2. Директиви єс і конвенції моп з охорони праці. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

Директивами ЄС визначаються лише мінімальні вимоги з охорони праці, що означає для країн-учасниць можливість відступити від мінімальних вимог, але тільки убік їхнього перевищення (покращання). Розроблено дві групи директив: директиви ЄС щодо захисту працівників та директиви ЄС про випуск товарів на ринок. До останніх відносяться обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту працівників на робочих місцях.

Рамкова директива 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників» визначає нововведення та інновації:

• загальне завдання поліпшення виробничого середовища й відповідні йому обов’язки, що покладаються на держави-члени ЄС та роботодавців;

• розширене поняття виробничого середовища, в якому поряд із фізичною безпекою розглядається й організація роботи та соціальні відносини на робочих місцях;

• навчання та обов’язки робітників;

• необхідність зниження навантаження на працівників і створення морально здорових умов праці, а не тільки запобігання фізичної шкоди;

• докладний перелік засобів, які необхідно використовувати для рішення завдань.

Тобто директива 89/391/ЄС декларує загальні принципи профілактики та основи охорони праці. Сфера дії Директиви - робочі місця, виробниче обладнання, індивідуальні засоби захисту, обробка тяжких вантажів, тимчасові або пересувні робочі місця тощо.

На підставі цієї Директиви було розроблено та прийнято низку окремих директив: 89/654 - про мінімум вимог до безпеки та гігієни робочих місць; 89/655 – про мінімальні вимоги по забезпеченню безпеки та охорони здоров’я робітників на робочому місці при використанні робочого обладнання; 89/656 – при використанні робітниками персональних захисних засобів на робочому місці; 90/269 - про мінімум вимог до безпеки та гігієни праці при ручній обробці вантажів при наявності ризику, особливо травми хребта робітників; 90/270- про мінімум вимог до безпеки та гігієни праці при роботі з екранними пристроями; 92/57 - про виконання мінімуму вимог безпеки та гігієни праці на тимчасових або пересувних будівельних площадках; 92/85 - про запровадження заходів, які сприяють покращанню безпеки та гігієни праці вагітних , а також породіль та працюючих жінок-годувальниць; 2004/37- про захист робітників від ризику, пов’язаного з дією канцерогенів або мутагенів на робочому місці, а також ряд інших.

Міжнародна організація праці (МОП) (ILO - International Labour Organization) є спеціалізованою установою Організації об`єднаних націй (ООН). Основним завданням МОП є встановлення та поширення принципів соціальної справедливості і трудових прав та прав людини, визнаних світовою спільнотою. МОП була заснована у 1919 р. в результаті підписання Версальського договору, який, в свою чергу, дав початок існуванню Ліги Націй, і стала першою спеціалізованою установою ООН у 1946 р.

Розвиток міжнародного трудового законодавства, що регулює умови праці й зайнятості, було причиною створення МОП і залишається її головним завданням. Міжнародні трудові норми набувають чинності з моменту їх прийняття Міжнародною конференцією праці - органом, у якому представлені делегати від урядів, трудящих і роботодавців практично всіх країн миру. Норми МОП ухвалюються у двох формах – конвенцій і рекомендацій. У той час як рекомендації викладають керівні принципи й орієнтири для розробки національної політики й практичних заходів, конвенції МОП являють собою міжнародні угоди, що підлягають ратифікації державами-членами. Застосування державами ратифікованих ними міжнародних трудових норм постійно контролюється МОП. Механізм контролю в значній мірі ґрунтується на доповідях, які періодично представляють уряди. Об'єднання роботодавців і працівників також мають можливість представляти інформацію й висловлювати свою думку з питань застосування конвенцій.

Документи МОП встановлюють мінімальні стандарти основних трудових прав: свободу створення та діяльність асоціацій, колективні переговори, заборону примусової праці, рівність можливостей і відношення до працюючого та інші стандарти, які регулюють умови та інші аспекти праці. За умов додержання відповідної процедури, конвенції та рекомендації МОП стають частиною національного законодавства. Через їх універсальний характер конвенції та рекомендації МОП можуть застосовуватися суддями у судовій практиці.

До основних Конвенцій МОП відносяться: Конвенція 81 (інспекція праці); Конвенції 29 і 105 (примусова праця); Конвенція 87 (свобода об'єднань); Конвенція МОП (право на колективний договір); Конвенції 100 і 111 (рівна оплата чоловіків і жінок за рівноцінну роботу; дискримінація); Конвенція 135 (представники працівників); Конвенція 138 і Рекомендація (мінімальний вік); Конвенція 155 і Рекомендація 164 (Безпека, гігієна, охорона праці); Конвенція 159 (професійна реабілітація та зайнятість інвалідів); Конвенція 177 (надомна праця); Конвенція 182 (найгірші форми дитячої праці); Керівництво по системах управління охороною праці МОТU СУОП 2001; Всесвітня Декларація з прав людини; Конвенція ООН про права дитини; Конвенція ООН про усунення всіх форм дискримінації жінок.

Україна є членом МОП з 1954 р. Сьогодні більше ніж 50 Конвенцій МОП ратифіковані Україною та є частиною національного законодавства країни.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. Основні міжнародні організації, через які здійснюється міжнародне співробітництво в галузі охорони праці: Генеральна Асамблея ООН, Економічна і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР), Комісія з прав людини, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ), МОП, ЄС.

Основними напрямками міжнародного співробітництва в галузі охорони праці є наступні:

• впровадження світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов праці та виробничої безпеки;

• участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та у роботі їх органів;

• одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази охорони праці;

• проведення та участь у міжнародних наукових чи науково-практичних конференціях та семінарах;

• підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Прикладами співробітництва України з Європейським Союзом в галузі охорони праці є спільна робота щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці (ССБТ), узгодження та розробка нормативної бази в галузі охорони праці для країн СНД тощо.