Полытологыя

3) Соціальне призначення політичної еліти виявляється передусім у функціях, які вона виконує в суспільстві. Ці функції є багатоманітними й тісно переплітаються з тими, які виконують політична система суспільства в цілому, її підсистеми та окремі інститути. Як вже зазначалося, головними функціями політичної системи є політичне цілепокладання, владно-політична інтеграція суспільства і регулювання режиму соціально-політичної діяльності. На персоналізованому рівні ці функції виконує політична еліта. Функція політичного цілепокладання, яку іноді називають стратегічною, полягає в розробці стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій. Ця функція повною мірою може бути реалізованою лише на вищому рівні політичної еліти (главою держави, парламентаріями, міністрами) з використанням фахівців і результатів наукових досліджень. Сутність інтегративної функції політичної еліти полягає в забезпеченні цілісності і єдності суспільства, стійкості його політичної та економічної систем, уникненні соціально- Див.: Восленский М. Номенклатура // Новый мир. 1990. № 6. політичних конфліктів, знаходженні оптимальних варіантів їх розв'язання в разі виникнення. Важливими змістовими елементами цієї функції є згуртування різних верств населення, гармонізація їх соціальних інтересів, досягнення суспільного консенсусу, тісної політичної взаємодії і співробітництва всіх суспільних сил. Нездатність політичної еліти виконувати інтегративну функцію загрожує розколом суспільства, зіткненнями різноспрямованих соціальних і політичних сил аж до громадянської війни. Еліта виконує основний обсяг роботи щодо прийняття політичних рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв'язання назрілих суспільних проблем і завдань, здійснює розподіл і перерозподіл матеріальних, фінансових, людських та інших ресурсів. У цьому полягає ЇЇ регулятивна функція. Від якості політичних рішень визначальною мірою залежить ефективність самої політики, успіх у вирішенні поставлених завдань. Ще однією функцією політичної еліти є мобілізаційна, або організаторська, яка полягає в необхідності мобілізації мас для виконання прийнятих рішень і поставлених завдань, практичного здійснення визначеного політичного курсу. Важливою функцією політичної еліти є вираження і представництво в політичній системі суспільства соціальних інтересів. На інституціональному рівні ця функція найповніше проявляється в діяльності політичних партій і груп інтересів, а на персоналізованому — в політичному лідерстві. Через політичну еліту реалізуються зв'язки між багатоманітними соціальними й політичними спільностями, відбувається їх спілкування між собою з метою з'ясування позицій, досягнення взаємоприйнятних рішень. Еліта виступає тією ланкою, яка не тільки забезпечує горизонтальні зв'язки в суспільстві, а й здійснює вертикальну комунікацію між владою і масами. У цьому полягає її комунікативна функція. Політична еліта виконує також інші функції у політичній системі та в суспільстві в цілому.

Функции политического лидерства Функции, выполняемые политическими лидерами, во многом предопределяются теми целями, которые они ставят, той ситуацией, средой (экономической и политической), в которой им приходится действовать. Ситуации бывают кризисные и стабильные. В условиях кризисной ситуации можно обозначить три следующие функции, выполняемые политическими лидерами в целях решения задач, обеспечения выхода страны из тупика: аналитическая функция, или функция постановки диагноза, т.е. глубокий и всесторонний анализ причин сложившейся ситуации; изучение объективных и субъективных факторов и реалий; функция разработки программы действия (управленческая). В выполнении этой функции большую роль играют личностные качества политического лидера: его решительность, энергия, ум,интуиция, смелость, способность брать на себя большую ответственность; функция мобилизации страны на выполнение принятой программы. Здесь многое зависит от умения и способности политического лидера вступать в контакт со всеми слоями общества, убеждать, привлекать на свою сторону колеблющихся. В условиях относительной стабильности общества политический лидер остается новатором, выдвигает новые идеи, цели, задачи в развитии общества. При этом круг выполняемых им функций расширяется: новаторская функция означает, что политический лидер вносит конструктивные идеи социального устройства общества. Для этого разрабатываются новые политические программы, стратегические планы общественного развития, осуществляется реорганизация политических структур; коммуникативная функция связана с тем, что главный смысл всей политической деятельности лидера – служить людям, выражая интересы общества в целом и различных социальных групп. Поэтому политический лидер должен постоянно следить за меняющимися общественными настроениями и мнениями; организаторская функция вытекает из предыдущих. Речь идет о мобилизации народных масс на претворение политических программ и решений в жизнь; координационная функция направлена на согласование действий всех субъектов политических преобразований – институтов и учреждений власти; интегративная функция направлена на поддержание целостности и стабильности общества, гражданского мира и общественного согласия – лидер призван обеспечить национальное единство в масштабах большого сообщества, которым он руководит, или государства в целом; функция легитимации обеспечивает поддержку власти на основе личного авторитета и влияния на массы. Исходя из всего вышесказанного мы можем сделать вывод, что политический лидер выступает как объединитель масс, защитник их интересов, инициатор обновления жизни, организатор деятельности людей. Изучение проблем становления и развития политического лидерства предполагает различные теоретико-методологические подходы, которые помогают раскрыть важнейшие стороны этого политического явления. Сторонники теологической парадигмы полагают, что политическое лидерство определяется не только божественным правом, но и сверхъестественным проявлением божественной воли наряду с волей человека. Поэтому власть, которой обладает политический лидер, выступает как некая комбинация невидимого управления и человеческих усилий. При этом могущество политического лидера исходит от Бога, а роль и назначение самого лидера состоит лишь в необходимости полнее отображать в своей деятельности предначертания всевышнего.Натуралистическая парадигма отображает попытки объяснить природу политического лидерства исходя из доминирующего значения внесоциальных факторов, которые имеют не приобретенный, а врожденный для человека характер. Так, основным объектом внимания биополитического направления данной парадигмы является политическое поведение людей (прежде всего лидеров), цель которого они усматривают в сохранении генетического материала у человека. Психологизаторское направление натуралистической парадигмы в качестве главного фактора, объясняющего политическое лидерство, рассматривает психологические свойства людей. Социальная парадигма объединяет различные теории, которые рассматривают социальные, но внешние по отношению к политике факторы. Например, известно теоретическое положение марксизма, объясняющее происхождение и природу политики влиянием на нее экономических отношений. При таком подходе политическая надстройка выступает как средство реализации классовых целей, а роль и функции политического лидера сводятся к социально-классовому представительству. При этом не учитываются индивидуальные качества лидера как носителя политических отношений. Разновидностью социальной парадигмы является культурологический подход. Его сторонники рассматривают политику как продукт деятельности людей, а главным ее назначением признают осуществление творческих функций политических лидеров. Такой подход учитывает влияние индивидуальных качеств лидера на политику. Рационально-критическая парадигма – это теоретическая модель, которая объясняет природу политики ее внутренними свойствами, элементами. В этом случае политическое лидерство является самостоятельным элементом политической жизни, которая развивается по своим законам и в соответствии с собственными механизмами.