11. Химия - Chemistry / Біонеорганічна, фізколоїдна і біоорганічні хімія. Вибрані лекції _Л.О. Гоцуляк, О.О. Мардашко та ін. - О_ ОДМУ, 1999. - 248 с

леїнових кислот. Внаслідок ферментативного гідролізу нуклеїнові кислоти розщеплюються на фрагменти, що називають нуклеозидами і нуклеотидами. Нуклеозиди містять залишки одної молекули азотистої основи і одної молекули пентози (β-D-ри- бофуранози чи β-D-2-дезоксирибофуранози). Нуклеотиди є продуктами взаємодії нуклеозидів і фосфорної кислоти.

Нуклеозиди

В нуклеозидах глікозидний зв’язок здійснюється між аномерним атомом С1, β-D-рибофуранози (або β-D-2-дезоксирибофу- ранози) і атомом азоту азотистої основи: N1 піримідинових і N9 пуринових основ.

Уридин

Аналогічно утворюються цитидин (Ц), аденозин (А) і гуанозин (Г).

Залежно від природи вуглеводного залишку нуклеозиди по-

діляються на рибонуклеозиди і дезоксирибонуклеозиди.

Нуклеозиди, будучи N-глікозидами, стійкі до гідролізу в слабколужному середовищі, але розщеплюються в кислому. Пуринові нуклеозиди гідролізуються дуже легко, піримідинові важче. Гідроліз поза організмом відбувається в кислому середовищі за наявності води.

Найважливіша роль рибози і дезоксирибози в побудові нуклеїнових кислот є основою для створення ліків. У ліках використовують епімер D-рибози — D-арабінозу.

Нуклеозиди вступають у реакції фосфорилювання за рахунок гідроксилу пентози, утворюючи вже трикомпонентну структуру — нуклеотид. В організмі нуклеотиди розщеплюються під дією ферментів усередині клітини слизової оболон-

239

ки і стінки кишечника, втрачаючи фосфорну кислоту, і перетворюються в нуклеозиди.

Нуклеотиди

Мононуклеотиди — це фосфати нуклеозидів. Звичайно в нуклеозидах етерифікується гідроксильна група у С5′, С2′ чи СЗ′ пентозного залишку. Відповідно розрізняють три типи мононуклеотидів:

Нуклеотиди можна розглядати, з одного боку, як ефіри нуклеозидів (фосфати), а з іншого — як кислоти через наявність у них залишку фосфорної кислоти. Нуклеотидну структуру мають багато коферментів, що є небілковою частиною ферменту.

Схема утворення мононуклеотиду аденозинмонофосфату

(АМФ):

240

Аденозин-5′-фосфат

Мононуклеотиди, взаємодіючи з фосфорною кислотою, утворюють фосфоефірний зв’язок і перетворюються в нуклеозиддифосфати, які, в свою чергу, реагують ще з однією молекулою фосфорної кислоти й утворюють нуклеозидтрифосфа-

ти.

Вільні нуклеозидтрифосфати в клітинах є попередниками при ферментативному синтезі нуклеїнових кислот. Вони також є переносниками ряду хімічних речовин при синтезі інших біополімерів.

Однією з важливих функцій нуклеозидфосфатів, особливо аденозинтрифосфату (АТФ), є участь в енергетичному обміні.

241

В АТФ-нуклеотиді можна виділити три види функціонального зв’язку:

— N-глікозидний C1′–N9;

O

— складноефірний HO P O C

— дифосфоефірний, трифосфоефірний (пірофосфатний, макроергічний).

АТФ міститься в кожній клітині, найбільше — в скелетних м’язах. Структура ця не дуже стійка. Під впливом ферменту в АТФ розриваються зв’язки між фосфатними групами. При відщепленні одного залишку Н3РО4 АТФ перетворюється в АДФ, а двох залишків Н3РО4 — в АМФ, який ніколи не гідролізується, тобто є своєрідним енергетичним «депо».

Реакція гідролітичного відщеплення кожного залишку фосфорної кислоти від АТФ супроводжується великим енергетичним ефектом. При відщепленні 1 моль залишку Н3РО4 звільнюється близько 40–50 кДж. Ця енергія використовується при м’язових скороченнях, біосинтезі білків, нуклеїнових кислот, ліпідів. Таким чином, АТФ належить до макроергічних сполук, виконує коферментну функцію і в цілому є рушійною силою біохімічних процесів в організмі.

В організмі біополімери досить рідко зустрічаються в «чистому» вигляді. В основному вони входять до складу утворень з високим рівнем організації, що містять у вигляді субодиниць різноманітні біополімери та інші сполуки. Прикладом таких утворень є матеріал клітинних стінок бактерій, сполучна тканина.

Нуклеїнові кислоти

Розрізняють первинну і вторинну структуру нуклеїнових кислот.

Первинною структурою нуклеїнових кислот є послідовність розміщення мононуклеотидів у полінуклеотидному ланцюзі ДНК і РНК. Первинна структура стабілізується 3,5-фос- фодіефірними зв’язками. Оскільки молекулярна маса нуклеїнових кислот велика і коливається в широких межах, визначити первинну структуру всіх відомих РНК і, особливо, ДНК надзвичайно складно. Однак достовірно встановлено, що всі ну-

242

клеїнові кислоти мають один і той же тип зв’язку між сусідніми нуклеотидами — 3,5-фосфодіефірний.

