Зміст

Вступ.................................................................................................3.

1. Глобальні проблеми розвитку людства та сучасне політичне мислення…………………………………………………………………4.

2.Демократизація та демілітаризація міжнародних відносин, світового політичного процессу……………………..………………...7.

3.Основні риси сучасного політичного мислення…………………..9.

4.Висновок…………………………………………………………....14.

5.Література………………………………………………………….15.

Вступ

Розмірковуючи над причинами глобальних проблем, учені вказують, передовсім, на всесвітню спільність людей, що особливо виявилася у ХХ столітті. Її забезпечують глибинні економічні зв’язки, сталі політичні, культурні контакти, новітні засоби масової комунікації. За умов, коли планета Земля стає єдиним домом людства, багато суперечностей, конфліктів, проблем виходять за локальні рамки й набирають глобального, загальносвітового характеру. Але річ не тільки в цьому. Нині активно-перетворюючу діяльність самої людини за могутністю й наслідками — як творчими, так і руйнівними — можна порівняти з дією найбільш грізних сил природи. Вихід з цього становища полягає в радикальній зміні характеру виробничої діяльності людини, її способу життя та свідомості. Науково-технічний прогрес — це не тільки «переобтяження» для природи. Найбільш прогресивні технології створюють можливість для впровадження екологічно чистого виробництва, запобігаючи його негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації, надати їй природоохоронного характеру.

Сучасна наука розглядає людину, людство й навколишнє середовище як єдину систему. Видатний учений В. І. Вернадський писав, що людина вимушена буде свідомо взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери. Середовище проживання людей, що ним управляє науковий розум, В. І. Вернадський називав ноосферою. Перехід біосфери в ноосферу — якісно новий етап у еволюції суспільства, необхідна умова розвитку цивілізації.

Дослідити шляхи подальшого розвитку людства, осмислити ознаки і риси нової цивілізації, яка ще знаходиться в процесі формування, - це основне завдання соціального передбачення і прогнозування. . Соціальне прогнозування проводиться, як правило, на основі міждисциплінарних досліджень, в процесі інтеграції гуманітарного, технічного знання і природознавства.

1. Глобальні проблеми розвитку людства та сучасне політичне мислення

У другій половині ХХ століття людство натрапило на проблеми, від вирішення яких залежить дальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Ці проблеми отримали назву глобальних (від лат. globus — земна куля) Визначальною особливістю цих проблем є їх комплексність, системність та загальний характер, зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенденціями до посилення взаємозв’язку і взаємозалежності існуючих економічних і політичних структур.

Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи. Це проблеми:

- соціально-політичного характеру: запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насильства на засаді утвердження довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки;

- соціально-економічного характеру: подолання економічної відсталості й пов’язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук способів розв’язання енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;

- соціально-екологічні, що зумовлені дальшим погіршанням природного середовища проживання людей. З особливою гостротою постає необхідність здійснення заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої й неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети;

- стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу: дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави, інших людей у результаті власної життєдіяльності .

Головне, проте, не в переліку цих проблем, а в осмисленні причин їх виникнення та визначенні ефективних шляхів і способів розв’язання.

Розмірковуючи над причинами глобальних проблем, учені вказують, передовсім, на всесвітню спільність людей, що особливо виявилася у ХХ столітті. Її забезпечують глибинні економічні зв’язки, сталі політичні, культурні контакти, новітні засоби масової комунікації. За умов, коли планета Земля стає єдиним домом людства, багато суперечностей, конфліктів, проблем виходять за локальні рамки й набирають глобального, загальносвітового характеру.

Але річ не тільки в цьому. Нині активно-перетворюючу діяльність самої людини за могутністю й наслідками — як творчими, так і руйнівними — можна порівняти з дією найбільш грізних сил природи. Вихід з цього становища полягає в радикальній зміні характеру виробничої діяльності людини, її способу життя та свідомості. Науково-технічний прогрес — це не тільки «переобтяження» для природи. Найбільш прогресивні технології створюють можливість для впровадження екологічно чистого виробництва, запобігаючи його негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації, надати їй природоохоронного характеру.

Сучасна наука розглядає людину, людство й навколишнє середовище як єдину систему. Видатний учений В. І. Вернадський писав, що людина вимушена буде свідомо взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери. Середовище проживання людей, що ним управляє науковий розум, В. І. Вернадський називав ноосферою. Перехід біосфери в ноосферу — якісно новий етап у еволюції суспільства, необхідна умова розвитку цивілізації .

Цілком очевидно, що не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибокої кризи цивілізації, не забезпечить своє виживання й дальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши величезну загрозу людству, народи з допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілювати в практику глобальних взаємозв’язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.

Ці принципи мають універсальний характер. Демократизація міжнародних відносин, на противагу тоталітарним і авторитарно-бюрократичним стереотипам у політиці, перетворюється у нездоланний рух сучасності, набирає геополітичної форми розвитку людства на шляху до його соціального й політичного визволення.

Зараз практично жоден народ, жодна держава не можуть нормально розвиватися за умов автаркії, ізоляції. Унаслідок об’єктивного розвитку сучасної цивілізації, світової економіки, техніки і технології, інформації і культури всі країни незалежно від свого місця у світовому співтоваристві залучено до глобальної й регіональної системи взаємозв’язків і взаємовідносин. А це означає, що нині становище в кожній країні визначається багато в чому тим, наскільки демократична вся система міжнародних відносин, наскільки вона забезпечує будь-якому народу справжню незалежність, суверенність, свободу соціального й політичного вибору, невтручання ззовні, недоторканність території, дотримання існуючих договорів та зобов’язань, поважання прав держави як члена ООН, інших міжнародних і регіональних організацій.

Цілком очевидно, що за умов зростаючої взаємозалежності забезпечити на практиці такі гарантії кожній державі і народу може лише по-справжньому демократична система міжнародних відносин. Цілком вона ще не склалася, у відносинах великих держав і малих країн ще не подолано рецидиви імперських підходів, погрози силою, блокадою, торговельно-економічними санкціями — аж до воєнної інтервенції включно. Усе це підтверджує, що демократизація міжнародних відносин не може бути локальною, вибірковою; вона має бути інтернаціональним, всезагальним процесом.