4. Класифікація злочинців

Вивчаючи особу злочинців, необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі зло­чинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна брати до уваги неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв'язується розподілом злочинців на групи й типи, що до­сягається за допомогою класифікації та типізації.

Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично вивчається не особа в комплексі її ха­рактеристик, а сукупності злочинців. При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.

У кримінології найчастіше використовують класифі­каційні групування за такими критеріями:

1. за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;

2. за ознаками соціального становища й роду занять: робіт­ники, службовці, працівники сільського господарства, військо­вослужбовці, приватні підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;

3. за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

4. за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: по­вторність, рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;

5. за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час від­бування покарання у виправно-трудовій установі;

6. за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо.

Зазвичай, проста класифікація не відображає всієї сутності явищ, які досліджуються. Тож, окрім таких, які беруть до уваги лише одну ознаку, використовують і складніші групування, що охоплюють одночасно дві-три ознаки. Так, у регіонах з'ясо­вується, якого саме віку та роду занять злочинці вчинили певні

злочини. При багатомірній класифікації можуть застосовува­тися математичні методи, що дають можливість певним чином систематизувати контингент злочинців для їх ретельнішого вивчення, зокрема, виявлення напрямів змін у цьому контин­генті, груп, які потребують першочергової профілактичної уваги, тощо. Та з'ясування тільки статистичних показників ще не відповідає на запитання про характер зв'язків між різ­ними ознаками цієї сукупності. Типологія є глибшим розпо­ділом злочинців на категорії за ознаками, що причиново по­в'язані зі злочинною поведінкою.

Типологія злочинців

Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними⁵⁶.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах:

1. характері вчинених злочинів;

2. глибині та стійкості антисоціальності особи.

За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців:

• насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставлен­ням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтів­ники, хулігани, засуджені за вандалізм;

• корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.;

• корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мо­тивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, реке­тири, злочинці й наймані вбивці;

• злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) -порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небез­пекою та ін.;

• необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчини­ли злочини з необережності.

За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокрем­люють таких злочинців:

• випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);

• ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили зло­чин, не встоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);

• злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);

• особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується най­частіше, а закономірне, що є логічним результатом соціаль­ного розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про зло­чинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності інди­відуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених. Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктив­ний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчлену­вання злочинців.

5. Сучасна характеристика особистості злочинця Сучасна характеристика особистості злочинця - розділ Юриспруденція, КРИМІНОЛОГІЯ Вивчаючи Конкретні Ознаки Злочинців Ми Пізнаємо «Індивідуальні Носії»...

Вивчаючи конкретні ознаки злочинців ми пізнаємо «індивідуальні носії» негативної і позитивної спрямованості особистості, інакше кажучи, можемо скласти уявлення про особливості особистості сучасних злочинців. Треба думати, що такі особливості можна виявити на всіх «поверхах» структури особистості.

Численні кримінологічні дослідження і статистичні дані показують, що переважна більшість злочинців - чоловіки. Частка жінок коливається в межах 16%. Однак фактор жіночої статі стає значущим при вчиненні певних видів злочинів. Так, питома вага жінок, які вчиняють розкрадання шляхом привласнення, розтрати або шляхом зловживання службовим становищем, досягає 40% і, навпаки, серед осіб, які вчиняють грабежі й розбої, не перевищує 6%.

Вікова диференціація злочинців показує, що найчастіше скоюються злочини у віці від 25 до 29 років, потім слідують 18-24, 14-17 і 30-40-річні. Рідше всіх скоюють злочини особи старше 50 років. Найбільша кримінальна активність у злочинців у віці до 24 років. Віковий фактор впливає на вибірковість злочинного поведінки. Так, у віці до 25 років частіше всього вчиняються крадіжки, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство, зґвалтування. Особи після 30 років переважають серед тих, хто скоїв економічні злочини.

Рівень освіти злочинців відносно низький. На тлі загальної середньої освіти населення в Росії злочинці частіше мають незакінчену середню освіту. Злочинці з вищою освітою складають незначну частку. Більш високий рівень освіти зазначається у посадових злочинців, нижче рівень освіти в осіб, які вчинили вбивства, розбої, хуліганство.

Розподіл злочинців, виходячи з їх приналежності до різних соціальних груп, показує, що частка робітників становить досить постійну величину - близько 30%. Порівняно з нею, інші соціальні групи незрівнянно нижче. Переважання робітників серед злочинців пояснюється не стільки самою приналежністю людини до цієї соціальної групи, скільки передували або супутніми йому іншими ознаками, наприклад низьким рівнем освіти, культурного свідомості і т. п.

Кримінологічні дослідження показують, що близько половини всіх злочинців - холості (або не заміжня). Але якщо розглядати конкретні види злочинів, то виявиться, що частка неодружених (або розведених) збільшується серед рецидивістів, гвалтівників, убивць, тоді як серед так званих економічних злочинців ця частка відповідно зменшується.