Основу структури нуклеїнових кислот можна уявити так:

Нині вдалося визначити первинну структуру більшості РНК. Полінуклеотидний ланцюг молекули РНК має на одному кінці майже завжди вільний монофосфатний ефір, який прийнято позначати 5′-кінець, протилежний кінець не має такого фосфату, а містить нуклеотид із вільними 2′ і 3′ гідроксильними групами (рис 6.7).

У визначенні первинної структури РНК вирішальну роль відіграли методи ступінчастого гідролізу, здійсненого специфічними ферментами (екзонуклеазами), який полягає в послідов-

243

OРНК становить близько 60, а кількість видів матричної РНК сягає сотень і

244

двох ланцюгів, утворюючи правообертаючу спіраль, в якій обидва полінуклеотидні ланцюги закручені навколо однієї й тієї ж осі, й антипаралельні один одному.

Подвійна спіраль ДНК схожа на кручені сходи, центральна вісь яких не реальна, а уявна. Два «стояки» цих сходів (так звані тяжі ДНК) утворені основою ланцюга, що складається з вуглеводних і фосфатних груп, а азотисті основи утворюють між ними «східці сходів».

При цьому пуринова основа одного ланцюга зв’язана водневими зв’язками з піримідиновою основою іншого. Аденін завжди з тиміном, гуанін — з цитозином (А–Т, Г–Ц). Ці основи складають комплементарні пари, а їх співвідношення (А : Т = = Г : Ц = 1) відповідає правилу Чаргаффа.

O

Аденін Тимін

H

N O:- - - - - - - - - H N

Стабільність А–Т забезпечується двома водневими зв’я- зками, а Г–Ц — трьома.

Таким чином, комплементарними є не тільки окремі основи, але й дезоксирибонуклеотидні ланцюги ДНК у цілому, що сприяє утворенню досить компактної структури і стабілізації всієї молекули.

Дані останніх років свідчать про те, що в стабілізації біспіральної структури головну роль відіграють гідрофобні взає-

245

модії між комплементарними основами, що стикаються в центрі подвійної спіралі. Водневі зв’язки, напевне, забезпечують специфічність спарування основ.

Значення будови нуклеїнових кислот для організму

Модель біспіральної структури ДНК дозволила запропонувати простий механізм передавання генетичної інформації від батьківської клітини — дочірній. Завдяки цій гіпотезі вдалося поєднати експериментальні дані генетики, біохімії та молекулярної фізики. Було висунуто основний принцип молекулярної генетики: передавання генетичної інформації від ДНК до РНК і далі — до білка (ДНК → РНК → білок). Із цього головного положення виходять три основні процеси збереження та передавання генетичної інформації.

Перший процес — реплікація — полягає в подвоєнні молекули ДНК. Другий процес називається транскрипцією, він полягає в передаванні генетичних даних молекулою ДНК молекулі РНК, яка потім переносить її в місце протеосинтезу, а саме в рибосому. Третій процес, який називають перекладом, або трансляцією, полягає в декодуванні генетичної інформації та перекладі її з мови основ на мову амінокислот.

246

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Авцын А. П., Жаворонков А. А., Риш М. А. Микроэлементы челове-

ка: этиология, классификация, органопатология. — М.: Медицина, 1991.

—496 с.

2.Григор’єва В. В., Самійленко В. М., Сич А. М. Загальна хімія:

Підруч. для студентів нехім. спец. вузів. — К.: Вища шк., 1991. — 432 с.

3.Губський Ю. І, Хмелевський Ю. В., Сударикова Л. Г., Усатенко О. К.

Біоорганічна хімія. — К.: Вища шк., 1997. — 285 с.

4.Ершов Ю. А., Попков В. А., Берлянд А. С. и др. Общая химия. Био-

физическая химия. Химия биогенных элементов. — М.: Высш. шк., 1993.

—560 с.

5.Калоус В., Павличек З. Биофизическая химия. — М.: Мир, 1985. — 446 с.

6.Крисс Е. Е., Волченскова И. И., Григорьева А. С. Координацион-

ные соединения металлов в медицине. — К.: Наук. думка, 1986. — 216 с.

7.Ленинджер А. Основы биохимии: В 3-х т. — М.: Мир, 1985. — Т. 1.

—367 с.

8.Мороз А. С., Ковальова А. Г. Фізична та колоїдна хімія: Навч. посібник. — Львів: Світ, 1994. — 280 с.

9.Овчинников Ю. А. Биоорганическая химия. — М.: Просвещение, 1987. — 815 с.

10.Пузаков С. А. Химия: Учеб. — М.: Медицина, 1995. — 624 с.

11.Садовничая Л. П., Хухрянский В. Г., Цыганенко А. Я. Биофизиче-

ская химия. — К.: Вища шк., 1986. — 271 с.

12.Сайкс П. Механизмы реакций в органической химии. — М.: Хи-

мия, 1991. — 448 с.

13.Сланина З. Теоретические аспекты явления изомерии в химии. —

М.: Мир, 1984. — 166 с.

14.Степаненко Б. Н. Курс органической химии. — М.: Высш. шк., 1979. — 432 с.

15.Тюкавкина Н. А., Бауков Ю. И. Биоорганическая химия: Учеб. —

М.: Медицина, 1991. — 528 с.

16.Хухрянский В. Г., Цыганенко А. Я., Павленко Н. В. Химия биоген-

ных элементов: Учеб. пособие для студ. мед. ин-тов. — К.: Вища шк., 1990. — 207 с.

17.Хьюз М. Неорганическая химия биологических процессов. — М.:

Мир, 1983. — 414 с.

247

ЗМІСТ