44. Визначення та правова кваліфікація піратства.

Піратство як злочин міжнародного характеру здавна було визнано світовим співтовариством у якості звичайної норми міжнародного права через його особливу небезпеку для міжнародного морського судноплавства.

морське піратство (його об’єктивна сторона) здійснюється з використанням озброєного чи неозброєного судна для:

1) захоплення морського чи річкового судна;

2) застосування насильства щодо екіпажу чи пасажирів судна;

3) пограбування екіпажу чи пасажирів судна;

4) інших ворожих дій щодо екіпажу чи пасажирів певного судна9

Правовим підґрунтям протидії піратству є Женевська конвенція про відкрите море 1958 р.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р.; Конвенція ООН з морського права 1982 р. Тобто піратство віднесено до так званих «конвенційних складів» злочинів, передбачених однойменними документами, що зобов’язують держав-учасниць упроваджувати відповідні норми у своє національне кримінальне право та, відповідно, у випадку їх учинення виносити вироки відповідно до національного закону про кримінальну відповідальність. Згідно з названими документами, піратством визнається будь-який протиправний акт насилля, затримання чи грабежу, вчинюваний із особистими цілями екіпажем або пасажирами якого-небудь приватного судна або літального апарату і спрямований – у відкритому морі чи в іншому місці поза юрисдикцією жодної з держав – проти іншого судна чи літального апарату або проти осіб та майна, які перебувають на їх борту.

В рамках ІМО 10 березня 1988 р. було розроблено і прийнято Конвенцію з боротьби з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, одночасно і у зв’язку з нею був прийнятий Протокол про боротьбу з незаконним актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі. В преамбулі Конвенції зазначено, що такі акти загрожують безпеці людей та майна, серйозно порушуючи морські сполучення та підриваючи віру народів світу в безпечність морського судноплавства. Згідно зі ст.3, будь-яка особа вчиняє злочин, якщо вона незаконно і навмисно: 1) захоплює судно чи здійснює контроль над ним шляхом застосування сили, погрози її застосування чи іншої форми залякування; 2) поміщує на борту судна пристрій чи речовину, які можуть зруйнувати судно, завдати йому пошкоджень, що загрожують чи можуть загрожувати його безпечному плаванню; 3) руйнує морське навігаційне обладнання, заподіює йому серйозних пошкоджень чи створює серйозні перешкоди його експлуатації, якщо це може загрожувати безпечному плаванню судна; 4) спричиняє поранення будь-якої особі чи вбиває її у зв’язку з учиненням чи спробою вчинення якого-небудь із вказаних злочинів

45. Правовий статус Міжнародної морської організації: історія створення, основні напрямки діяльності та повноваження, структура.

Міжнародна морська організація (англ. International Maritime Organization, IMO) - міжнародна міжурядова організація, є спеціалізованою установою ООН. Діяльність ІМО спрямована на скасування дискримінаційних дій, що зачіпають міжнародне торговельне судноплавство, а також прийняття норм (стандартів) по забезпеченню безпеки на морі і запобіганню забрудненню з суден довкілля, в першу чергу, морського.

ІМО утворена 6 березня 1948 року в Женеві з прийняттям Конвенції про Міжурядову морську консультативну організацію (Inter-Governmental Maritime Consultative Organization, IMCO). Конвенція набула чинності 17 березня 1958 року, і створена організація почала свою практичну діяльність. На 9-ій сесії Асамблеї цієї організації (Резолюція A.358(IX)) її назву було змінено. Це було пов'язано з тим, що слово "консультативна" тлумачилося як обмежена в повноваженнях і відповідальності організація, а слово "міжурядова" викликало недовіру і підозри. Тому нова назва - Міжнародна Морська Організація (ІМО) була необхідна для підвищення статуту Організації як міжнародної, відповідальної за впровадження різних міжнародних конвенцій і створення норм і стандартів, що стосуються охорони людського життя на морі і охороні морського середовища від забруднення. З 22 травня 1982 року діє її нинішня назва.

