17. Залучення громадськості до процесу розкриття злочину: задачі, форми, умови.

Форми участі громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів поділяються на дві групи:- не пов'язані з провадженням слідчих дій;- пов'язані з підготовкою та провадженням слідчих дій. Форми, не пов'язані з провадженням слідчих дій:- з власної ініціативи громадянин може припиняти злочинні дії, повідомляти в правоохоронні органи про вчинені злочини;- створення громадських формувань - добровільних народних дружин, громадських помічників слідчого, державної автоінспекції, оперативних загонів при карному розшуку, підрозділах державної служби боротьби з економічними злочинами.Форми використання громадськості, пов'язані з підготовкою та провадженням слідчих дій, оперативних заходів: використання громадськості під час відтворення або реконструкції обстановки для ефективного провадження окремих слідчих дій;- використання осіб та громадських формувань з метою виявлення джерел інформації стосовно дій, що розслідуються;- використання громадськості для охорони слідчих дій, які проводяться (наприклад, огляду);- використання громадськості для виконання окремих технічних прийомів, необхідних для проведення слідчої дії, пошукових дій для виявлення та вилучення речових джерел;- використання громадськості для виконання окремих організаційних заходів, профілактики.

18. Поняття криміналістичної техніки як розділу науки криміналістики і її галузі.1. Криміналістична техніка - це сукупність наукових положень та рекомендацій щодо застосування природничо-наукових методів і технічних засобів при розкритті злочинів.2. Криміналістична техніка - це сукупність (система) спеціальних засобів і методів (у тому числі суспільно-наукових), які використовуються для виявлення, фіксації, дослідження, оцінки та використання доказів при розслідуванні злочинів.Криміналістична техніка - це розділ науки криміналістики, що являє систему теоретичних положень і розроблених на їх основі технічних засобів, методів виявлення, фіксації, вилучення, збереження і переробки інформації про подію, що розслідується, а також технічних засобів і методів запобігання злочинам.Криміналістична техніка як галузь науки криміналістики має свою систему. На думку вітчизняних вчених, сучасна система криміналістичної техніки складається з таких частин:- загальні положення криміналістичної техніки;- криміналістична фотографія;- криміналістичний відеозапис;- криміналістичні засоби і методи збирання доказової інформації;- інформаційне довідкове забезпечення криміналістичної діяльності;- криміналістична техніка для запобігання злочинам (В.С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко, 2001).Завдання криміналістичної техніки:- розроблення технічних засобів і методів, що забезпечують введення в процес доказування нових джерел криміналістичної інформації;- виявлення, фіксація, вилучення, збереження і попереднє дослідження матеріальних слідів злочину;- встановлення механізму утворення слідів і причин їх взаємодії;Джерела криміналістичної техніки:- кримінально-процесуальний закон;- потреби слідчої та судової практики;- досягнення природничих і технічних наук, які сприяють удосконаленню існуючих, а також розробці та впровадженню нових методів і засобів криміналістичної та спеціальної техніки.

19. Методика огляду. Основу огляду місця події становить метод спостереження, який виконує як пошукову, так і дослідницьку функції. Поряд з цим у ході огляду можуть бути застосовані методи виміру, порівняння, моделювання, а також інші техніко-криміналістичні методи. Дослідницький характер огляду місця події обумовлюється необхідністю отримання вже в початковий момент розслідування максимального обсягу інформації про подію, що розслідується; наявністю на місці події слідів, які не можуть бути вилучені та збережені; подальшим неухильним розвитком науково-технічних засобів та методів польової криміналістики, що надають можливість якісного оперативного аналізу матеріальних слідів на місці події.

20. Сучасні комплекти науково-технічних засобів. Зміст слідчої валізи. Науково-технічні засоби криміналістики - це прилади, пристосування та матеріали, які використовуються для виявлення, фіксації, збирання і дослідження доказів. Засоби освітлення- це різноманітні прилади, що застосовуються для освітлення приміщень, ділянок місцевості, предметів і людей, які надають змогу створювати розсіяне, спрямоване освітлення. За характером спектру випромінювання засоби освітлення поділяють на звичайні, ультрафіолетові та інфрачервоні.Оптичні прилади- це пристосування для розширення чутливості людського ока, які дають змогу збільшити зображення чи побачити ті об'єкти, які не сприймаються зором внаслідок їх малих розмірів. Насамперед до них відносять лупи різної кратності збільшення, з різними конструктивними особливостями (дактилоскопічні, вимірювальні, бінокулярні, складені, з освітленням). Не так широко як лупи, але з тією ж метою використовують мікроскопи.Пошукові прилади.Для виявлення прихованих металевих предметів використовують індукційні металошукачі як армійського зразка, так і спеціально виготовлені з криміналістичною метою. Також для пошуку й вилучення металевих (залізних, сталевих) предметів використовують магнітні шукачі-підйомники.Вимірювальні засоби- застосовуються для вимірювання довжини, площини, кутів, об'єму, маси, ваги, пружності предметів, тіл, а також проведення необхідних замірів на місцевості. Це - лінійки, рулетки, транспортири, кутоміри, ваги, манометри, індикатори напруги, дозиметри, мензурки тощоЗасоби фіксаціїнадають можливість точно, об'єктивно, швидко і наочно зафіксувати на матеріальному носієві факти, події, матеріальні сліди, що необхідні для розгляду й вирішення справи. Так, для вербальної фіксації застосовується звукозапис; для графічної - накреслення планів, схем, креслень, рисунків; для предметної - вилучення самого предмета чи сліду, виготовлення моделей, отримання зліпків, відбитків; для наочно-образної - фотографування, відеозапис, кінозйомка. Якщо фіксація має на меті збереження самого об'єкта, то застосовується консервування шляхом створення спеціального середовища, в яке поміщують цей об'єкт (стерильна ємність, морозильна камера тощо).Слідча валіза (портфель, сумка) - це комплект техніко-криміналістичних та інших засобів (приладів, інструментів, матеріалів) для роботи з доказами під час проведення слідчих дійНа практиці слідчі набори бувають трьох типів: універсальні(призначені для вирішення різноманітних завдань),· спеціалізовані (для роботи експерта-криміналіста, працівника ДАІ, спеціаліста-вибухотехніка та ін.) та набори із змінним змістом (формуються безпосередньо перед проведенням певної слідчої дії).

21. Правила, прийоми і засоби знаходження, фіксації та вилучення слідів злочинів.1. Візуальний. Може здійснюватися неозброєним оком, за звичайного освітлення або в різних умовах освітлення (під різними кутами зору, зокрема у косопадаючому світлі). Такий прийом застосовується для виявлення об'ємних слідів, видимих слідів (а інколи й слабковидимих поверхневих слідів), слідів-предметів тощо. Також візуальний прийом виявлення слідів здійснюється "озброєним" оком, тобто за допомогою технічних засобів: збільшувальних і тих, що створюють спеціальні умови освітлення. До таких належать: лупи, спеціальні лупи з підсвітленням, мікроскопи, електроліхтарики, світлофільтри, ультрафіолетові освітлювачі, електронно-оптичний перетворювач ЕОП та ін. Такі прилади дають змогу виявити слабковидимі, невидимі сліди-відображення (пальців рук, губів та ін.), мікрооб'єкти тощо.2. Інструментальний або технічний прийом - це виявлення слідів злочину за допомогою спеціальних технічних засобів виявлення замаскованих слідів-предметів із металу, дрібних невидимих мікрооб'єктів. До технічних засобів реалізації такого прийому належать: металошукачі, міношукачі, металопідйомники, мікропилососи, діелектричні палички.

22. Поняття, задачі і методи запечетлевающего фотознімку. Судебно-оперативная фотография - система соответствующих научных положений, средств и методов фотосъемки, применяемых при проведении следственных действий, оперативно-розыскных мероприятий и криминалистических операций. Методы судебной фотографии разделяются на запечатлевающие (служат для фиксации данных, видимых невооруженным глазом; в основном, в судебно-оперативной фотографии);исследующие (для выявления и закрепления деталей, цветовых и яркостных различий, скрытых от невооруженного глаза).  Основные методы судебно-оперативной фотографии:панорамна фотосъемка;измерительная фотосъемка;репродукционная фотосъемка;опознавательная фотосъемка.

23. Види заечетлевающего фотознімку.1) фотосъёмка места происшествия; 2) фотосъёмка обыска и выемки; 3) фотосъёмка следственного эксперимента; 4) фотосъёмка предъявления для опознания; 5) фотосъёмка проверки показаний на месте. По объекту съёмки: 1) фотосъёмка живых лиц; 2) фотосъёмка трупов; 3) фотосъёмка следов; 4) фотосъёмка вещественных доказательств; 5) фотосъёмка документов.

