51. Органи, що вирішують земельні спори, порядок їх розгляду та вирішення.

Чинний ЗК дещо змінив систему органів, що можуть роз­глядати та вирішувати земельні спори. Відповідно до ст. 158 ЗК такі спори вони вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земель­них ресурсів. Причому зазначена норма передбачає певне роз­межування компетенції цих органів. Так, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадя­нами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органи виконавчої влади з питань земель­них ресурсів вирішують спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, встановлення обмежень у викорис­танні земель та земельних сервітутів.

Розгляд і вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування або органами виконавчої влади з питань земель­них ресурсів не позбавляє учасників спору права на звернення до суду. Згідно з ч. 5 ст. 158 ЗК у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самовря­дування чи органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом. Приймаючи до уваги різке збільшення кількості земельних спорів, ускладнення їх розгляду та практич­ної актуалізації змісту було б доцільним прийняття спеціального законодавчого акту про їх розгляд і вирішення. Детальне зако­нодавче врегулювання умов та порядку розгляду і вирішення земельних спорів є нагальною потребою практики сучасного реформування земельних відносин.

Вирішення земельних спорів судами нині є досить пошире­ним. Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законо­давства при розгляді цивільних справ" за загальним правилом, розмежування між судами загальної юрисдикції підвідомчості земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Так, загальним судам підвідомчі земельні спори в разі, якщо хоча б однією з осіб, які беруть участь у справі, є громадянин. Господарськими судами вирішуються земельні спори за учас­тю підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, а також громадян, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Виходячи з відповідних положень Конституції, ЗК, ЦПК та ГПК, а також зазначеної постанови, судам підвідомчі спра­ви за заявами, зокрема: з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у влас­ності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними дер­жавних актів про право власності та право постійного користу­вання земельними ділянками; про право громадян на земельну частку (пай) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, ви­користання при цьому земельних ділянок із меліоративними системами; про розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ, організа­цій; про визнання недійсною відмови у розгляді заяв громадян про безоплатну передачу у власність (приватизацію) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського й особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, дачного будинку та індиві­дуального гаража; про визнання недійсною відмови в наданні у постійне користування земельних ділянок юридичним особам; про визнання незаконною відмови у продажу земельних ді­лянок із земель державної або комунальної власності громадя­нам і юридичним особам, які мають право на набуття цих ділянок у власність, а також іноземним державам; про вирішення спорів, пов'язаних з орендою землі; про встановлення та при­пинення дії земельних сервітутів; про примусове припинення права на земельну ділянку з передбачених законом підстав; про недійсність відмови у розгляді заяви про погодження місця розташування об'єкта, щодо якого порушується питання про вилучення (викуп) земельної ділянки; про вирішення спорів щодо проведення розвідувальних робіт на землях, що перебу­вають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб; про вирішення майнових спорів, пов'язаних із земельни­ми відносинами, в тому числі про відшкодування власникам і землекористувачам збитків, заподіяних вилученням (викупом) визначених угідь, обмеженням їх прав або порушенням земель­ного законодавства; про відшкодування витрат сільськогоспо­дарського та лісогосподарського виробництва; про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, укладених із порушенням встанов­леного законом порядку; про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без належних на те підстав; про вирішення спорів стосовно розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей; про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядався органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земель­них ресурсів, з рішенням якого одна зі сторін у земельному спорі не погоджується.

У п. 4 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду пе­редбачено, що суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користу­ванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають роз­гляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі.

Безумовно, наведений перелік земельних спорів, що розгля­даються і вирішуються у судовому порядку не є вичерпним. Так, з прийняттям Закону "Про розмежування земель держав­ної та комунальної власності" з'явилась нова категорія земельних спорів, що розглядаються органами судової влади. Спори щодо розмежування земель державної та комунальної власності, як правило, виникають між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування різного рівня. Такі спори підлягають розгляду та вирішенню господарськими судами.

Особливості вирішення земельних спорів господарськими судами, що виникають між підприємствами, установами та орга­нізаціями як юридичними особами, передбачені у ГПК. Однак при їх розгляді та вирішенні мають застосовуватися не тільки процесуальні норми, а й норми матеріального права. Це, зокрема стосується розгляду та вирішення земельних спорів, що виника­ють у фермерському господарстві. Зрозуміло, що земельні спори громадян з органами державної влади та місцевого самовря­дування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а також спори з майнових питань, пов'язаних із земельними відносинами, за участю громадян, що є членами фермерського господарства, підвідомчі судам за­гальної юрисдикції. Проте, оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їх земельні спори з іншими юридич­ними особами, у тому числі про надання чи продаж земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для роз­ширення господарства, підвідомчі господарським судам.

На особливості розгляду та вирішення земельних спорів господарськими судами звертається увага в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 30 листопада 2007 р. № 01-8/918 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок". Також слід також звернути увагу, що коли одним з учасників земельного спору є іноземний суб'єкт права або підприємство, що належать іно­земним інвесторам, міжнародним організаціям ra об'єднанням, такий спір може розглядатися господарським судом при наяв­ності договору між сторонами про його розгляд у господарському суді. Це пов'язано з особливостями юрисдикційного статусу іноземних підприємств та допустимістю застосування до них процесуальних норм національного законодавства.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" підвідомчі судам спори, пов'язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному про­вадженні. За заявою сторони, яка не погоджується з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади щодо земельного спору, суд перевіряє правильність цього рі­шення і вирішує спір по суті. При розгляді земельних спорів про захист прав власників земельних ділянок, стороною в яких є громадянин, застосовується трирічний строк позовної дав­ності, якщо інше не передбачено законом. Якщо для певних правовідносин, пов’язаних зі здійсненням права власності на землю чи користування нею, законом встановлено інші строки вирішення до суду за вирішенням спору, застосовуються встановлені строки.

