- •Розділ з
- •§ 1. Поняття конституції
- •§ 2. Зміст конституцій
- •§ 3. Форма і структура конституцій
- •§ 4. Підготовка, прийняття, зміна і скасування конституції
- •Розділ 9
- •§ 1. Вибори: поняття, соціальне призначення
- •§ 2. Виборче право та його основні принципи
- •§ 3. Виборчий процес, його основні стадії, їарантії законності виборчих дій
- •§ 4. Виборчі системи
- •§ 5. Референдум у зарубіжних країнах
- •Розділ 19
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Білль про права. Поправки
- •§ 3. Соціольно-економічнсі система
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •18 — 6-565
- •§ 6. Ямериконський федералізм
- •§ 7. Місцеве самоврядування та управління
- •Розділ 20
- •§ 1. Конституція
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Федералізм і самоврядування
- •§ 1. Конституція
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Основи правового статусу особи
- •§ 3. Вищі органи державної елади
- •§ 4. Судова влада
- •Розділ 31
- •§ 1. Конституція
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Бразильський федералізм
- •§ 6. Місцеве самоврядування і управління
§ 3. Форма і структура конституцій
Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складатися з одного нормативного акта. Якщо основний закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питання конституційного характеру, він є кодифікованою конституцією. Такими є
конституції США, Німеччини, Іспанії, Японії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституційного характеру регулюються кількома актами, така конституція належить до розряду неко-дифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чотирьох нормативних актів: «Форми правління Фінляндії» 1919 р., «Акта про Едускунт» (парламент) 1928 p., «Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції» 1922 р., «Акта про державний суд» 1922 р. Усі перераховані акти мають вищу юридичну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Великобританії, Швеції, Ізраїлі та інших державах.
Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положення.
Преамбула (лат. praeambulus - той, що передує) - це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 p.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 p.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи.
Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави.
У заключних, перехідних і додаткових положеннях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо.
§ 4. Підготовка, прийняття, зміна і скасування конституції
Більшість із чинних зарубіжних конституцій розвинутих держав було прийнято демократичним шляхом. Одним з таких способів є підготовка і прийняття конституції установчими зборами.
98
Розділ 8
меншин, серед яких найчисельнішими є чжуани (14млн), уйгури (6 млн), дунгани, тибетці, монголи (по 4 млн кожна меншина), мяо (близько 5 млн), корейці (2 млн) та ін. Загальна кількість не-китайських народів перевищує 120 млн чоловік, або 10 відсотків усього населення країни. Національні меншини розселені переважно на околицях, на великій площі, що складає 60 відсотків усієї території країни.
Конституція КНР проголошує рівноправність усіх національностей, гарантує їм законні права та свободи, охороняє їхні права, забороняє дискримінацію, пригноблення будь-якої національності та дії, спрямовані на підрив єдності між національностями та їх розбрат.
У регіонах компактного проживання національних меншин здійснюється національна автономія, створюються органи самоврядування.
Залежно від чисельності населення національної меншості та площі території, яку вона займає, ступеня громадсько-політичного, економічного та культурного розвитку створено 159 автономних одиниць різного рівня. Серед них п'ять найбільших автономних районів (Тибет, Внутрішня Монголія, Сидзян-Уйгурсь-кий тощо), кілька десятків автономних округів та автономних повітів. Національні автономні райони існують як невід'ємна складова частина КНР. Конституція КНР (розділ 6) та закон про національну районну автономію 1984 р. закріплюють правове становище автономних одиниць. Органами самоврядування у районах національної автономії є збори народних представників і народний уряд. Вони виконують повноваження місцевих органів влади, а також користуються правом на самоврядування у межах компетенції, встановленої конституцією, законом про національну районну автономію та іншими законами. Організація та порядок діяльності органів самоврядування у районах національної автономії зафіксовані Положенням про автономію.
Органи самоврядування у районах національної автономії мають право розпоряджатися фінансами на місцях, планувати господарське будівництво місцевого значення, керують справами освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, охороняють пам'ятники культури, мають право формувати (з санкції уряду республіки) загони громадської безпеки для охорони порядку. У межах своєї компетенції органи самоврядування приймають постанови.