Lection_7_Vibir_XVII_st

Але саме усвідомлення та обговорення власної політичної долі, навіть у межах іншої держави, надало Україні можливість почати відтворювати власну історію. Саме ці поштовхи зробили можливим змінити-таки напрямок української історії. Чи був той напрямок правильним, чи були якісь інші можливості – це зовсім інше питання. Треба сказати, що мабуть саме зараз треба особливо прискіпливо приглядатися саме до досвіду української інтелектуальної історії XVII ст. Саме там знаходиться джерело особливої, незалежної політичної свідомості. Саме там знаходяться витоки європейського вибору України. Інтелектуальний вибір – найголовніший. Хибною рисою української політичної свідомості донині залишається недовіра до новини та ігнорування власної глибокої інтелектуальної традиції. Чомусь українського мислителя завжди намагаються намалювати таким собі філософом в лаптях, від сохи. Нібито “ми університетів не закінчували, але народною мудрістю міцні...” Навіть така видатна постать як Григорій Сковорода, представ перед шановною публікою саме у такому вигляді. Він, нібито ходив українською землею та нічому не вчився – але насправді Сковорода навчався у декількох європейських університетах та розмовляв чи не усіма європейськими мовами, не враховуючи мертвих мов – латини, древньогрецької та древньоєврейської, якими володів досконало, не вибачаючи найменших помилок своїм сучасникам-інтелектуалам. Я не розумію, чому нація свідомо відмовляється від найкращих діамантів у власній скарбниці. Чи то спадок перебування у межах Російської імперії, яка знищувала найменший натяк на існування власної української інтелектуальної традиції? Чи майже класова ворожість переважно неосвіченого у європейському сенсі людства до окремих випадків яскравої освіти? Важко сказати. Але зараз, мабуть, не настільки важливо вдаватися до пошуків причин. Треба зрозуміти, що українська політична свідомість формувалася саме у XVII ст., що її творці перевертали догори ногами все українське інтелектуальне життя і саме завдяки тому зуміли створити те, що є живим і понині. Треба це усвідомлювати, як усвідомлювати й те, що саме ті люди намагалися маскувати революцію під “повернення до джерел”. Якщо історія спроможна чомусь навчити, це саме той необхідний приклад – Україні треба припинити лякатись новини та у будь-якому русі вбачати загрозу для існування нації. Нація тільки тоді й буде існувати, якщо буде спроможна змінюватись, зберігаючи власну сутність. Петро Могила не злякався впровадити нову систему освіти, латинську мову викладання – і допоміг створити національну свідомість. І тільки тоді політична нація існуватиме, якщо її представники спроможні будуть опікуватися її долею, навіть розмовляючи різними мовами та належачи до різних конфесій.