24. Фотозйомка місця події: методи і прийоми.У судово-оперативній фотографії найпоширенішим видом зйомки є фотозйомка місця події. До фотографічної фіксації місця події ставляться такі вимоги: 1) порядок фотозйомки та процедури огляду місця події є взаємопов’язаними; 2) фотозйомка повинна передувати іншим методам фіксації; 3) засоби і методи фотозйомки обираються залежно від ситуації огляду, для забезпечення повноти, всебічності та точності фіксації; 4) сукупність фотознімків повинна давати повне й чітке уявлення про обстановку злочину, його сліди і деталі; Місце події слід фотографувати на фоні предметів, що можуть слугувати орієнтирами. Аби знімки були дійсно орієнтуючими, необхідно правильно вибрати напрямок і точку зйомки. Орієнтуюча зйомка провадиться звичайним або панорамним методом. Звичайна зйомка виконується ширококутовим або звичайним об’єктивом зі значної відстані. У більшості випадків орієнтуючий знімок важко зробити на один кадр із невеличкої відстані. Для того щоб охопити місце події і прилеглу територію, використовують кругову або лінійну панораму. Оглядова зйомка застосовується для фіксації загального вигляду місця події без оточуючих предметів. Аби зафіксувати взаємне розташування найважливіших об’єктів, відобразити їх специфіку, зйомку провадять із різних боків. Важливою вимогою щодо оглядових знімків є повнота зображення місця події. Оглядовий знімок повинен бути зроблений із такої позиції, з якої можна було б із упевненістю розпізнати взаємне положення важливих об’єктів обстановки. Та частина простору, яка не може бути відтворена на зображенні з однієї позиції, є «сліпою зоною».

25. Правила проведення розпізнавальної зйомки живих осіб.При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудних знімки з зображеннями в 1/7 натурального розміру: правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови праворуч (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний зріст.Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний зріст із поворотом усього корпуса праворуч. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зображена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, у якому вона була затримана.

26. Розпізнавальна зйомка живих осіб і трупів. Упізнавальна фотозйомка застосовується для фіксації зовнішності злочинців, з метою використання їх знімків у криміналістичному обліку, під час розшуку та ідентифікації, а також щодо невпізнаних трупів для обліку їх та встановлення осіб загиблих. При зйомці живих осіб звичайно виготовляють три погрудних знімки з зображеннями в 1/7 натурального розміру: правий профіль, вид спереду (анфас) і з поворотом голови праворуч (лівий напівпрофіль). У повний комплект входить також четвертий знімок — вид спереду на повний зріст. Третій і четвертий знімки можна замінити одним — із зображенням людини на повний зріст із поворотом усього корпуса праворуч. На знімках у профіль і анфас людина повинна бути зображена без головного убору, шарфа, окулярів, на третьому знімку — в тому вигляді, у якому вона була затримана. Ретуш упізнавальних знімків не допускається. Упізнавальна зйомка трупа має свої особливості. Спотворене обличчя трупа попередньо відновлюють і провадять його «туалет». Відновлення обличчя полягає в накладенні швів на рани, а «туалет» — у припудренні шкіри, підфарбуванні губ та ін. Обличчя трупа повинно бути сфотографоване до відновлення і «туалету», та після цього. Труп фотографується в тому ж одязі, в якому його виявили, а оголений труп прикривають шматком тканини. Обличчя трупа слід фотографувати у фас, обидва профілі (лівий і правий), а також у 3/4 повороту обличчя.Перед зйомкою необхідно надати трупу певне положення, зручне для фотографування. Обличчя трупа фотографується з розплющеними очима.

27. Порядок огляду трупів і прийоми його фотографування. Фотографічна зйомка трупа має певні особливості. При фотографуванні трупа використовуються орієнтуюча, оглядова, вузлова і детальна зйомки. Фотозйомка трупа на місці його виявлення провадиться для фіксації його загального вигляду, пози і положення щодо навколишнього оточення, слідів і ушкоджень на тілі, одязі, наявності та розміщення трупних плям, синців. Для фіксації загального вигляду, положення і пози труп на місці його виявлення фотографують у взаємозв’язку з навколишнім оточенням та ізольовано від нього. Труп з предметами обстановки навколо нього звичайно фотографують із двох бічних сторін (рис. 3, а) . Фотозйомку щодо осі трупа бажано здійснювати під кутом 45°. Не рекомендується без потреби робити знімки з боку ніг, особливо з близької відстані, та з боку голови. Фотозйомка трупа призначена для фіксації його положення і пози (рис. 3, б). Зображенням трупа по можливості слід займати весь кадр.

28. Поняття, задачі і методи дослідницької фотографії. Судово-дослідницька фотографія застосовується під час проведення експертних досліджень. Спеціальні методи фотозйомки в лабораторних умовах (мікрофотографічне дослідження, фотографічна зміна контрастів, кольороподіл і кольорова трансформація, фотозйомка в невидимих променях спектра та ін.) розширюють пізнавальні можливості людини та дозволяють виявляти нові ознаки і властивості об’єктів, які неможливо побачити при звичайному візуальному сприйнятті. Фотографічна зміна контрастів широко застосовується при техніко-криміналістичному дослідженні документів. При цьому використовуються: ефект контрасту за яскравістю (у одноколірних об’єктів за світлістю, що виникає в результаті неоднакового відбиття світла або нерівномірності освітлення), ефект контрасту за кольором (відмінності об’єктів чи їх частин за кольором), тіньовий контраст (виникає за рахунок тіней, які утворюються від нерівностей поверхні об’єкта).

29. Детальна зйомка об’єкту. Фотозйомка з імпульсною лампою-спалахом. Фотоспалах — прилад (лампа), призначений для освітлювання об'єкта фотографування штучним імпульсним випромінюванням.Типова тривалість імпульсу спалаху - від 1/1000 до 1/200 секунди. Приблизна кольорова температура випромінюваного світла — 5500К.Фотоспалах використовують при необхідності:освітити темну сцену зніманнязабезпечити найкращі можливості фотографування об'єктів, що швидко рухаються - при збільшенні освітлення може бути зменшена витримка;забезпечити найкращі можливості знімання в макрофотографії - при збільшенні освітлення може бути зменшене діафрагмове число і підвищена глибина різко зображуваного простору;зменшити нерівномірність освітлення, наприклад, при зніманні в контр-світлі.

30. Процесуальне оформлення застосування криміналістичної/судової/фотографії. Застосування криміналістичної фотографії, кінематографії, відеозвукозапису в ході розслідування здобуває доказательственное значення лише за умови належного оформлення, що включає процесуальний і технічний аспекти. Процесуальний аспект регламентований карно-процесуальним законом. Правила технічного оформлення вироблені практикою. Фотознімки, що прилучаються до протоколу слідчої дії, наклеюють на аркуші щільного паперу або тонкого картону й оформляють у вигляді фототаблиць, які повинні містити певні реквізити. У заголовку фототаблиці вказується, додатком до протоколу якої слідчої дії вона є, і дата його виробництва. Кожний фотознімок скріплюється відбитком печатки слідчого органа з нанесенням його частково на знімок і частково на папір фототаблиці. Під кожним знімком ставиться порядковий номер і робиться короткий пояснювальний напис, що відповідає зазначеної в протоколі зробленій зйомці (місце й об'єкт зйомки). Кожна фототаблиця підписується слідчим і фахівцем-криміналістом (якщо він робив зніманню й виготовляв фототаблиці).

31. Застосування відеозапннису в розслідуванні: тактика і процесуальне оформлення.Застосування звуко-та відеозапису як засобів фіксації ходу і результатів процесуальних дій Відеозйомка слідчого експерименту повинна відобразити: -Подібні дані і обстановку, в якій виробляються експериментальні дії; - Самі досвідчені дії; - Результати експериментальних дій; - Можливість сприйняття як самих дій, так і їх результатів у заданих умовах. Порядок відеозйомки слідчого експерименту та перевірки показань на місці: - Розбиття дії на етапи, кожен з яких представляє собою частину дії, що підлягає зйомці; - Фіксування всіх варіантів ходу і результатів експериментальних дій в залежності від зміни умов. Особливість відеозйомки пред'явлення для впізнання - ретельна підготовка зйомки, що виключає можливість невдачі з технічних причин. Етапи зйомки: - Фіксуються дії, що безпосередньо передують пред'явленню для впізнання, предмети, в числі яких будуть пред'являтися упізнаються речі;Про проведену при окремих слідчих діях відеозапису в протоколах цих дій в основному вказуються ті ж дані, що і при фотографуванні. Специфіка зазначеного оформлення проявляється в тому, що в цих випадках слід вказати не тільки об'єкти, але і моменти зйомки (бо фіксація засобами відеозапису не завжди ведеться протягом усього часу виконання слідчої дії), час виконання відеозапису.

