Ускладнення внаслідок перебування стороннього тіла в оці

У випадках, коли металеві осколки з будь-якої причини не видалені з ока, виникають важкі ускладнення внаслідок поступового окислення металу і проникнення окислів у тканини ока (металоз). Металоз проявляється в різні строки після проникнення осколка в порожнину ока  від кількох тижнів до кількох місяців, іноді навіть років. Окрім розвитку характерних клінічних ознак, для ранньої діагностики металозу величезне значення мають електрофізіологічні дослідження ока.

Сидероз. Осколки, що містять у своєму складі залізо, при окислюванні спричинюють іржавіння ока  сидероз. У разі тривалого перебування осколка в оці розвинений сидероз трапляється в 22 % випадків (Р. О. Гундорова, 1986). Суть його полягає в поступовому розчиненні стороннього тіла і просяканні тканин ока неорганічними та органічними сполуками заліза. Перші ознаки сидерозу (зміна забарвлення райдужки, що набуває іржавого відтінку; плями іржавого кольору в епітелії передньої капсули кришталика) можна виявити через кілька місяців після травми. Згодом реакція зіниці на світло стає млявою. Відкладання солей заліза в сітківці спричинює гемералопію, розвивається токсична ретинопатія, потім  нейроретинопатія, під час дослідження картина очного дна схожа з такою самою в умовах пігментної дегенерації сітківки. На пізніх стадіях у центральних відділах очного дна визначають великі білі атрофічні вогнища, диск зорового нерва стає іржавого кольору. Ці явища здатні призводити до повної сліпоти, рецидивуючого іридоцикліту або абсолютної вторинної глаукоми.

Халькоз. Не вилучені своєчасно з ока мідні осколки спричинюють розвиток халькозу  відкладання в тканинах ока оксидів міді. Протягом перших місяців після травми у 65 % хворих виявляють початкові зміни в передньому відділі ока. Відкладання солей міді в кришталику призводить до мідної катаракти: утворення жовтаво-зелених помутнінь у вигляді квітучого соняшника. Якщо мідний осколок потрапив у склисте тіло, то воно швидко стає мутним, з'являються білі нитки й плівки, оточені зеленавою або оранжевою масою. Відбувається нерівномірне розрідження склистого тіла з подальшим утворенням сполучнотканинних шварт і тяжів. Навколо осколка завжди відбувається запальний процес, з'являється зона асептичного нагноєння. Тканина тут швидко розплавлюється, утворюється абсцес і виникають умови для переміщення осколка. Халькоз здатний спричинити іридоцикліт і вторинну глаукому (внаслідок просякання райдужної оболонки та облітерації кута передньої камери).

Клінічно виражений халькоз сітківки трапляється вкрай рідко. Зміни локалізуються, переважно в ділянці жовтої плями у вигляді окремих вогнищ різної величини й форми, з металевим блиском (колір варіює від жовтавого до мідяно-червоного), що утворюють вінчик. Подеколи вони розташовуються навколо центральної ямки рядами. Мідні сторонні тіла часто спричинюють атрофію ока.

Лікування металозу. Найбільш ефективним методом профілактики є раннє хірургічне видалення стороннього тіла. Якщо видалення осколка неможливе, призначають терапію, спрямовану на зменшення явищ металозу. Для лікування сидерозу застосовують 5 % розчин унітіолу (антидот важких металів) у вигляді інстиляцій, субкон’юнктивальних (по 0,2 мл) або внутрішньом’язових ін’єкцій за схемою (Г. Р. Дамбіте, 1965); ретинол, струми індукції високої частоти. При лікуванні халькозу використовують 5 % розчин тіосульфату натрію-інстиляції, внутрішньовенне уведення, ванночки, мазі, іонізацію з негативного полюса (В. І. Алексєєва, Л. Я. Шершевська, 1965), можна з попередньою діатермією; є дані про ефективне застосування ретинолу та унітіолу. З метою зменшення явищ сидерозу і халькозу доцільне призначення розсмоктувальної терапії.