83. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання.

Земля не є результатом людської праці, а продуктом самої природи. Безпосереднім об'єктом правового регулювання ви­користання земель сільськогосподарського призначення є певна територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, на якій він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції та зведенням будинків, будівель, споруд й інших виробничих об'єктів, необхідних для обслуговування його основ­ної діяльності. Таким чином, для земель сільськогосподарського призначення характерне їх використання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогосподарської продукції), що є відмітною рисою цієї категорію земель, а й як просторово-операційного базису, що притаманне усім категоріям земель.

У ЗК міститься як термін "земля", так і термін "земельна ділянка", хоч визначення дається лише останньому. Це пояс­нюється тим, що об'єктом правовідносин, пов'язаних з вико­ристанням землі, завжди є індивідуально-визначена земельна ділянка, яка згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК становить частину земної поверхні зі встановленими межами, певним місцем розташу­вання та з визначеними щодо неї правами.

Специфічними ознаки земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення, що характеризують їх як об'єкт земельних відносин, є обмеженість їх площі, локалізованість за місцем розташування, те, що вони є нерухомим об'єктом та основним засобом виробництва в сільському господарстві.

Земельні ділянки, права на них, а також тісно пов'язані з цими ділянками об'єкти (ґрунт, замкнуті водойми, ліс, багато­річні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщення яких без заподіяння надмірної шкоди їх призна­ченню неможливе, знаходяться в обігу неподільно, якщо інше не передбачене законом.

У літературі існує думка, відповідно до якої землі сільсько­господарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику: загальний об'єкт (части­на земельного фонду), на який поширюється загальний право­вий режим використання землі; родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються правила особливого правового режиму, призначені для земель сільськогосподар­ського призначення; а також безпосередній об'єкт (як сільсько­господарське угіддя), на який поширюється дія норм земель­ного, фінансового, господарського й інших галузей права.

.

84. Суб'єктний склад власників та користувачів земель сільськогос­подарського призначення.

В Україні відповідно до змісту національного законодавства по­няття «суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення» за своїм змістом та значенням майже тотожне поняттю «суб'єкт аграрного підприємництва». Такий висновок випливає зі змісту законів «Про під­приємництво» (ст.2), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 1), «Про сільсько­господарську кооперацію» (ст. 1), «Про господарські товариства» (ст. 1), «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 1), а також зі змісту Постанови Кабінету Міністрів України №740 від 25 травня 1998 р., Цивільного кодексу України (2003 р.), Господарський кодекс України (2003 р.).

Згідно з цими законодавчими актами суб'єктами прав на землі сіль­ськогосподарського призначення визначаються аграрні товаровиробни­ки, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм гос­подарювання.

Відповідно до чинного законодавства всі суб'єкти прав на землі сіль­ськогосподарського призначення за організаційно-правовими формами можна поділити на суб'єктів у сфері виробництва та у сфері сервісу. У свою чергу, за змістом суб'єкти виробничо-підприємницького та соціального спрямування включають у себе певні групи.

Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на при­ватній (кооперативній, корпоративній), державній та комунальній фор­мах власності власники чи користувачі земель сільськогосподарського призначення, головним завданням і предметом діяльності яких є вироб­ництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Саме як виробники продуктів харчування при­ватні аграрні підприємства кооперативного типу (сільськогосподарські підприємства, спілки селян, пайові підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і акціонерні товариства, товариства з об­меженою відповідальністю, державні сільськогосподарські підприєм­ства, діяльність яких заснована на змішаній формі власності, виступають основними суб'єктами права на землі сільськогосподарського призначен­ня як юридичні особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства, а також приватні підсобні господарства громадян.

Другу групу суб'єктів прав на землі сільськогосподарського призна­чення формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, діяльність яких спрямована на забезпечення виробничо-технічної діяльності аграрних товаровироб­ників. До цієї групи належать підприємці, предметом статутної діяльнос­ті яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, технічного та іншого забезпечення виробничої діяльності підприємців, що безпосеред­ньо займаються виробництвом продуктів харчування, сировини і продо­вольства незалежно від їх форм власності.