32. Поняття трассології, понянття сліду і класифікація слідів.Трасологія* — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає матеріально-фіксовані сліди, закономірності їх утворення і розробляє прийоми, методи та науково-технічні засоби їх виявлення, фіксації, вилучення і дослідження. Трасологія базується на таких наукових положеннях: 1) об’єкти матеріального світу індивідуальні. Кожний об’єкт індивідуальний і тотожний тільки самому собі. Індивідуалізація об’єкта здійснюється за збігом загальних і окремих ознак; 2) за певних умов зовнішня будова одного об’єкта може відбитися на іншому. Точність відображення залежить від фізичних властивостей слідоутворюючого і слідосприймаючого об’єктів, механізму слідоутворення. За матеріально-фіксованими слідами можлива ідентифікація (встановлення тотожності) об’єкта, який їх залишив; 3) відносна стійкість об’єктів. Об’єктами механічної контактної взаємодії можуть бути тільки тверді тіла, які мають доволі стійкі зовнішні ознаки; 4) відбиття у сліді зовнішньої будови предмета є перетвореним (має вид негативу). У сліді ознаки зовнішньої будови предмета переважно мають дзеркальне відображення. Криміналістичне значення слідів визначається існуванням причинного зв’язку з подією злочину. У трасології за слідами можна встановити: 1) індивідуальну тотожність об’єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об’єкт); 2) групову належність об’єктів (тип, клас, рід, вид, різновид); 3) механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об’єктів тощо); 4) окремі обставини злочинної події (спосіб проникнення у житло, кількість учасників події, їх анатомо-фізіологічні особливості, напрямок пересування злочинців, використання транспортних засобів, орієнтовний час вчинення злочину та ін.). Трасологічні дослідження дають змогу вирішувати ідентифікаційні та діагностичні завдання.

33. Способи і засоби виявлення і копіювання слідів папілярних узорів. Дактилоскопія*— розділ трасології, що вивчає властивості й будову папілярних візерунків з метою використання їх відбитків для ототожнення особи і розкриття злочинів. Шкіра на долонній поверхні рук людини складається з двох основних шарів: верхнього шару — епідермісу та нижнього, що розташований під епідермісом, — дерми. Дерма має будову у вигляді сосочків, розміщених рядами, кожен з яких має незмінну структуру протягом усього життя людини. Епідерміс копіює рельєф сосочків і утворює папілярні лінії — лінійні пагорби, розділені борозенками. Папілярні лінії становлять основу рельєфу шкіри долонної поверхні руки і підошви стопи. У дорослої людини ширина папілярної лінії сягає 0,4—0,6 мм, а висота — 0,1—0,4 мм. Основними властивостями папілярних ліній є їхня індивідуальність, стійкість та відновлюваність. Індивідуальність папілярних візерунків полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а будова їх ліній має таку сукупність ознак, яка дає змогу відрізнити один візерунок від іншого. Цікавий (і поки ще єдиний) випадок зафіксовано у мешканців Швеції Андреаса Даніельсона та його доньки Марі, у яких зовсім відсутні папілярні лінії на пальцях рук. Та навіть відсутність папілярних ліній — це яскрава індивідуальність відбитків пальців рук людини, яка дає можливість їх ідентифікувати.

34. Фізичні методи. Сутністю фізичних методів виявлення латент­них слідів пальців рук є використання якоїсь об'єктивної закономір­ності або властивості фізичних тіл, що вивчаються в фізиці та суміж­них з нею галузях наук, а саме: відбиття світла, адгезія, конденсація, гальваностегія, люмінесценція, радіоактивність та ін.Самим простим способом виявлення слідів рук є оптичний (візу­альний) метод, який ґрунтується на відбитті світла - фізичному яви­щі, сутність якого складає повернення світла об'єктом в оптичне се­редовище при попаданні його на межу розділу з іншим оптичним се­редовищем. Якщо поверхня предмета ідеально гладка, то має місце дзеркальне відображення, від нерівної поверхні виникає дифузне (розсіяне) відображення. Звідси можна зробити висновок, що всяке нашарування або структурна зміна поверхні предмета порушує дзер­кальність відображення в місці розташування речовини сліду або зміни структури поверхні. Від речовини сліду промені світла відби­ваються розсіяно, а від решти поверхні - дзеркально, в результаті слід стає видимим.Безбарвні сліди папілярних узорів у залежності від властивостей об'єкту, на якому вони залишені, можуть бутиневидимими, маловидимими та видимими. Невидимі та маловидимі сліди пальців рук мо­жуть бути виявлені оптичними методами без їх попередньої обробки за рахунок використання найбільш доцільних умов освітлення та спо­стереження. Використовують різні спеціальні прийоми освітлення. Рефлексне освітлення. Промені світла направляють так, щоб потік, падаючи на предмет, відбивався в очі спостерігача. Поверхня буде блищати і на її фоні добре видно матовий слід. Якщо предмет прозорий, за ним потрібно розмістити темний матовий екран: темний неблискучий папір, картон або щось інше.

35. Виявлення і копіювання слідів папілярного узору на темній поверхні.Сліди людини можуть бути виявлені при огляді місця події, обшуку, огляду та при проведенні інших слідчих дій. При огляді місця події з метою виявлення слідів необхідно застосовувати не тільки технічні засоби, що розробляються та рекомендовані криміналістикою, а й дотримуватися процесуальні норми, що регламентують цю діяльність. Для залучення до справи в якості речових доказів виявлені і вивчені при огляді сліди підлягають фіксації і вилученню. Розрізняють процесуального та технічний способи фіксації. Перший полягає в описі в протоколі слідчої дії (наприклад, огляду місця події), другий - у застосуванні технічних засобів і прийомів з метою збереження предметів і слідів на них у тому вигляді, в якому вони виявлені, або з метою отримання різних копій слідів. Пошук слідів пальців рук включає в себе наступне. 1) Огляд і аналіз обстановки місця події, пошук поверхонь, яких злочинець міг торкатися, а також напрямків пересування, місць зупинок, вивчення виявлених слідів. 2) встановлення конкретних предметів, на яких могли залишитися сліди і яких було стосуватися, брати в руки злочинець (наприклад, зміна початкового або звичайного положення предмета дають підставу припускати наявність на цих предметах слідів). 3) Огляд предметів, на яких передбачається наявність слідів. Він спрямований на вивчення матеріалу, з якого виготовлений предмет, і властивостей следовоспринимающей поверхні. Формування потожирових (безбарвних) слідів папілярних візерунків багато в чому залежить від властивостей сприймає поверхні. Чим дрібніше її мікрорельєф, чим більш вона гладка, тим чіткіше відображаються на ній деталі будови папілярного узору. Шорсткі поверхні відображають слід менш чітко. На пористих і волокнистих матеріалах (папір, картон, дерево і т.д.), внаслідок їх капілярності, Потожировое речовина зберігається недовго. 4) Вибір конкретних технічних засобів і способів виявлення слідів. Існує кілька способів виявлення слідів пальців і долонь рук: · Візуальні · Фізичні · Хімічні. До хімічних способів виявлення слідів папілярних узорів належить їх обкурювання парами йоду.

36.На бумазі. Для того, чтобы линии пальцевого отпечатка вышли черными, надо наложить пленку на светочувствительную бумагу обратным изображением кверху и, по получении на бумаге негативного отпечатка, отфиксировать его, прикрепить к стене или чертежной доске и снять с этого негатива снимок прямо на светочувствительную бумагу (а не на пластинку). На таком снимке папиллярные линии будут черные на светлом фоне. Можно и прямо копировать через негатив, но, по мнению Рубнера, снимки, сделанные на бумаге посредством фотографического аппарата, выходят лучше, кроме того, процедура эта дешевле и отнимает меньше времени, ибо не нужно выжидать, пока пластинка высохнет.

