85. Правовий режим земель природно-заповідного фонду.

Згідно з главою 7 ЗК України землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення виділені в ок­рему категорію земель. Однією з основних ознак кожної кате­горії земель є наявність особливого правового режиму, який встановлений законодавством України. Основним завданням правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншо­го природоохоронного призначення є забезпечення їх консер­вативної охорони, яка здійснюється шляхом встановлення від­повідного режиму заповідності.

Правове регулювання охорони і використання земель природно-заповід­ного фонду характеризується рядом правових рис, які є спільни­ми для всіх об'єктів та територій природно-заповідного фонду та, відповідно, земель, на яких вони розташовані.

По-перше, землям природно-заповідного фонду надано ста­тус особливо цінних земель (ст. 150 ЗК України). Це означає, що за загальним правилом такі землі не можуть передаватися до інших категорій земель, що передбачає зміну їх цільового при­значення. Єдиним винятком з цієї законодавчої заборони є перед­бачена законом можливість надання земель природно-заповід­ного фонду для будівництва лінійних об'єктів, деяких енергетич­них та соціально-культурних об'єктів. Згідно з п. 2 ст. 150 ЗК України земельні ділянки особливо цінних земель, що перебува­ють у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопрово­дів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунк­тів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафто­вих і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Крім того, надання землям природно-заповідно­го фонду статусу особливо цінних земель передбачає закріплен­ня повноважень відання ними за органами державної влади най­вищого рівня. Такі землі можуть вилучатися зі складу земель природно-заповідного фонду і переводитися до складу інших ка­тегорій земель за постановою Кабінету Міністрів України (якщо такі землі розташовані за межами населених пунктів) або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучен­ня (викуп) земельної ділянки погоджене Верховною Радою України. Це означає, що зміна категорійної належності (цільо­вого призначення) земель природно-заповідного фонду, що пе­ребувають у державній або комунальній власності, може мати місце за умови розгляду на.сесійному засіданні Верховної Ради України питання про надання згоди на вилучення (викуп) земельної ділянки природно-заповідного фонду та переведен­ня її до складу земель іншої категорії. Якщо ж земельна ділянка природно-заповідного фонду перебуває у власності громадяни­на чи юридичної особи, то переведення її до іншої категорії зе­мель може мати місце лише за умови погодження Верховною Радою України матеріалів її вилучення (викупу), зокрема про­екту відведення земельної ділянки чи проекту його пере погодження.

По-друге, закон визначає не тільки цільове призначення зе­мель природно-заповідного фонду як особливо цінних земель, що підлягають особливій правовій охороні, а й жорстко регла­ментує види діяльності, які можуть здійснюватися на таких зем­лях у межах їх цільового призначення. Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовувати­ся з додержанням вимог законодавства України у природоохо­ронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, а також для потреб моніторингу нав­колишнього природного середовища. Крім того, на деяких тери­торіях та об'єктах природно-заповідного фонду дозволяються й такі види діяльності, як заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання. Водночас на землях при­родно-заповідного фонду є недопустимими та категорично забо­роняються будь-які види діяльності, що суперечать цільовому призначенню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та викори­стання їх природних комплексів чи окремих об'єктів.

По-третє, природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки за­гальнодержавного значення є юридичними особами. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до за­конодавства України можуть бути визнані юридичними особами (ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд Украї­ни»). Це означає, що земельні ділянки, на яких розташовані за­значені вище об'єкти природно-заповідного фонду, підлягають передачі у користування спеціалізованим юридичним особам, основним статутним видом діяльності яких є обслуговування відповідної території чи об'єкта природно-заповідного фонду.

По-четверте, правовий режим земель природно-заповідного фонду визначається на пооб'єктній основі. Вона полягає у тому, що правове регулювання охорони і використання земель при­родно-заповідного фонду здійснюється не лише загальними нор­мами екологічного та земельного законодавства національного чи регіонального рівня, а й локальними правовими актами, в яких конкретизується правовий режим охорони та використан­ня територій і об'єктів природно-заповідного фонду та земель­них ділянок, на яких вони розташовані. Так, завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування природних заповідників, біосферних заповід­ників, національних природних парків, регіональних ландшафт­них парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоо­логічних парків визначаються у положеннях про них, які за­тверджуються: а) центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодер­жавного значення; б) органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях — щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення. А завдання й особливості природо­охоронного режиму пам'яток природи та заповідних урочищ ви­значаються на основі Закону України «Про природно-заповід­ний фонд України» безпосередньо в їх первинних облікових до­кументах. Отже, завдяки пооб'єктному підходу забезпечується максимально повне врахування особливостей земельних ділянок природно-заповідного фонду як об'єкта охорони та використан­ня, що істотно підвищує ефективність правового регулювання відповідних суспільних відносин.

По-п'яте, правове регулювання охорони та використання зе­мель природно-заповідного фонду характеризується наявністю спеціалізованого державного контролю за охороною та викори­станням цієї категорії земель. Згідно з Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (ст. 7) здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині додержан­ня правового режиму використання земель природно-заповідно­го та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні, віднесено не до компетенції Державного агентства земельних ресурсів України чи Міністер­ства аграрної політики України, які здійснюють земельний кон­троль, а до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У складі цього Міністерства державний контроль за охороною та використанням земель природно-заповідного фон­ду здійснюють Головна державна екологічна інспекція України та Служба державної охорони природно-заповідного фонду України, яка діє відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» від 14 липня 2000 р.

По-шосте, важливою особливістю правового режиму земель природно-заповідного фонду є виключення їх з числа об'єктів зе­мельного оподаткування. Згідно зі ст. 49 Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України» надання податкових пільг регулюється Податковим кодексом України.