Відмітною ознакою особистості злочинця є ухилення від соціально-корисної діяльності (навчання, праця). У середньому близько 50% викритих злочинців, будучи працездатними, на момент вчинення злочину не мали постійного джерела доходу, з них безробітних - 7%. У деяких категорій злочинців таких ще більше, наприклад серед корисливих злочинців - більше 60%.

Трудова діяльність злочинців має істотні особливості. Як правило, виконувана робота характеризується низьким рівнем кваліфікації, частою зміною місця її виконання, пов'язана з недобросовісністю виконання обов'язків, прогулами тощо Сучасні соціально-економічні умови Росії породили або загострили певні фактори, що детермінують злочинність. Йдеться про такі соціальні наслідки економічної реформи, як безробіття, міграція, націоналізм та етнічні конфлікти. Безумовно, що ці явища відображаються на індивідуальному рівні. Тому назріла потреба в їх криминологическом вивченні в якості самостійних ознак, що характеризують особу злочинця.

Своєрідним заступником функції соціально-корисної діяльності у злочинців є злочинна діяльність, що має такі показники, як рецидив, вчинення злочинів у групі, кримінальний професіоналізм і деякі інші. Ця характеристика особистості злочинця варіюється в залежності від багатьох моментів, наприклад від віку вчинення першого злочину, відбування покарання в місцях позбавлення волі, характеру злочину.

Кримінальна статистика показує, що серед виявлених злочинців близько чверті раніше вчинили злочин. Приблизно 30% з них здійснили злочинні дії в групі. Найбільш високий рівень рецидиву (змішаного) у осіб, які вчинили умисні вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування (близько 40%), а також грабежі, розбої (близько 35%).

Групова злочинна діяльність найбільш характерна для осіб, які вчиняють розбої (до 70%), крадіжки, грабежі (до 50%), зґвалтування (до 40%). Неповнолітній злочинець найчастіше вчиняє злочин у складі групи (до 80%).

Особливості особистості злочинця у морально-психологічній сфері стають об'єктом кримінологічного та статистичного аналізу, коли мова йде про мотивації злочинної поведінки і стану злочинця у момент скоєння злочину.

Мотивація злочинного поводження не завжди прямолінійно пов'язана з характером вчиненого злочину. Тому мотив не повинен приписуватися особистості виходячи лише із зовнішніх обставин і ситуацій, його треба «витягувати» з особистості. Не можна виходити з звичних схем: корисливий злочин - корисливий мотив, хуліганство - хуліганські спонукання.8

Які ж мотиви переважають у злочинців? В. о. Лунеев пропонує таку їх класифікацію: • політичні; • корисливі; • насильно-егоїстичні; • анархистско-індивідуалістичні; • легковажно-безвідповідальні; • боягузливо-малодушні.

З великими труднощами пов'язане виявлення і вивчення неусвідомлюваних мотивів, найбільш характерних для злочинів проти особи, проти громадської безпеки і громадського порядку. Для того щоб виявити такі мотиви, потрібно скористатися спеціальними методиками для виявлення й аналізу мотивів злочинного поведінки.9

Якщо скористатися даними кримінальної статистики, то можна отримати наступну інформацію про морально-психологічні особливості особистості злочинця: вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного збудження;

вчинення злочинів з хуліганських та інших низинних спонукань; з особливою жорстокістю; на грунті кровної помсти; національної або расової ворожнечі; в стані сильного душевного хвилювання та ін. Сучасна статистика показує, що близько третини усіх злочинів вчиняється в стані сп'яніння, а такі злочини, як вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування в аналогічному стані - в середньому 50%.

Спеціальні психологічні дослідження виявляють у злочинців високий рівень імпульсивності, чутливості, яскраво виражену агресивність.

Численні кримінологічні дослідження показують, що злочинці характеризуються низьким рівнем правової свідомості. Вчинення злочину є результатом загального неповаги до закону, відсутність згоди з правовими вимогами або в силу просто їх незнання, або в результаті неусвоения вимог пранових норм. Тому-то основними регуляторами правомірної поведінки, на думку самих засуджених, є: страх покарання і боязнь небажаних наслідків.10

Перераховані вище особливості особистості злочинця мають насамперед статистичне значення і властиві узагальненого портрета злочинця. Окремо взятий конкретний злочинець може не набрати «повного джентльменського набору», що, звичайно, не означає, що ці особливості довільно відібрані або «притягнуті» до поняття особистості злочинця. Таким чином, різним злочинцям перераховані вище ознаки притаманні в різній мірі. Наприклад вони більш виражені у убивць, розбійників, грабіжників, рідше зустрічаються у злодіїв і можуть бути ледь відчутні у осіб, що вчиняють необережні злочини.