37. Типи і різновиди папілярних узорів.Дуговий узор складається з папілярних ліній, що йдуть від одного краю подушечки пальця до іншого, з різним ступенем крутизни згинаючись посередині у вигляді шатра або утворюючи зовсім пологу хвилю. Такі узори зустрічаються приблизно у 5% випадків від їх загальної кількості.У петлястих узорах папілярні лінії, які утворюють центральну частину, йдуть від одного краю пальця до центру, де круто повертають і йдуть назад до того ж краю пальця, вимальовуючи петлю. Кінці петлі, які складають її відкриту частину і обернені до краю пальця, одержали назву ніжок або гілок петлі, закруглена частина на її вершині - голівки. Петлю обрамляють три потоки ліній, які під нею утворюють фігуру, що нагадує грецьку літеру "дельта" (Л). Ця фігура в дактилоскопії так і називається - дельта. Якщо ніжки петлі спрямовані в бік великого пальця, петля називається радіальною, якщо у бік мізинця - ульнарною. Радіальні петлі становлять приблизно 5% від загальної кількості узорів, а ульнарні - приблизно 60%.Завитковий узор являє собою сукупність концентричних кіл, овалів, спіралей, клубків зустрічних петель, по боках яких ближче до країв пальця розташовуються дві дельти. Рідко зустрічаються завиткові узори з трьома дельтами і зовсім рідко - з чотирма.

38. Огляд сліду папілярного узору та складання фрагменту протоколу огляду.Поверхневі сліди рук виявляють: 1) оглядом у косопадаючих променях; 2) оглядом в проникаючому світлі (якщо об’єкт огляду прозорий); 3) обробкою поверхні дактилоскопічними порошками; 4) окурюванням парами йоду; 5) використанням хімічних реактивів (розчинів азотнокислого срібла, нінгідрину та алоксану). Об’ємні сліди виявляють візуальним оглядом.Після виявлення слідів рук їх необхідно сфотографувати, а потім описати у протоколі слідчого огляду. В протоколі зазначається: на якому предметі виявлено сліди та їх місцезнаходження; розташування слідів на об’єкті; характер і стан поверхні об’єкта; вид сліду; розміри кожного слiду; які способи виявлення і фіксації використовувалися; як саме упаковані об’єкти зі слідами. Після цього сліди, забарвлені порошками та хімічними засобами, можна зняти за допомогою слідокопіювальної плівки.

39. Огляд сліду низу взуття і складання фрагменту протоколу огляду.Способи фіксації слідів ніг (взуття): 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) копіювання; 4) виготовлення зліпків (із гіпсу, пасти «К», «СКТН», сірки, парафіну); 5) складання схем і замальовок. У протоколі слідчого огляду слід зазначити: місце і час виявлення слідів; на якій поверхні вони виявлені (пісок, глина, сніг, асфальт тощо); вид сліду (об’ємний, поверхневий); форма (сліди черевиків, чобіт, босої ноги); розміри сліду; індивідуальні особливості підошви; дані вимірів елементів доріжки слідів; спосіб виявлення і фіксації сліду; спосіб вилучення сліду та його упаковка. Порядок виготовлення гіпсового зліпка: із сліду видаляють сторонні предмети; готують арматуру для каркаса (за довжиною і шириною) і бирку; готують розчин гіпсової маси; заповнюють слід насипним, наливним або комбінованим способом; після затвердіння зліпка його видаляють і промивають чистою водою.

40. Огляд сліду засобів злому і складання фрагменту протоколу огляду. Питання, що ставляться в експертизі по слідам засобів злому.Сліди знарядь злому — це сліди, залишені різними засобами, які використовувалися злочинцем для відкриття сховищ і руйнування перепон. Сліди знарядь злому поділяють на такі види: сліди натискання, сліди ковзання (тертя), сліди різання, розпилу, розрубу і свердління. Фіксація слідів здійснюється за загальними правилами в протоколі слідчого огляду, де відображається, що зламано, з якого матеріалу виготовлено цей об’єкт, де він розташований, які на ньому пошкодження, їх розміри, контур, форма, механізм утворення, вид слідів, наявність в них сторонніх речовин тощо. Виявлені на місці події знаряддя злому підлягають ретельному огляду і опису в протоколі. Сліди знарядь злому та інструментів необхідно сфотографувати за правилами масштабної зйомки. Дрібні сліди-відображення доцільно фотографувати методом макрозйомки. Способи фіксації слідів знарядь злому: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків. Дослідження слідів знарядь злому та інструментів дає змогу з’ясувати механізм злому, навички злочинця, встановити групову належність знаряддя, яке було застосовано, або ідентифікувати його.

41. Сліди транспортних засобів: виявлення, огляд, фіксація.Сліди транспортних засобів — це сліди, які відображають зовнішню будову частин транспортного засобу: сліди- відображення (сліди коліс на ґрунті); предмети, що відокремилися від транспортного засобу (частки фарного скла); речовини (плями мастила). За слідами транспортного засобу можна визначити: групову належність (тип, марку, модель); ототожнити транспортний засіб або його частину; встановити деякі обставини розслідуваної події (напрямок руху, довжину шляху гальмування, швидкість гальмування, механізм і характер ушкоджень та ін.). Вивчення слідів дозволяє встановити: колію (відстань між середніми лініями слідів колес, встановлених на одній осі), базу (відстань між передньою та задньою осями), кількість осей та колес, ширину бігової доріжки, довжину кола колес. Способи фіксації слідів транспортних засобів: 1) опис у протоколі; 2) фотографування; 3) виготовлення схем, замальовок; 4) копіювання; 5) виготовлення зліпків. У протоколі слідчого огляду необхідно зазначати: місцезнаходження слідів і час їх виявлення; вид і стан ґрунту або покриття дороги, де виявлено сліди; вид слідів (об’ємні, поверхневі); кількість слідів, їх розташування між собою; ширину кожного сліду; глибину об’ємних слідів щодо поверхні дороги; розмір колії; форму малюнка протектора шин, їх розміри, індивідуальні особливості; довжину сліду одного оберту колеса; довжину шляху гальмування; ознаки напрямку руху; ознаки шляху гальмування і ступінь його відображення.

42. Оперативна оцінка слідів.У криміналістичній літературі наводиться кілька класифікацій слідів, найзагальніша з яких — поділ слідів на три групи:• сліди-відображення передають зовнішню будову тієї частини слідоутворюючого об'єкта, яка контактує з матеріалом, що сприймає сліди;• сліди-предмети — матеріальні об'єкти особистого, побутового, виробничого призначення, залишені на місці події чи винесені звідти;• сліди-речовини — частинки лакофарбових покриттів, потожи-рової речовини, сипких, рідких та газоподібних тіл, які залишаються на предметах на місці події чи зникають звідти.За видом об'єктів, що утворюють сліди, розрізняють сліди людини, зброї, знарядь, інструментів, виробничих механізмів, транспортних засобів; за механізмом утворення — сліди нашарування, відшарування, локальні, периферичні, об'ємні та поверхневі. За зоною взаємодії (контакту) об'єктів сліди поділяють на локальні та периферичні. Локальний слід утворюється в місці контакту, периферичний — за його межами.За ступенем деформації поверхні, що сприймає сліди, розрізняють сліди поверхневі та об'ємні. Об'ємні сліди утворюються в разі руйнування об'єкта або його пластичної деформації. Поверхневі сліди поділяються на забарвлені та безбарвні. Забарвлені можуть бути нанесені барвником; вони бувають слідами нашарування та відшарування. Безбарвні сліди утворюються безбарвною речовиною (наприклад, потожировою). Безбарвні сліди, у свою чергу, поділяються на видимі, маловидимі (слабовидимі), тобто такі, що спостерігаються за певних умов (наприклад, на просвіт при боковому освітленні), і невидимі, тобто такі, які неможливо виявити не тільки візуально, а й за допомогою оптичних засобів (лупи, мікроскопа).

