Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
zemlya_otvety.doc
Скачиваний:
32
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
1.93 Mб
Скачать
  1. Впровадження реформаторських заходів на українських землях та їх вплив на перетворення земельних відносин.

Необхідно звернути увагу на перший до­кумент звичаєвого права Русі — «Руську Правду». Найпоши­реніші форми землеволодіння: князівське, боярське та монас­тирське.

Економічний розвиток України в другій половині XIV— XVI ст. зумовлений перебуванням українських земель у складі Великого князівства Литовського та Польського Королівства, а з 1569 р. — Речі Посполитої. Потрібно звернути увагу на основні джерела цього періоду — Литовські статути, «Саксонське дзер­кало», «Устава на волоки» 1557 р., значна частина земель пере­бувала в державній і королівській власності; об'єднувалась у ста­роства — фільварки.

Упродовж XVI ст. виникає та розвивається козацьке земле­володіння. У процесі Національно-визвольної революції 1648 р. усі землі перебували в державній власності (індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю), селяни стали вільними, було створено вигідні умови для ведення сільського господарства, гетьманом виділялись земельні наділи козацьким старшинам і монастирям.

У результаті аграрної реформи 1848 р. в Австрійській імперії та на Західній Україні селян було звільнено від особистої залежно­сті від поміщиків; суд над селянами мав здійснювати спеціально призначений чиновник; розмір панщини становив ЗО днів на рік.

Необхідно звернути увагу на селянську реформу 1861 р. в Росії та Україні, згідно з якою селяни здобули низку громадсь­ких прав — особистих і майнових.

Столипінська аграрна реформа передбачала докорінні зміни земельного устрою, насамперед зруйнування общини. Варто ознайомитися з такими документами, як Закон від 5 жовтня 1906 р., за якими селянам надавалися рівні з іншим населенням країни юридичні права; Закон від 9 листопада 1906 р. «Про до­повнення деяких постанов чинного закону, який стосується се­лянського землеволодіння та землекористування».

Аграрна реформа передбачала вжиття трьох груп заходів: 1) виділення селян з общини й закріплення за ними землі у при­ватну власність; 2) створення хутірського та відрубного госпо­дарства; 3) переселенська політика.

Розглядаючи питання про вплив столипінської аграрної ре­форми на розвиток господарства (особливо Правобережної України), варто зазначити, що реформа відповідала традицій­ним українським формам землеволодіння, прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила умови для приватного землеволодіння, створення системи землевпорядних комісій, зокрема Закону про землеустрій від 24 травня 1911 р., а також формування в 1883 р. Поземельного селянського банку, який був покликаний надавати конкретну допомогу селянам. Отже, столипінська аграрна реформа заклала міцні підвалини для формування земельного законодавства, розвитку земельних відносин.

  1. Розвиток земельного законодавства і права в Україні після 1917 року.

Потрібно звернути увагу на радикальні зміни земельного ла­ду, які сталися після прийняття таких документів, як Декрет про землю 8 листопада 1917 р., згідно з яким було проголошено націоналізацію земельного фонду Росії, право приватної влас­ності на землю скасовувалося назавжди, заборонялися купівля-продаж, оренда, застава землі, вона надавалася відповідним державним органам лише в користування; «Основний закон про соціалізацію землі» від 9 лютого 1918 р.; Земельний ко­декс РРФСР від 1922 р.; Закон «Про трудове землекористуван­ня» від 22 травня 1922 р. Крім цього, необхідно звернути увагу на період нової економічної політики (1922—1928 рр.). Зазна­чимо, що наслідком постійних змін характеру земельних відно­син з 1917—1928 рр. стала активізація ведення кодифікаційних робіт, які сприяли формуванню вітчизняного земельного зако­нодавства.

На початку другої світової війни західноукраїнські землі було приєднано до Радянської України і СРСР у цілому. Гос­подарство України з початку війни було переорієнтоване на потреби оборони.

Необхідно враховувати, що аграрні відносини 50-х років харак­теризуються реформуванням сільського господарства. 13 грудня 1968 р. було прийнято Основи земельного законодавства СРСР; у 1970 р. — Основи водного законодавства СРСР; у 1975 р. — Основи законодавства про надра СРСР; у 1977 р. — Основи лісового законодавства СРСР.

Земельним законодавством був закріплений принцип безплатності землекористування. В якості землекористувачів виступали колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські підприємства, організації, установи; промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства, організації, установи; громадяни СРСР. Земельні ділянки надавалися виконкомами місцевих Рад народних депутатів, Радами Міністрів союзних і автономних республік відповідно до їх компетенції. За рішенням цих органів земельні ділянки могли вилучатись в установлених випадках.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]