60. 74 Міжнародна організація праці,її структура, основні напрямки діяльності

МОП була заснована урядами ряду країн згідно з рішенням Паризької конференції 11 квітня 1919 р. з ціллю міжнародного співробітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. У даний час МОП - одна зі спеціалізованих установ ООН. МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики у життя; допомога країнам - членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящих як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.

На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава - член ООН. Україна являється членом МОП з 1954 р. Головним принципом роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва - від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два - від уряду, по одному - від підприємців і працівників. Вищий орган МОП - Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно і складається з делегатів усіх держав - членів МОП. До компетенції Генеральної конференції відноситься прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій, визначення задач і напрямів діяльності МОП, внесення змін в її Статут, прийом у члени МОП окремих держав, спостереження за застосуванням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається на Міжнародній конференції праці й складається з 56 чоловік: 28 делегатів представляють уряди, 14 - підприємців і 14 - працівників. Адміністративна рада призначає Генерального директора Міжнародного Бюро Праці.

Міжнародне Бюро Праці - постійний орган МОП виконує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням, збиранням і поширенням інформації щодо міжнародно-правового регулювання умов праці найманих працівників. Міжнародне Бюро Праці займається підготовкою матеріалів до конференції МОП, надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції, видає публікації щодо міжнародно-правового регулювання праці.

Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.

Конвенції приймаються Генеральною конференцією більшістю голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами - членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували даної конвенції. Для окремої держави - члена МОП конвенція стає юридичне обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2-4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики відносно такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.

Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави - члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акта набули юридичної сили.

МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо.

Систематизовані Конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це - основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієна праці.

94. Принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування громадян в Україні.

Відповідно до ст. 1 Основ загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами [2, ст. 5]:

законодавчого визначення умов і порядку здійснення загаль­нообов’язкового державного соціального страхування;

обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;

надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;

солідарності та субсидування;

державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’яз­кового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

94. Види соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

1) пенсійне страхування:

пенсії за віком, у зв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

допомога на поховання пенсіонерів;

2) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

допомога у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;

допомога у разі народження дитини та в зв’язку з доглядом за нею;

допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

забезпечення оздоровчих заходів;

3) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

профілактичні заходи зі запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;

допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ним своїх трудових обов’язків;

пенсія у зв’язку з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

4) страхування від безробіття:

допомога у зв’язку з безробіттям;

відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

матеріальна допомога безробітному та членам його сім’ї;

дотація роботодавцю для створення робочих місць;

допомога на поховання безробітного.

Доповнення переліку матеріального забезпечення та соціальних послуг, які надаються особам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, можуть здійснюватись законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, можуть бути припинені [2, ст. 27]:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався унаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався унаслідок умисної дії особи;

г) унаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов’яз­ків щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Перелік видів матеріального забезпечення та соціальних пос­луг свідчить про те, що соціальним страхуванням охоплена знач­на частина соціальних ризиків. Тому нова систем соціального захисту спроможна забезпечити матеріальні втрати особи, викликані не будь-якими причинами, а саме такими обставинами, котрі отримали спеціальний термін — соціальні ризики (старість, інвалідність, втрата годувальника, безробіття, материнство та інші).

94. Пенсійна система України: загальна характеристика

Перший та другий рівні – система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; другий та третій рівні – система накопичувального пенсійного забезпечення. Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Пенсійна система України — сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. Пенсійна система України в сучасному вигляді започаткована в січні 2004 року і містить у собі відносини по формуванню, призначенню і виплаті пенсій в трирівневій пенсійній системі.

З прийняттям законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення» в 2004 розпочато впровадження пенсійної реформи, сутність якої полягає в переході до трирівневої пенсійної системи:

• Перший рівень — це солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

• Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Передбачається, що вона буде введена в дію у 2012 році. Частина обов'язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде спрямована на персональні рахунки громадян. Ці кошти будуть інвестуватися в українську економіку, а інвестиційний дохід збільшуватиме розмір майбутніх пенсійних виплат.

• Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення. В цій системі можуть брати участь добровільно як фізичні особи, так і юридичні особи-роботодавці.

94. Пенсії у солідарній системі

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають [2, ст. 8]:

громадяни України, які застраховані згідно із Законом Ук­раїни «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей;

особи, яким до дня набрання чинності вказаним Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених Законом, — члени їхніх сімей.

Особи, які не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески у визначеному порядку до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Законодавство визначає суб’єктів солідарної системи. По-перше, це застраховані особи, а в окремих випадках — члени їхніх сімей.

Загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:

1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представ­ництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (вклю­чаючи юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;

2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);

3) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

До членів сімей фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяль­ності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяль­ності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-пра­вових відносинах з такою фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності, але разом із ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю;

4) особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;

5) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’я­зковість яких надана Верховною Радою України);

6) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);

7) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;

8) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;

9) працівники воєнізованих формувань, особи начальницького і рядового складу фельд’єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань зв’язку та інформатизації, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповідно до законодавства на постійній основі;

10) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

11) особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповід­но до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», крім осіб, які отримують виплати у зв’язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які отримують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

12) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготов­ку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства);

13) особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за особою похилого віку, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

15) особи, які отримують допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;

16) безробітні в період отримання допомоги у зв’язку з безробіттям. Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, у тому числі іноземці та особи без громадян- ства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [2; 12].

Зазначені особи подають до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та документи за затвердженим ним переліком.

Територіальний орган Пенсійного фонду може відмовити в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа:

підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному стра­хуванню;

не відповідає іншим вимогам, визначеним Законом;

подала неповні або недостовірні відомості;

уже уклала договір про добровільну участь, строк дії якого не припинено або за яким не виконала передбачені умови;

бажає укласти договір на строк менше одного року.

В інших випадках відмова в укладенні договору про добровіль­ну участь не допускається.

Другим суб’єктом є страхувальники [2; 12]:

1) роботодавці:

2) підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу;

3) фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

4) фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України — для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я, а також для непрацюючих осіб;

5) застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управ­ління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов’язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адмі­ністративне управління Накопичувальним фондом. Він є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Статусу юридичної особи набуває з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.

Управління Пенсійним фондом здійснюється на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. Органами управління є правління та виконавча дирекція Пенсійного фонду.

До складу правління Пенсійного фонду входять по п’ять представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія у зв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв’язку з утратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, у зв’язку з інвалідністю, у зв’язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором [2, ст. 10].

У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. Зокрема, такою послугою є допомога на поховання пенсіонера.

Для призначення пенсії у солідарній системі однією з умов є наявність визначеного Законом страхового стажу. Страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімаль­ний страховий внесок.

Пенсії за віком у солідарній системі

Застраховані особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками — 55 років та наявності страхового стажу не менше п’яти років [2, ст. 26].

Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність [12, ст. 2].

Підставою для призначення пенсії з інвалідності, на відміну від пенсії за віком, є чітко виражена непрацездатність громадянина. Підставою для встановлення інвалідності є стійке порушення функцій організму, яке ставить хворого перед необхід­ністю припинити професійну діяльність чи значно змінити її умо­ви. Встановлення інвалідності проводять медико-соціальні експертизи (МСЕК) на підставі Порядку організації та проведення МСЕК, затвердженого Постановою КМУ від 4 квітня 1994 року.

Пенсія у зв’язку з інвалідністю залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:

інвалідам I групи — 100 відсотків пенсії за віком;

інвалідам II групи — 90 відсотків пенсії за віком;

інвалідам III групи — 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 Закону про пенсійне страхування.

Пенсія у зв’язку з утратою годувальника в солідарній системі

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у зв’язку з інвалідністю, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 Закону «Про загальнообо­в’язкове державне пенсійне страхування», — незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з утра­тою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника, якщо втратили джерело засобів для існування.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців із дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досяг­ли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I—IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, — до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти — до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності — один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім’ї — 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім’ї — 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається на весь період непрацездатності, а членам сім’ї, які досягли пенсійного віку, — довічно.

94. Пенсійні виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"