43. Правила огляду вогнепальної зброї і його опис в протоколі огляду.Під час огляду місця події, пов'язаної із застосуванням вогнепальної зброї, слідчий повинен з'ясувати таке:• чи справді було застосовано вогнепальну зброю;• вид зброї та боєприпасів, які були використані; • об'єкти місця події, на яких можуть бути сліди пострілу;• напрям і дистанцію пострілу;• імовірне місце перебування особи, яка стріляла;• кількість зроблених пострілів;• можливість вчинення самогубства;• обставини, за яких було здійснено постріл (тобто, чи не був постріл наслідком падіння зброї з певної висоти, чи постріл відбувся без натискування на спусковий гачок). Виявлену на місці події зброю насамперед фотографують за правилами вузлової та детальної фотозйомки з масштабною лінійкою. На знімку мають бути зафіксовані не тільки зброя і місце її виявлення, а й розміщення окремих частин зброї — курка, ствола, затвора, запобіжника. Оглядають навколишню місцевість, підлогу, грунт з метою виявлення можливих слідів від удару зброї чи її падіння. Для цього оглядають також виступні частини й деталі зброї. Визначають відстань від зброї до двох постійних орієнтирів на місцевості та до рук трупа. Під час огляду зброї забороняється торкатися спускового гачка; зброю необхідно тримати стволом догори. Оглядати зброю слід у гумових рукавичках, тримаючи її за місця, де відбитків пальців не може бути. Забороняється брати зброю за дульний зріз (бо там можуть бути сліди крові, частинки клітинного матеріалу) і вводити сторонні предмети у її ствол. У протоколі роблять запис про місцезнаходження виявлених сторонніх об'єктів — відбитків пальців, волосся тощо. Об'єкти, що становлять інтерес для слідства і можуть бути втрачені, запаковують окремо. Зі зброї вилучають магазин, фіксують кількість патронів у ньому і їх маркування. Потім видаляють патрон з патронника. У мисливській зброї виймають ствол. Винятком з цього правила є револьвер — у нього патрони та стріляні гільзи не вилучаються з камор. За маркувальними ознаками фіксують, яка з камор розміщується напроти ствола, і роблять запис послідовності розташування в них гільз і патронів. Після розряджання зброї встановлюють її особливості та наявні маркування. Зброю забороняється розбирати, чистити та змащувати, оскільки невідомо, що потрібно буде для майбутньої експертизи.

44. Встановлення виду і системи/моделі/ вогнепальної зброї по стріляній гільзі, пулі та іншим слідам пострілу.В момент пострілу, а також при заряджанні і розрядженні зброї виникають певні матеріальні наслідки, звані слідами застосування (дії) зброї. До них відносяться: стріляні снаряди, гільзи, пижі; частинки речовин, виникаючих при згорянні пороху, що викидаються з каналу стовбура; сліди, що утворюються деталями зброї на стріляних кулях і гільзах; сліди - пошкодження від снаряда на ураженому об'єкті; відкладення кіптяви пострілу на тілі (частіше за все на руці) що стріляв, а також на стінках каналу стовбура і інакших деталях зброї. Сліди на гільзі утворяться деталями зброї при його заряджанні, в момент пострілу і при викиданні гільзи (патрона). На кулі, выстрелянной з нарізної зброї, специфічними є сліди від стінок каналу стовбура. Під тиском порохових газів куля здійснює поступально-обертальний рух по каналу стовбура. При цьому поля нарізу, врізаючись в її ведучу (циліндричну) частину, утворять поглиблені смуги. Кількість слідів-смуг і їх нахил відносно подовжньої осі кулі (вправо, вліво) відповідають кількості і напряму нарізу каналу стовбура. Ці сліди складаються з дрібних валиків і борозенок (трас), які виникли від нерівностей полів нарізу. Сліди від стінок каналу стовбура виникають і на таких снарядах, як дріб, картеч і спеціальні кулі для мисливських патронів. Розмір і форма кульових пошкоджень залежать від розмірів і вигляду кулі (оболонкова, безоболочечная), властивостей ураженого об'єкта і кута зустрічі з ним кулі. Вхідний отвір від оболонкової кулі в таких перешкодах, як, наприклад, листове залізо, скло, пластмаса, якщо кут зустрічі рівний 90°, буде круглим, діаметр його декілька більше діаметра кулі; в сухій деревині діаметр його майже рівний діаметру кулі або декілька менше його; в еластичних перешкодах (гума, тканина) діаметр отвору значно менше діаметра кулі; в сирій деревині воно має вигляд щілини.

45. Огляд стріляної гільзи і складання фрагменту протоколу огляду з описанням гільзи і слідів на ній.У протоколі огляду повинні бути зафіксовані: точне місце виявлення гільзи, її форма, колір, довжина, наявна на капелюшку маркування. Для збереження незгорілих порошинок дульце гільзи затикається ватою або папером. Огляд здійснюється над аркушем чистого паперу. Порівняльне дослідження слідів на кулі (гільзі), виявлених на місці події, та слідів на кулі (гільзі), отриманих експериментальним шляхом пулеуловителе, проводиться шляхом безпосереднього спостереження під порівняльним мікроскопом і за збільшеними фоторазверткам. В даний час судові балісти з успіхом вирішують питання ідентифікації стовбура по стріляної дробу і картечі, якщо вони під час пострілу контактували зі стінками стовбура (периферична дріб або картеч).

46. Огляд пулі, слідів на ній і складання фрагменту протоколу. Кулі на місці події, де застосовувалася зброя, можна виявити на місцевості, в приміщенні, в одежі живого потерпілого чи трупа (кулі з ран виймаються під час хірургічної операції або розтину трупа), в дерев'яних, цегляних та інших перешкодах. Вилучати кулю з перешкоди треба так, щоб ні в якому разі не пошкодити її інструментом (стамескою, долотом чи шлямбуром). У всіх випадках на схемах і фотознімках слід показати місце знаходження кулі, описати в протоколі її форму, розміри, колір оболонки, конструкцію, сліди проходження каналом ствола, наявність якихось речовин у носовій частині кулі. Особливу увагу необхідно звернути на сліди, які залишаються на кулі в процесі пострілу, а саме: первинні сліди від зрізу кульового входу у вигляді малопомітних борозенок на задній частині кулі, які розташовуються паралельно її поздовжній вісі; вторинні сліди, що утворюються в процесі обертання кулі в каналі ствола, у вигляді розташованих під певним кутом вправо чи вліво валиків і борозенок від полів, донних ділянок нарізів та напрямних і ведених ребер нарізів.

47. Огляд пулі, слідів на ній і складання фрагменту протоколу. при дослідженні стріляних куль, дробу, картечі, пижів: зі зброї якого виду, системи, зразка відстріляна куля, виявлена на місці події; чи не відстріляна куля з представленої зброї; чи не відстріляна куля з одного екземпляра зброї; до якого виду та зразка відноситься патрон, частиною якого є куля, виявлена на місці події; чи не відстріляна куля зі зброї невідповідного калібру; чи є представлені для дослідження куля і гільза частинами одного патрона; чи складали раніше представлені снаряди (дріб, картеч, кулі) єдину масу і чи не виготовлені вони в одних і тих самих виробничих умовах; чи не слугував предмет, що підлягає дослідженню, саморобним пижем; з якого матеріалу виготовлений пиж; чи однорідні пижі представлені на дослідження;

48. Встановлення направлення, дистанції вистрілу і місця знаходження стріляючогоДистанція пострілу - це відстань від дульного зрізу зброї до поверхні перешкоди. При її встановленні безпосередніми об'єктами дослідження є механічні пошкодження перешкоди і зони відкладення супутніх продуктів пострілу, зазвичай одяг потерпілих. Для організації судово-балістичної експертизи слідчий повинен уявити прострелені предмети; зброя, з якої стріляли на місці події, і патрони, аналогічні раніше використаним. З матеріалів справи експертизу подаються протоколи або інші документи, що містять інформацію про умови і місце виявлення речових доказів, про відомих обставинах пострілу на місці події, а також акт судово-медичного дослідження трупа.Питання про місце знаходження стріляв, як правило, вирішується в ході огляду місця події. Можливість його рішення обумовлена тим, що на практиці найчастіше доводиться стикатися з випадками ураження цілі прямим пострілом. Ця обставина дозволяє вдаватися до прийомів з'ясування місця стріляв на прямій, яка є продовженням ранового каналу в тілі загиблого, або лінії, що з'єднує два отвори від одного пострілу. При цьому необхідно переконатися в наступному: а) просторове положення прострілених об'єктів після пострілу залишилося незмінним, б) рикошет кулі до моменту ураження досліджуваних об'єктів виключений, в) в момент пробиття першої перешкоди куля не отримала деформації, яка могла б призвести до зміни напрямку її польоту.

