але ще не навчилося достатньо обережно та раціонально ним користуватися. Швидка урбанізація та індустріалізація, різке зростання населення планети, інтенсивна хімізація сільського господарства, посилення багатьох інших видів антропогенного впливу на природу порушили біологічний кругообіг речовин у природі, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалося прогресуюче руйнування природних систем. Це поставило під загрозу здоров’я та життя сучасного та майбутнього поколінь, існування людської цивілізації.

Стан сучасного розвитку суспільства, навколишнього середовища і рівнів травматизму та захворюваності свідчить про необхідність подальшого удосконалення умов життя та діяльності людини на основі всебічного розвитку засобів і заходів безпеки [4, с.27].

Сучасна ситуація в Україніпов’язана з прагненням отримання максимального прибутку підприємцями, з розвитком економіки, збільшенням промислового виробництва, ядерної енергетики, марнотратним використанням ресурсів в індустріальному виробництві, яке базується наідеї підкорення природи, необдуманому вичерпуванні її ресурсів, концентрації величезних мас людей у мегаполісах. Це поглиблює і так вже існуючі екологічну кризу, соціальні та воєнні суперечності, призводить до суттєвих змін у техногенній сфері.

Щоб уникнути глобальних незворотних процесів, необхідна реалізація ідеї сталого розвитку суспільства, яка ґрунтується на використанні ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій, на дбайливому ставленні до людини і навколишнього середовища. Це пов’язано із вирішенням таких завдань, як охорона здоров’я та життя людини у звичайних і надзвичайних ситуаціях, охорона навколишнього середовища від негативних наслідків антропогенних і техногенних впливів. Ці завдання у майбутньому можна об’єднати в єдину соціально-природну систему безпеки. Основним мотивом такого поєднання є сукупність небезпек техносфери, що одночасно негативно діють як на людину, так і на біосферу.

За останні десятиріччя можна спостерігати формування такого наукового напряму, як безпека життєдіяльності людини. Об’єктом дослідження цього напряму є життєвий процес людини з усіма складовими, які утворює життя [1, с.6].

Безпека життєдіяльності людини (БЖДЛ)– дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категоріальний, теоретичний і методологічний апарат, необхідний для вивчення конкретних небезпек та засобів захисту від них [3, с.12].

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на формування безпеки і попередження небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків їх впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її існування від небезпек [3, с.20].

Очевидно, що поняття життєдіяльності існувало від початку існування людства, але ж термін “життєдіяльність”порівняно новий.

Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими – фізичною, хімічною, енергетичною тощо.

Життя – це основна форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів (Н.Ф. Реймерс) [3, с.18].

Невід’ємною властивістю усього живого є активність. Людська ж активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів і істот. Ця особливість полягає в тому, що людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека, визначають як “безпеку” [3, с.18].

ДСТУ 2293-99 визначає термін “безпека” як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди [3, с.19].

Основоположний постулат БЖД – потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем проживання на всіх стадіях життєвого циклу.

Постулат стверджує, що всі компоненти середовища проживання, перш за все технічні засоби та технології, крім позитивних властивостей і результатів, мають здатність генерувати травмуючі та шкідливі фактори. При цьому будь-яка дія людини чи її результат неминуче призводить до виникнення нових негативних факторів [1, с.9-11].

Негативні впливи в системі “людина - оточуюче середовище” прийнято називати небезпеками.Небезпека реалізується шляхомнебезпечних та шкідливих факторів.У процесі розвитку цивілізації система “людина-навколишнє середовище” не залишається незмінною та визначається розвитком науково-технічного прогресу. Тому не залишаються незмінними як набір небезпечних та шкідливих факторів, так і рівень, сила, масштаб їх впливу на людину.

Небезпека є складним параметром, який має багато ознак. Щоб краще зрозуміти природу небезпек та протистояти їм, необхідна систематизація та класифікація, чим і займається таксономія – наука про систематизацію та класифікацію складних явищ, понять, що відіграють важливу роль в організації наукового знання у галузі безпеки життєдіяльності.

Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікаціїнебезпек– за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо [3, с.21].

Небезпека наявна в усіх системах, що мають енергію, хімічні та біологічно активні компоненти, а також характеристики, що не відповідають життєдіяльності людини. Один і той самий небезпечний та шкідливий фактор за природою своєї дії може одночасно належати до різних груп. Тому дуже важливо ідентифікувати фактор навколишнього середовища, тобто визначити його тип та розмір [1, с.14-17].

Усі види небезпек, які формуються у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, змінюють його стан. Але ж наявність небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов’язково повинна бути спричинена якась шкода чи ушкодження. Існування джерела небезпеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде спричинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров’ю, смерті або іншої шкоди призводить конкретний вражаючий фактор.

Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках поділяються на шкідливі та небезпечні.

У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов’язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності слід враховувати цю об’єктивну дійсність з її зв’язками та взаємовідносинами. І якщо необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його [3, с.23].

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, -системний аналіз.

Під елементами (складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об’єкти, а й стосунки і зв’язки між цими об’єктами. Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки.

Безпека життєдіяльності вивчає людину і оточуюче її середовище саме в системі “людина-життєве середовище”, в якій людина є суб’єктом – носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об’єкт – життєве середовище [3, с.27-37].