3.2. Пропозиції щодо вдосконалення антимонопольного регулювання

Перешкодою антимонопольної діяльності є недостатня урегульованість економіки України в сучасних умовах і недоброякісна робота антимонопольної системи.

Непослідовність антимонопольної політики держави також слід включити до недоліків:

1. існують монополії на які не звертає уваги влада або підтримуються регіональною адміністрацією;

2. не приймаються міри при змові компаній з метою монополізації ринків; при об'єднанні.

На ряду з цим спостерігається відсутність зацікавленості держави в проведенні антимонопольної політики, відсутність мір по захисту споживачів, що постраждали від фінансових махінацій і фінансових пірамід.

Таким чином, для вдосконалення антимонопольного регулювання української економіки слід вжити наступних заходів [18]:

1. Вдосконалення системи державних мір по антимонопольному регулюванні, шляхом проведення державної антимонопольної політики, ефективного сполучення ринкового механізму і системи державного регулювання. При цьому необхідно враховувати вихідний стан економіки України, що не містила передумов переходу до вільного ринку.

2. Жорстко реалізовувати державну антимонопольну політику

3. Здійснювати контроль за ринками з високою концентрацією, олігополістичних ринків, відстежувати можливі змови між учасниками ринку.

4. Стимулювати державними заходами розвиток платоспроможного попиту всіх категорій споживачів: населення, виробничого попиту. Це приведе до розвитку виробництва, збільшенню кількості товаровиробників і розвитку конкуренції.

5. Посилити контроль за розвитком фінансово-валютного ринку, що полягає в обмеженні валютних спекуляцій, відновленні довіри до фінансової системи (залучення в інвестиції коштів населення).

6. Державне стимулювання діяльності вітчизняних товаровиробників, захист внутрішнього ринку від імпорту.

7. Державні заходи щодо виконання антимонопольного законодавства: прискорений розгляд у суді, відповідальність суддів за порушення строків розгляду антимонопольних справ.

8. Захист конкуренції на ринках всіх товарів. Швидка реакція на скарги по обмеженню конкуренції антимонопольних і судових органів. Розвиток конкуренції як стану ринків, створення умови для активізації інвестиційних й інноваційних процесів.

Для демонополізації економіки й розвитку конкуренції фахівці [5, c. 56] пропонують:

• налагодити антимонопольний контроль за проведенням конкурсів, торгів, аукціонів, в тому числі при розміщенні замовлень на поставки продукції для державних і комунальних потреб;

• ввести жорсткі міри протидії регіональній владі, що перешкоджає свободі переміщення товарів і капіталу;

• вдосконалити правове регулювання використання державних ресурсів для розширення конкурентного поля, зниження концентрації виробництва і зменшення відомственного монополізму;

• погоджувати антимонопольне законодавство країни, адаптувати конкурентну політику до міжнародних принципів і правил.

Сучасне антимонопольне регулювання з боку державних органів можна звести до трьох груп заходів.

Перша група заходів - адміністративно-правовий вплив у вигляді:

- заборона монополій в будь-якій галузі господарства;

- розпуск існуючих монополістичних об’єднань;

- розчленування монополій на ряд самостійних виробництв.

Друга група заходів - адміністративно-економічний вплив, який спрямований на:

- переслідування державою продавців, які здійснюють цінову дискримінацію (завищення цін, які не обумовлені витратами виробництва);

- переслідування продавців, які здійснюють фальсифікацію товарів шляхом використання реклами;

- заборону позаекономічного впливу на контрагентів шляхом змови з метою спільного впливу на зміну ринкової ситуації.

Третя група заходів - економічний вплив, який проводить держава:

- використання різних прийомів ведення податкової політики, які примушують монополію назначати ціни на продукцію, яку вони випускають, близькі до умов вільної конкуренції;

- підтримка (заохочення) випуску товарів-субститутів, тобто товарів-замінників. Різноманітність товарів особистого і виробничого споживання знижує попит на товари монопольного виробництва;

- розширення ринку за рахунок встановлення міжнародних економічних зв’язків і збільшення імпорту;

- розповсюдження наукових і технологічних зв’язків [16].

Зрозуміло, що вимоги конкурентного законодавства виконуватимуться лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. На відміну від конкурентних відомств розвинених країн, становлення таких інституцій в Україні відбувалось одночасно з кардинальними змінами в економіці країни. Якщо головне завдання антимонопольних органів у Західній Європі, США, Японії — підтримка працюючої конкуренції, то в Україні йшлося про створення конкурентного середовища. Тому функції конкурентних відомств України значно ширші, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою.

До них належать такі:

— державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства;

— розробка та впровадження заходів з попередження, обмеження та запобігання монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції;

— сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції та підприємництва;

— захист законних інтересів громадян (споживачів і підприємців) від проявів монополізму та недобросовісної конкуренції.

Сучасне процвітання різного роду монополій, виникнення транснаціональних корпорацій свідчать про те, що утворення монополій - закономірний процес, і пояснюється це тим, що сама конкуренція - важливий елемент ринкового механізму - породжує їх, тому що кожний конкурент на ринку мріє стати монополістом.

Таким чином, антимонопольна політика і антимонопольне законодавство спрямовані передусім на недопущення утворення економічних монополій, їх влади над ринком. Антимонопольне регулювання ринкової економічної системи необхідним для відновлення можливостей ринкового конкурентного механізму в сучасних умовах недосконалої конкуренції. Цей процес береться під строгий контроль держави.