49. Криміналістичне поняття письма і почерка. Письмо — це засіб фіксування думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків — алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дають змогу людині здобувати нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним і зв'язок його з фонетикою мови. Письмо є засобом фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок) людини, тобто проявом її динамічних властивостей. Почерк є системою рухів, які людина здійснює під час виконання знаків, літер. Це технічна сторона письма, зафіксована в рукопису система звичайних рухів, в основі формування якої лежить письмово-рухова навичка, тобто рух (дія), який характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції. Навичка письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних і психологічних особливостей людини. Для формування навички письма потрібне свідоме, цілеспрямоване зусилля щодо вибору лексичних засобів з дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил виконання письмових знаків. Розрізняють навички перцепційні (чуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма)

50. Загальні і частні ознаки почерка. До основних властивостей почерку, завдяки яким можливе його криміналістичне дослідження та вирішення різних завдань судової експертизи належать: 1) індивідуальність; 2) динамічна стійкість; 3) вариационность; 4) виборча мінливість. До загальних ознак належать: а) виробленість почерку; б) нахил; в) розгін; г) розмір; д) зв'язність; 

51. Огляд документа і складання фрагменту протоколу огляду з його описом. Слідчий огляд документів - це слідча дія, яка проводиться слідчим на підставі і з дотриманням норм кримінально-процесуального закону, що полягає у вивченні документів за допомогою необхідних прийомів і засобів з метою виявлення і фіксації загальних даних документів, а також ознак і особливостей, що можуть свідчити про факт скоєння чи приховування скоєного злочину й обставини, що мають значення для справи. Згідно із ст. 195 КПК України протокол огляду складається з додержанням загальних правил щодо складання протоколу слідчих дій, передбачених у статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначають підстави для проведення огляду, описують все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спостерігалось під час проведення дії. До протоколу додають відповідні схеми, фотознімки, плани, документи.

52. Способи, ознаки і методи виявлення часткової технічної підробки документів.Відомі два основні способи підробки - типографський спосіб таксерокопіювання Загальні ознаки, які вказують на повну підробку документа дляобох способів - не витримуються розміри бланка паспорта у порівнянні зоригінальним, дійсним зразком; - використання різних матеріалів для виготовлення обкладинкипаспорта, які не відповідають опису паспорта, а такожвикористовування паперу для виготовлення внутрішніх сторінокпаспорта низької якості (відсутність водяних знаків); - недостатня чіткість дрібних деталей малюнків та тексту - зміна загальних розмірів відтиску печатної форми за рахунокнедотримання масштабів- відсутність люмінесценції при дослідженні документапід УФП. Приватні ознаки підроблених документів, які виготовленнітипографським способом- різниця у видах печаток;- неспівпадання в графіці окремих елементів оформленнядокумента, передачі градацій тону чорно-білого тонового зображеннята в кольоропередачі; - помилки в тексті та в місці його розташування- різниця шрифту, фарби - дефекти печатних елементі - зміна абсолютної та відносної ширини штрихів порівняно зіштрихами оригінального зразка;

53. Способи і ознаки підробки відбитків печаток і штампів. 53.Огляд відбитків печатки/штампа/,визначення ознак і способів підробки. Відбитки печаток і штампів є одним із основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об’єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп’ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах (рис. 19).Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. Заматеріалом, із якого вони виготовляються, печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві.Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби наповерхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їхтотожності або встановлення способу їх підробки.Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп’ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах.При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

54. .Методи виявлення залитих, закреслених,замазаних і інших нечитаємих текстів.Під дією різних природних факторів (вплив прямих сонячних променів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так званий «згаслий» текст). Методи дослідження таких текстів були запропоновані ще Є. Ф. Буринським.При дослідженні «згаслих» текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційно-люмінесцентний методи. Слабковидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис — невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується «симпатичне» чорнило, прозорий або слабкозабарвлений розчин солей, невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках застосовують різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або окурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів.

55. Визначення загальних ознак друкованої машинки. По машинописним текстам при достатньому їхньому обсязі в остаточному підсумку можливо встановити автора (по письмовій мові) і виконавця документа (по топографічним і дактилографічним ознакам). Рішенню цього основного завдання передує звичайно встановлення друкарської машинки, на якій видрукуваний текст. Розшук і ідентифікація друкарської машинки виробляється по загальним і частковим, що відображаються в тексті, її ознакам. Загальні ознаки друкарської машинки - це ознаки її технічних даних. Вони обумовлені пристроєм механізму і є груповими для машинок однієї системи ("Оптима", "Олимпия", "Эрика", "Ятрань" і ін.). До загальних ознак ставляться: крок машинки (каретки) - відстань між вертикальними осями двох рядом розташованих букв; інтервали між рядками; тип клавіатури; марка шрифту. Крок машинки - величина постійна, що не залежить від того, на яку клавішу (букви, розділового знака, вільного ходу) виробляється натискання. Інтервал між рядками - відстань між нижніми (або верхніми) закінченнями однакових букв у двох послідовних рядках. Залежно від пристрою машинки й установки интервального механізму в ній інтервали можуть бути одинарні, полуторні, подвійні, потрійні й більше. Тип клавіатури визначається кількістю друкованих знаків у друкуючому механізмі. Клавіатура може бути повної (при 92 друкованих знаках у верхньому й нижньому регістрах) і скороченої (при 88 або 84 знаках). Друкарські машинки навіть однієї й тої ж системи можуть бути обладнані шрифтами різних марок, що розрізняються між собою по розмірі й малюнку знаків. Марка шрифту наноситься на літерну колодочку між знаками верхнього й нижнього регістра. Вона позначається цифрами, буквами, значками, їхніми сполученнями (наприклад, "100", "2Р22", "+" і ін.). Найменування її по тексту може бути визначене шляхом порівняння розмірних даних і малюнка знаків у ньому зі зразками відбитків шрифтів відомих марок. Загальні ознаки в машинописному тексті використаються для визначення типу (портативна, канцелярська, механічна, електрична) і системи друкарської машинки. Сукупність стійких, повторюваних протягом усього тексту дефектів механізму друкарської машинки й шрифту дає можливість ідентифікувати конкретну друкарську машинку, на якій видрукуваний досліджуваний текст. Найбільші труднощі представляє дослідження документів, видрукуваних на голчастому й іншому алфавітно-цифровому друкувальному пристроях (АЦПУ) ЭВМ.

56. Класифікація ознак зовнішності людини — словесний портрет, методи його використання в розкритті і розслідуванні злочинів. Повна класифікація зовнішніх ознак людини здійснюється методом словесного портрета, основи якого розроблені наприкінці XIX ст. А. Бертильйоном. Опис ознак підпорядковується певним правилам. Основні з них такі:1. Для опису мають використовуватись єдині, прийняті в словесному портреті, терміни, що виключає неясності та різночитання. 2. Опис слід починати з фіксації загальнофізичних елементів зовнішності: статі, віку, зросту, статури, антропологічного типу; потім описуються анатомічні ознаки окремих частин тіла й елементів за формою, розміром, положенням і кольором; а далі - функціональні ознаки і супутні об'єкти. 3. Усі ознаки у зазначеній послідовності, одночасно, описуються від загального до окремого і зверху вниз, щоб не втратити цілісність і логіку відтворення. 4. Описуючи форму елементів зовнішності, треба вживати найменування геометричних фігур (круглий, овальний, прямокутний, трикутний, ромбовидний, мигдалеподібний, грушоподібний) або геометричних ліній (прямий, опуклий, звивистий, увігнутий). 5. Розміри описуються не в абсолютних величинах, а по відношенню до інших елементів зовнішності в градаціях "малий", "середній", "великий", а також зрідка - "дуже малий", "дуже великий". Можуть застосовуватися й інші визначення з урахуванням особливостей об'єкта, що описується, наприклад "вище середнього", "нижче середнього", "звичайний", "нормальний". 6. Положення відповідного елемента зовнішності у межах інших елементів визначається відносно вертикальних і горизонтальних площин тіла - праворуч, ліворуч, спереду, ззаду, горизонтально, вертикально, з нахилом праворуч або ліворуч, скошено вліво чи вправо. Взаємне розташування об'єктів визначається як роздільне (відокремлене) та злите (об'єднане). 7. Для позначення кольорів елементів зовнішності вживаються загальноприйняті терміни: для волосся - чорні, каштанові, темно-русі, русі, біляві, рижі, сиві; для очей - чорні, карі, зелені, сірі, блакитні; для визначення загального виду - брюнет, шатен, блондин. 8. Анатомічні ознаки описуються у двох ракурсах - спереду і збоку (анфас і правий профіль, а іноді - ще й лівий профіль) у положенні голови відповідно до так званої французької антропологічної горизонталі - горизонтальної лінії, яка проходить через перенісся, зовнішній кут ока і верхню третину вушної раковини. Анатомічні ознаки описуються за такою схемою: Стать Вік Національність Зріст Будова тіла (статура) постава хода жестикуляція міміка мова Манери (звички) поведінки формуються у процесі життєдіяльності людини й дістають вияв в одноманітному (звичайно, автоматичному, неконтрольованому) виконанні певних дій (потирання долонь, погладжування голови, вусів, переступання з ноги на ногу, спосіб припалювати сигарету, здороватись тощо).

