3. Межі визнання особи злочинця в кримі­нології

Закономірно постає запитання: з якого моменту можна го­ворити про особу злочинця та коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, потрібно брати до уваги кримінально-правовий, соціологіч­ний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.

У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі віді­грали вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особи теж нероз­ривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та криміно­логів більше цікавить генеза особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її форму­вання. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні власти­вості, що характеризують особу злочинця, існують до зло­чину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після тау зв'язку з вчиненням нею злочину⁵³. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпеч­ності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення за­суджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосо­вуються інші превентивні заходи.

Суспільна небезпечність особи формується найчастіше до моменту вчинення злочину. Це, звичайно, виявляється в антигромадській поведінці конкретної особи. Антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушен­нях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння певною особою злочину⁵⁴.

ОСОБЛИВОСТІ ГЕНЕЗИС Особа злочинця

криміногенність особистості являє собою якісного виразспіввідношення негативної і позитивної спрямованості особистості. А злочинє об'єктивним, реальним показником криміногенності особистості.

криміногенність можна розглядати з двох позицій. Виходячи з перших,  «Криміногенність народжується і помирає разом із злочином» [v].

Однак криміногенність можна розглядати не тільки як результат, алеі як процес її становлення. Таким чином, можна виділити три стадіїгенезису криміногенності особистості злочинця:

1. Формування криміногенності особистості, яка в цей період робить аморальні вчинки і правопорушення Некримінальна характеру. У даному стані негативна спрямованість особистості ще не займає провідних позицій. У генезис особистості злочинця ця первинна криміналізація особистості утворює стадію предкріміногенной особистості;

2. Вчинення злочину, який стає фактом реальної дійсності. Як наслідок - криміналізація особистості відбулася;

3. Далі йде посткріміногенная стадія, коли особа притягується до кримінальної відповідальності. Теоретично в цей момент має розпочатися декриміналізація особи, проте, це не єдиний варіант:

. Перше - дійсно можливо, що в особистості злочинця відбудуться зміни на краще, тобто на перший план знову вийде позитивна спрямованість особистості. Тоді стадія посткріміногенной особистості завершиться формуванням сталої соціальної спрямованості, і особистість злочинця зникне як така;

. Другий варіант - засуджений робить ще один злочин, перебуваючи в місцях позбавлення волі, або після відбування там призначеного терміну. У будь-якому випадку це означає вторинну криміналізацію особистості, тобто декриміналізація особистості не відбувається, і особа знову повертається в криміногенну стадію.

Генезис особистості злочинця має деякі особливості тоді, колизлочинець володіє фізичними або психічними відхиленнями.  Кримінологічні дослідження показують, що подібні відхилення надаювплив на поведінку людини, в тому числі і на злочинне.

Ще в XIX столітті Чезаре Ломброзо звернув увагу на антропологічніознаки злочинців і прийшов до висновку, що у більшості з них єфізичні аномалії. На рубежі XIX-XX століть Е. Кремер на основі своїхпсихофізичних досліджень прийшов до висновку про відповідність певнійфізичної конституції людини певного типу злочинної поведінки.  Він вивів закономірність, згідно з якою люди високорослі, широкоплечі,міцної статури схильні до вчинення насильницьких злочинів.  Люди низькорослі, повні навпаки частіше скоюють злочини противласності.

У ХХ столітті Г. Дж. Айсенк в ході своїх досліджень властивостей нервовоїсистеми прийшов до висновку, що чим вищий у людини ознакиекстравертівності, тим ближче він до скоєння злочину.

Дослідження вчених в Англії, США, Австралії та інших країнах виявилипідвищений відсоток хромосомних аномалій серед обстежених злочинців попорівнянні з контрольною групою. Хромосомні аномалії зустрічаються приблизноу 0,4 відсотка новонароджених. Кримінологічне значення хромосомниханомалій зазвичай приписують двом з них, пов'язаних з наявністю у чоловіківдодаткової 47-ої хромосоми типу «Х» ил типу «У». У 60-і роки було висловленодумку про те, що ці типи аномалій можуть бути пов'язані зі злочиннимповедінкою. Однак достовірних даних у цій області поки немає.  Недосконалість методик дослідження, мала кількість спостережень у кожній зних призвело до того, що в даний час різниця в оцінках різних науковцівступеня поширеності зайвої хромосоми серед злочинців досягають 20 --кратних розмірів. Єдине, що можна з великою часткою ймовірностісказати, так це те, що існує зв'язок між хромосомної аномалією іпсихічними захворюваннями, тому що серед обстежених більшістьсклали саме особи з такими захворюваннями.

У вітчизняної кримінологічної науці питання про роль психічних абоінших відхилень при вчиненні злочину нерідко підміняється питанням проспіввідношенні соціального і біологічного в особистості. Вітчизнянікримінологи виходили, та і зараз виходять з того, що злочинність, як іконкретні злочини, в будь-якому суспільстві має соціальний характер, тобтощо вона соціально обумовлена.

До психічних аномалій, які найчастіше досліджуються вкримінологічні аспекти, відносяться психопатія, алкоголізм, наркоманія,олігофренія, травми центральної нервової системи, шизофренія в стадіїстійкої ремісії, епілепсія.

Як показують дослідження, серед злочинців, особливо що здійснюютьнасильницькі злочини, майже 30% людей, які мають психічні аномаліїв рамках осудності. При цьому вони зустрічаються в основному унеповнолітніх злочинців, осіб, які скоїли тяжкі злочинипроти особи (вбивства, згвалтування, тяжкі тілесні ушкодження),рецидивістів.

За статистикою серед осіб, які вчинили тяжкі насильницькізлочину, найчастіше зустрічаються такі аномалії:

- психопатії та психопатичні стану - 33%;

- органічні ураження центральної нервової системи - 19%;

- забої головного мозку - 18%;

Серед вбивць - понад 70% осіб з психічними аномаліями. Середрецидивістів - 75-90% з психопатією, тоді як серед всіх злочинцівцей показник коливається в інтервалі 15-65%.

Псіхоаномаліі істотно ускладнюють засвоєння соціальних норм,регулюють поведінку. Тому подібні особи більше, ніж хто-небудь,відчужені від суспільства. Коло їх сімейних, дозвільних і ділових відносиндосить вузький і нестійкий, а іноді відсутній зовсім. Як наслідок --ці люди досить конфліктні у спілкуванні.

Але, в той же час, не означає, що аномалії психіки є причиноюскоєння злочинів. По-перше, серед всієї маси злочинців суб'єктиз такими аномаліями не становлять більшості. По-друге, навіть наявністьпсихічних аномалій у конкретної особи далеко не завжди свідчить проте, що вони зіграли криміногенну роль в його протиправне поведінку. По -третє, як довели дослідження, не сама аномалія психіки зумовлюєвчинення злочину, а то виховання, ті несприятливі умовиформування індивіда, що породили його криміногенні особистісні риси.  Звичайно, такі аномалії можуть сприяти їх виникнення та розвитку,як і самому протиправної поведiнки, але лише в якості умови, невизначає цю поведінку в цілому.