За станом на листопад 2009 року членами ІМО є 168 держав.

Штаб-квартира розташована в Лондоні, штат близько 300 чоловік.

Основні функції і структура ІМО

ІМО діє як спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй;

є консультативною і дорадчою організацією;

несе відповідальність за організацію забезпечення безпеки на морі і захисту довкілля, а також вирішення юридичних питань, пов'язаних з міжнародним судноплавством;

сприяє полегшенню взаємодії урядів держав з технічних питань для досягнення найвищих стандартів в області безпеки на море і запобігання забрудненню;

приймає і удосконалює обов'язкові до виконання і рекомендаційні міжнародні конвенції, кодекси, резолюції, протоколи, циркуляри і рекомендації.

ІМО складається з Асамблеї, Ради, Секретаріату і Комітетів. Керівний орган ІМО - Асамблея - у складі представників усіх держав-членів скликається один раз на два роки. Перша сесія Асамблеї тоді ще ІМКО відбулася в січні 1959 року. Асамблея обирає Раду з 40 членів, яка збирається двічі на рік. Рада ІМО є Виконавчим органом. У період між сесіями Асамблеї Рада виконує робочі функції організації, координує роботу комітетів. Рада складається за принципом балансу між державами-судновласниками і державами - вантажовласниками. Держави-члени обираються в Раду Асамблеєю. Держави розділені на три великі групи: 10 провідних морських держав, 10 інших держав, значних з точки зору міжнародної морської торгівлі, і 20 морських держав, обраних в Раду з метою забезпечення географічного представництва різних регіонів світу.

Категорія А) найбільш зацікавлені в наданні послуг з міжнародного судноплавства.

Категорія В) найбільш зацікавлені в міжнародній торгівлі.

Категорія С) держави не обрані в категорії А) і В), але які мають істотну зацікавленість в міжнародному морському судноплавстві і морських перевезеннях, із забезпеченням представництва в Раді усіх регіонів світу.

Окрім Асамблеї у межах ІМО діють 5 комітетів:

Комітет з безпеки на морі (Maritime Safety Committee, MSC - КБМ);

Комітет із захисту морського середовища (Marine Environment Protection Committee, MEPC - КЗМС);

Юридичний комітет (LEG - ЮРКОМ);

Комітет з технічної співпраці (КТС);

Комітет з полегшення формальностей судноплавства (FAL)

а також 9 підкомітетів (у складі КБМ або КЗМС) і секретаріат на чолі з Генеральним секретарем.

Секретаріат ІМО складається з Генерального Секретаря ІМО - головного адмінистративного|посадовця організації - і персоналу Секретаріату. Генеральний Секретар ІМО призначається Радою зі схвалення Асамблеї. Структура Секретаріату спрямована на забезпечення діяльності основних органів організації. Обов'язок Секретаріату - підготовка і ведення усієї документації організації.

Усі нормативні і правові документи, підготовлені в підкомітетах і розглянуті на сесіях комітетів розглядаються і приймаються, як правило, на чергових сесіях Асамблеї Організації. Найбільш серйозні, стратегічні рішення можуть прийматися рішеннями Дипломатичних Конференцій.

Рішення ІМО оголошуються у формі Резолюцій Організації, до яких при необхідності можуть додаватися знову прийняті документи (кодекси, циркулярні листи, поправки до діючих документів - конвенції, кодексу і так далі). З урахуванням обумовлюваних умов і термінів набуття чинності такі обов'язкові рішення повинні впроваджуватися Адміністраціями. Рішення Асамблеї ІМО, які не змінюють або доповнюють прийняті конвенції, носять рекомендаційний характер і можуть виконуватися національними морськими адміністраціями шляхом включення рішень (чи створення на їх основі власних рішень) в національне законодавство.