57. Ознаки зовнішності, словесний портрет людини. Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Застосовується в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці. Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак; 2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального — до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове використання спеціальної термінології. Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях виконання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення огляду; 8) експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшукових заходів. Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших предметів, що носилися постійно. Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються зазвичай не в абсолютних цифрах, а щодо інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма — щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами). Система опису прикмет зовнішності людини (словесний портрет) (необхідне підкреслити, вписати). У словесному портреті вказуються особливі й разючі прикмети. Особливі прикмети — це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі прикмети, які легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу, дуже помітні, впадають в очі, називаються разючими прикметами. До особливих прикмет належать татуювання — наколоті особливою фарбою візерунки на тілі.

58. Застосування звукозапису в розслідуванні: тактика і процесуальне оформлення. Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограмма повинна відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму. Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставкивідтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу. При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв'язку з закінченням досудового розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання - і іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

59. Види кримінальної реєстрації (криміналістичного обліку) і її використання в розкритті злочинів. Система криміналістичного обліку складається з різних його видів. Залежно від вирішуваних завдань криміналістичні обліки поділяються на оперативно-пошукові та інформаційно-довідкові, а залежно від рівня концентрації інформації — на центральні, регіональні та місцеві. Оперативно-пошукові обліки вміщують об’єкти, які безпосередньо пов’язані з подією злочину та, як правило, вилучені при оглядах місця події або при проведенні оперативних заходів та слідчих дій. До них належать дактилоскопічні обліки, колекції слідів злому, взуття, транспортних засобів, волокон, замків і ключів, підроблених рецептів і бланків документів, кулегільзотеки, колекції суб’єктивних портретів та ін. Інформаційно-довідкові обліки (колекції й картотеки) комплектуються об’єктами та даними, які безпосередньо не пов’язані з подією злочину і отримані в результаті накопичення відомостей інформаційного характеру. Об’єктами інформаційно-довідкових колекцій і картотек можуть бути зразки різноманітних виробів, малюнки, фотографії, таблиці, каталоги тощо. Центральні обліки здійснюються Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (ДНДЕКЦ). Регіональні обліки провадять науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Такі обліки комплектуються з об’єктів, які вилучені під час оглядів місця події у справах про злочини, що вчинені на території відповідного регіону або надіслані для постійної перевірки з інших органів. Місцеві обліки ведуться у відділах, відділеннях, групах НДЕКЦ, які обслуговують міськрайліноргани, і комплектуються об’єктами, які вилучені під час оглядів місця події у справах про злочини, що вчинені на території обслуговування органу внутрішніх справ або надіслані для постійної перевірки з інших органів. Поряд з центральною, регіональною і місцевими системами обліків існує також персональний оперативно-довідковий і дактилоскопічний обліки, які функціонують на центральному і регіональному рівнях. Центральний облік здійснює Інформаційне бюро МВС України (ІБ МВС), регіональний — інформаційне бюро ГУМВС України в Криму, м. Києві та Київській області, а також УМВС в областях.

60. Поняття і задачі криміналістичної тактики, її джерела і співвідношення з кримінальним процесом. Термін «тактика» означає теорію і практику підготовки та ведення бою. У більш загальному розумінні — це система засобів, спрямованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору. Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину. У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить так звані загальні положення (вчення про криміналістичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Можна говорити про тактику суду (судді), тактику державного обвинувачення і тактику професійного захисту. Дискусійними залишаються питання про тактику оперативно-розшукових заходів і тактику розшуку. Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Розшукова діяльність органів дізнання має не процесуальний, переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці. Необґрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховування злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії зацікавлених осіб, створення інсценувань та фальсифікацій. Структурність криміналістичної тактики можна простежити на її елементному складі, який передбачає виділення тих «часток», на яких ґрунтується тактика: 1) тактичний прийом як спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети; 2) тактична рекомендація — науково обґрунтована та перевірена практикою порада щодо вибору і застосування засобів, прийомів та форм поведінки; 3) система (підсистема) тактичних прийомів — упорядкована сукупність взаємопов’язаних та взаємозумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації (іноді систему тактичних прийомів іменують тактичною комбінацією); 4) тактика слідчої (судової, оперативно-розшукової) дії, яка охоплює весь типовий тактичний комплекс можливого її здійснення, реалізації; 5) система слідчих або інших дій (тактична операція), яка спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

61. Поняття тактичної операції і її зміст. Тактична операція передбачає поєднання однойменних і різнойменних слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів, спрямованих на виконання проміжного завдання розслідування у даній слідчій ситуації. Тактична операція передбачає вирішення тактичного (проміжного) завдання. При розслідуванні тих чи інших злочинів застосовують тактичні операції: «встановлення очевидців», «відшкодування матеріальних збитків», «документ», «розшук злочинця», «атрибуція трупа», «захист доказів» та ін.

62. Принципи планування розслідування. Принципи планування розслідування: принцип індивідуальності. Він базується на своєрідності кожного злочину й вимагає індивідуального до нього підходу, урахування всіх особливостей скоєного. При цьому шаблонність у плануванні й при висуванні версій по конкретній кримінальній справі є неприпустимою. Проте індивідуальність планування не означає неможливість використання рекомендацій криміналістичної науки, але лише з урахуванням усіх специфічних особливостей конкретного злочину. Принцип динамічності (іноді його ще називають принципом безперервності через безупинність процесу планування). План розслідування не може бути застиглою схемою, раз і назавжди встановленою на початку розслідування. Він має бути гнучким, рухливим, змінюваним, і може коригуватися залежно від обставин конкретної ситуації. План попереднього слідства будується на таких даних, які слідчий мав або припускав мати при складанні плану: цьому плану треба слідувати енергійно, доки й дані, на яких він був побудований, залишилися тими ж або навіть набули більш конкретної форми. Але як тільки виявиться, що основні дані змінилися або були хибно зрозумілі, то й план повинен бути змінений увесь або частково. Принцип реальності. Ґрунтується на трьох рівнях реальностей: реальності оцінки вихідної інформації; реальності обґрунтованих версій та реальності здійснення, виконання в намічений термін і передбаченими засобами запланованого. Принцип конкретності. Даний принцип виходить із чітко сформульованих обставин злочину, необхідних слідчих дій, із вказівкою точного часу й місця їхнього проведення. Тому план не повинен містити лише загальні завдання й загальний напрямок розслідування; навпаки, він повинен бути максимально точним і містити тільки ті завдання, що випливають із конкретних версій й матимуть конкретний результат.

63. Планування розслідування злочинів. Види і форми планів. Планування розслідування - це розумова діяльність слідчого, що визначає завдання розслідування і способи їх вирішення, розстановку сил і засобів. План розслідування у справі розробляє і складає слідчий. Якщо у справі необхідне провадження оперативно-розшукових заходів, то цю частину роботи спільно зі слідчим планує оперативний працівник органу дізнання, який буде працювати у цій справі. За кожну конкретну заплановану дію відповідає особа, зазначена в плані розслідування як виконавець (це, зазвичай, слідчий, оперативний працівник, дільничний інспектор органу дізнання), але відповідальність за організацію їх роботи несе слідчий, він і повинен бути зазначений у відповідному пункті плану як головний виконавець. Єдиної форми плану, як і загальнообов'язкових правил його складання, не існує. У практиці розслідування злочинів використовуються різні форми планів, які поділяють на такі: 1) основний план - це весь комплекс заходів у справі, що розслідується, модель розкриття і розслідування в цілому (форма основного плану залежить від складності кримінальної справи, що розслідується); 2) допоміжні плани, які є доповненням до основного плану. У нескладних для розслідування, "очевидних" справах основний план розслідування складається у вигляді перерахування слідчих, процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів із зазначенням термінів їх виконання. У складних справах план складається з трьох частин: вступної, основної та версійної. Разом з тим, залежно від обсягу нової інформації та інших обставин на певному етапі розслідування може бути складений і оформлений новий план. Допоміжні плани є доповненням до основного плану. Вони охоплюють заходи щодо встановлення і доказування окремих обставин скоєного злочину. Наприклад, встановлення мотивів злочину, злочинних зв'язків, отримання окремих доказів тощо. Такими планами є плани тактичних операцій, окремих слідчих дій, план-картка на обвинуваченого, план - "шахматка" тощо. Перш за все визначається головна мета тактичної операції (встановлення особи загиблого, затримання підозрюваного, відшкодування матеріального збитку тощо). Після цього встановлюються проміжні цілі, досягнення яких і дозволить досягти кінцевих результатів. План-"шахматка" - це допоміжна форма плану, що зазвичай застосовується у справах про розкрадання, які характеризуються багатоепізодністю та великою кількістю обвинувачених. Призначення плану-"шахматки" - дати наглядне уявлення про те, хто, з ким і в яких злочинних епізодах брав участь; який ступінь доведеності вини різних учасників одного й того ж епізоду тощо. Спрощеною формою плану можна визнати робочі записи слідчого: перелік слідчих дій та інших заходів, питань, що підлягають з'ясуванню, деяких термінів тощо.