Вирішення земельних спорів органами місцевого самовряду­вання здійснюється відповідними радами відповідно до повноважень, що прямо передбачені у земельному законодавстві. Вони закріплені для обласних рад — ст. 8, для Київської і Севасто­польської міських рад — ст. 9 та для сільських, селищних, міських рад — ст. 12 ЗК. При цьому органи місцевого само­врядування згідно з ч. 3 ст. 158 ЗК вирішують земельні спори, які виникають відносно земель відповідних населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності або у користуванні громадян, тобто межові спори, та спори відносно додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Зазначимо що межові спори і спори, що виникають у зв'язку із відхиленнями від правил добросусідства, є відносно новими видами спорів. Критерії визначення меж земельних ділянок та зміст вимог відносно добросусідства передбачені у гл. 17 ЗК. Так, спори щодо додержання правил добросусідства, тобто оби­рання власниками і землекористувачами таких способів викорис­тання земельних ділянок відповідно до їх цільового призна­чення, при яких власникам і землекористувачам сусідніх земель­них ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні-запахи, шумове забруднення тощо), під­лягають розгляду відповідними органами місцевого самовряду­вання. Що стосується спорів щодо розмежування меж районів у містах, то їх вирішення носить самоврядний характер.

Вирішення земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів зберігає свої адміністративні ознаки і здійснюється держаними органами. Це визначається самою категорією спорів, до яких віднесені земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та щодо земельних сервітутів. Виникнення таких спорів може мати місце, наприклад, у випад­ках відхилення від вимог змісту земельних сервітутів, передба­чених гл. 16 ЗК, реалізації права користування чужою зе­мельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, закріплених у гл. 16-1 ЗК, або недотримання обме­жень встановлених нормами гл. 18 ЗК.

Відповідно до ч. 4 ст. 158 ЗК органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори.

При розгляді земельного спору, сторони наділені усіма процесуаль­ними правами, передбаченими для учасників судового процесу.

Виконання рішень органів виконавчої влади з питань земель­них ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земель­них спорів с кінцевою метою їх розгляду та вирішення. Тому зазначені органи повинні вжити реалістичних заходів щодо виконання рішення вже на стадії його прийняття. Згідно з ст. 161 ЗК рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів або органів місцевого самовряду­вання вступає в силу з моменту його прийняття. Проте оскар­ження зазначених рішень в суді призупиняє їх виконання.

Виконання рішення щодо земельних спорів, за положен­нями ЗК, здійснюється органом, який прийняв це рішення. При цьому, виконання рішення щодо земельних спорів не звільняє правопорушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства. Виконання прийнятого рішення щодо земельних спорів може бути призу­пинено або його строк може бути продовжений вищестоящим Органом або судом. Таким чином, земельному законодавству відомо не тільки призупинення виконання прийнятих рішень та продовження строку їх виконання на підставі судового оскарження , а й оскарження вищестоящому органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування.

52. Поняття та функції управління у галузі використання та охорони земельних ресурсів.

Управління у сфері використання та охорони земель слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноважених органів із забезпечення раціональної та ефективної експлуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.

Термін "функція" (від лат.functio- виконання, здійснення) означає обов'язок, коло діяльності, призначення, роль. Функції управління - це відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які дають можливість здійснювати певний вплив на об'єкт управління з метою вирішення поставленого завдання, це також напрями управлінської діяльності, що мають правовстановлюючий, правозабезпечуючий чи правоохоронний характер.

Визначення змісту функцій управління та їх чітка класифікація необхідні для розробки раціональних основ системи управління. Функції державного управління у відповідній сфері розрізняють за критеріями: за органами, що їх здійснюють; місцем і значенням в управлінському процесі; юридичними наслідками, які тягнуть за собою їх здійснення, тощо. В. В. Горлачук поділяє функції управління на основні і спеціальні.

До основних належать:

- планування;

- координація;

- організація;

- регулювання;

- контроль.

Ці функції притаманні всім системам управління.

До спеціальних функцій відносять такі:

- надання і вилучення земель; моніторинг стану земельних ресурсів і динаміки його змін;

- ведення державного земельного кадастру;

- землеустрій; справляння плати за землю;

- державний контроль за раціональним використанням і охороною земель;

- вирішення земельних спорів; притягнення до юридичної відповідальності та інші.

Відповідні функції становлять зміст управління у галузі використання та охорони земель.

Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. їх розрізняють за обсягом і характером компетенції. У сфері земельних відносин певні управлінські функції мають органи загальної, міжгалузевої, галузевої і спеціальної компетенції.

До органів загальної компетенції, що здійснюють відповідні управлінські функції, належать Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві ради та місцеві державні адміністрації.

Одним з найважливіших органів міжгалузевого управління у сфері охорони і раціонального використання земель є Міністерство екології та природних ресурсів України, яке здійснює державне управління земельним фондом у комплексі з усіма іншими природними ресурсами (водами, надрами, лісами, атмосферним повітрям, флорою і фауною). Певні управлінські функції щодо земельного фонду мають у межах своєї компетенції також Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний комітет лісового господарства України, Державне космічне агентство України, Державний комітет України по водному господарству, деякі інші центральні органи виконавчої влади.

Галузеве управління земельним фондом здійснюють міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, до відання яких належить відповідна частина земельного фонду, що не залежить від територіального розміщення земель. Органом спеціальної компетенції у сфері земельних відносин є Державне агентство земельних ресурсів України.

53. Система органів управління у галузі використання та охорони земельних ресурсів. (п. 62 -64 одна відповідь).

    Органи управління у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов'язаний механізм. Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет України по земельних ресурсах.