64. Криміналістична /слідча/ ситуація: поняття, класифікація і роль в криміналістичній діяльності.Вивчення типових слідчих ситуацій дає можливість розробки програм для слідчого, що базуються на типових слідчих ситуаціях. Ці програми можуть бути присвячені розслідування окремих видів злочинів. У них можуть бути дані методичні вказівки та рекомендації з організації та здійснення розслідувань злочинів одного виду або групи: Дана програма виробництва окремих слідчих дій у типових слідчих ситуаціях, вироблений комплекс відповідних рекомендацій і т.д¹

Типові Одноелементні Закриті (Кінцеві)

Специфічні Комплексні Відкриті (Нескінченні)

Типові Двосторонні Точного суперництва

Специфічні Багатосторонні Несуворого суперництва

за часом виникнення в процесі розслідування: початкові, проміжні і кінцеві. У них відбивається динамізм, мінливість ситуацій під впливом впливають на них факторів. По відносинам між учасниками конфліктні і безконфліктні. Ця класифікація запозичена з психології. Вона грунтується на характеристиці одного з елементів психологічних компонентів ситуації: суперництва і протидії сторін, цілі та інтереси яких при розслідуванні злочину не збігаються. По відношенню і можливості досягнення мети розслідування: сприятливі і несприятливі для розслідування. ^1-яке дію слідчого, спрямоване на досягнення тих чи інших цілей, має здійснюватися після попередньої йому оцінки слідчої ситуації, як сприятливою чи несприятливою для досягнення цієї мети. ² Разом з тим необхідно відзначити і певну відносність і умовність такої класифікації, як і багатьох інших, так як в основі будь-якої класифікації присутні два фактори: статичний і динамічний, мінливі поєднання яких можуть початкову безконфліктну ситуацію перетворити на проміжну або кінцеву конфліктну і т.д. Разом з тим типізація слідчих ситуацій можлива і необхідна. Зміст слідчої ситуації складається з компонентів, що класифікуються Р.С. Бєлкіним на 4групи: 1) компоненти психологічного характеру: психологічний стан осіб, які проходять по розслідуваної справи, психологічний станслідчого, результат конфлікту між слідчим і протистояти йому особами; сприятливе (безконфліктне) протягом розслідування та ін; 2) компоненти інформаційного характеру: поінформованість слідчого (про обставини злочину; можливих доказах; можливості їх виявлення та експертного дослідження, місцях приховування шуканого, наміри протидіючих слідству осіб та ін), обізнаність протистоять слідчого і інших, що проходять у справі осіб (про ступінь інформованості слідчого і свідків, про виявлені і невиявлені докази, про наміри слідчого та ін); наслідки розголошення слідчої таємниці тощо; 3) компоненти процесуального і тактичного характеру: стан провадження у справі, докази та їх джерела, наявність надійних ще не використаних джерел орієнтує інформації, можливість обрання потрібної запобіжного заходу, ізоляції один від одного проходять у справі осіб, проведення конкретної слідчої дії; наявність тактичного ризику і можливість його мінімізації, протидія встановленню істини з боку злочинця та його зв'язків, а іноді потерпілого і свідків, наслідки помилкових дій слідчого, понятих, спеціалістів та експертів, непередбачені дії, потерпілого або осіб, не причетних до розслідуваної події і т.д.; 4) компоненти матеріального та організаційно-технічного характеру: наявність комунікацій між черговою частиною та слідчо-оперативною групою, наявність засобів передачі та прийому необхідної інформації з облікових апаратів органів внутрішніх справ, мобільність її пошуку за запитами; можливість мобільного маневрування наявними силами і засобами,забезпеченість тими і іншими і т.д.

65.Цілі і задачі огляду місця події.Осмотр места происшествия - неотложное следственное действие, направленное на установление, фиксацию и исследование обстановки места происшествия, следов преступления и преступника и иных фактических данных, позволяющих в совокупности с с другими доказательствами сделать вывод о механизме происшествия и другие обстоятельства расследуемого события.Обзор места происшествия как следственное действие является важным средством получения информации о расследован преступление От качества осмотра места происшествия во многом зависит успех расследования, поскольку информация, в полученная при этого следственного действия, может носить доказательный характер При этом нередко фактические данные, полученные в результате осмотра, невозможно получить из других источниел.Важно различать такие понятия как место преступления и место происшествия Место преступления - это место, где непосредственно было совершено преступное деяние Место происшествия - это место, где было выявлено следы злочинног го действия (понятие более широкоее).Общей задачей осмотра места происшествия является установление механизма происшествия во всех деталях, то есть решения вопроса о том, что именно и каким образом произошло на месте происшествияОбщая задача осмотра места происшествия делится на ряд отдельных задач:1) изучение и фиксация обстановки осмотра места происшествия;2) установление характера воздействия преступника на окружающую среду; 3) обнаружение, фиксация и изъятие следов преступления и преступника;4) выявление преступника и мотивов преступления;б) установление причин и условий, способствующих совершению преступлений;6) получение необходимых данных для дальнейших следственных действий и оперативно-розыскных мероприятий.Вся работа по организации и проведению осмотра места происшествия делится на три этапа: подготовительный, рабочий, заключительный.

66. Тактика огляду місця події: методи, прийоми, фіксація результатів.Фіксація результатів огляду полягає насамперед у документальному відображення в протоколі всього виявленого під час огляду, описі технічних та техніко-криміналістичних прийомів і засобів, застосованих при огляді, відкладення як загального вигляду оглядають об'єкти, так і їх властивостей, стану і ознак. Застосовуються також фотографування, відеозйомка, моделювання, складення планів, схем і креслень. В описовій частині протоколу довільної форми викладаються порядок дій і суттєві обставини, виявлені при огляді. Описова частина повинна містити:1) визначення меж розслідуваної події та вказівки її місцезнаходження;2) загальну характеристику місця події;3) фіксацію шляхів, що ведуть до місця події;4) детальний опис слідів, предметів і об'єктів, які мають стосунок до інциденту, що події або можуть мати значення для справи;5) вказівку на "негативні обставини";6) способи виявлення, закріплення і упаковки слідів;7) які техніко-криміналістичні засоби застосовувалися.Починають її звичайно з загальної картини місця огляду і його обстановки. Далі зазначаються окремі вузли і об'єкти зі слідами, відображається використання технічних засобів для їх виявлення і закріплення. Фіксуються і так звані негативні обставини, що можуть свідчити про інсценування. Координати предметів і слідів повинні бути точно вказані по відношенню до двох нерухомих орієнтирів.У заключній частині перелічуються об'єкти, вилучені із місця події, способи їх упаковки, зауваження і заяви учасників огляду після оголошення протоколу. Тут же вказується, які плани та схеми складено, які об'єкти фотографувалися, ким, якою фототехнікою і т.д. Вилучені предмети або частини предметів зі слідами, а також копії підлягають упаковці, що виключає механічні пошкодження предметів і забезпечує збереження слідів. Кожен упакований предмет опечатується. На упаковці або бирці проводиться відповідна напис, ставляться дата і підписи слідчого і понятих. Підготовка до огляду в свою чергу підрозділяється на два періоди. У перший включаються дії слідчого до виїзду на місце події, в другій - підготовчі дії після прибуття на місце огляду. У першому періоді основним завданням слідчого є інформаційно-тактичне та матеріально-технічне забезпечення виїзду на місце події. Треба отримати можливо повну інформацію про події і умовах, в яких належить працювати. Після прибуття на місце події слідчому потрібно особисто самому переконатися в тому, що всіх невідкладних заходів з ліквідації наслідків події прийнято, допомогу потерпілим надано. При необхідності вживаються додаткові заходи щодо забезпечення охорони місця події, і збереженню слідів, видалення сторонніх, організації спостереження за місцем події з метою виявлення підозрілих осіб.