1.5. Міжнародне право з питань захисту населення

Міжнародне гуманітарне право регулює питання захисту людини під час військових дій та інших надзвичайних ситуацій. Основні положення його викладені у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і мають силу до цього часу:

- «Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях»;

- «Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію»;

- «Про поводження з військовополоненими»;

- «Про захист цивільного населення під час війни».

В умовах сучасних війн Женевська Конференції не завжди спроможні надати жертвам увесь необхідний захист. Тому 8 червня 1977 року, за ініціативою Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Женеві представництвом 102 країн на дипломатичній конференції було прийнято два Додаткових Протоколи Женевської Конвенції 1949 року. Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті та комбатанти зобов’язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські Конвенції, Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни, але кожний з цих документів має свою сферу застосування.

Перша Женевська Конвенція – «Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях» і друга Женевська Конвенція – «Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію з складу збройних сил на морі», забезпечують захист пораненим, хворим і особам, які потерпіли аварію на морі. На вимоги цих Конвенцій забороняється посягати на життя поранених і хворих. Їх необхідно підбирати, обходитися з ними гуманно та надавати їм в найкоротші терміни медичну допомогу. У разі взяття в полон поранених, хворих або осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил кожна з сторін зобов'язана забезпечувати їм такий самий догляд, як за своїми пораненими.

Жодне тіло вмерлого не повинно бути поховано у землі (морі або спалено) без належного пізнавання і констатації факту смерті.

Цивільне населення згідно з цими Конвенціями зобов'язане відноситися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, і не допускати актів насильства над ними. Цивільним особам дозволяється підбирати і доглядати поранених і хворих. За це їх не повинні карати і переслідувати.

Крім питань захисту хворих і поранених перша та друга Женевські Конвенції визначають велику увагу питанням захисту медичного і духовного персоналу, їх обладнанню, а також іншим особам (адміністраторам, водіям, кухарам та ін.), які використовуються постійно або тимчасово для адміністративно-господарських потреб.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу медичного або духовного персоналу, повинні мати можливість продовжувати виконувати свої функції по догляду за пораненими і хворими. Цей персонал, згідно з Конвенціями, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста і Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченням. Він може мати форму, зброю для самозахисту або захисту поранених і хворих.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, повинні підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не є військовополоненими і повинні користуватися при виконанні своїх обов'язків пільгами.

Третя Женевська Конвенція – «Про поводження з військовополоненими» - визначає статус комбатанта і військовополоненого. Згідно з Конвенцією особи які входять, до складу збройних сил і беруть участь в бойових діях, є комбатанти (крім медичного і духовного персоналу). Будь-який комбатант, який попадає під владу противника стає військовополоненим.

Військовополонені зобов'язані бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих. Вважається, що військовополонені знаходяться під владою держави противника, а не окремих осіб або військових частин, які захопили їх у полон.

Конвенція вимагає з всіма військовополоненими обходитись однаково. Привілеї можуть бути встановлені виключно в залежності від стану здоров'я, віку, звання або кваліфікації військовополонених.

Кожен військовополонений зобов'язаний повідомити на допиті тільки своє ім'я, прізвище, вік, звання і особистий номер.

Держава, яка тримає військовополонених, зобов'язана безкоштовно забезпечити їх їжею, обмундируванням, житлом і медичною допомогою.

Військовополонених, за винятком офіцерів, можуть залучати для виконання роботи в умовах, які не гірше умов праці громадян держави. Однак, їх не повинні примушувати до робіт військового характеру, а також до робіт, які загрожують їх здоров'ю або принижують їх гідність.

Військовополонені повинні мати можливість повідомити про себе свою сім'ю, а також Центральне агентство пошуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Ті, які важко хворі або важко поранилися, повинні бути репатрійовані. Після закінчення військових дій військовополонені повинні бути негайно звільнені і репатрійовані.

Текст Конвенцій повинен бути вивішений в кожному таборі військовополонених, щоб дати їм можливість в будь-який час ознайомитися зі своїми правами та обов'язками.

Четверта Конвенція "Про захист цивільного населення під час війни" проголошує деякі норми захисту осіб, яких торкнеться збройний конфлікт, незалежно від національності або території, на якій людина проживає. Виходячи з цього, повинні дозволятися операції по наданню допомоги, забезпеченню харчами, медикаментами, одягом та ін. Жінки та діти повинні користуватися особливою повагою, їм повинні забезпечувати захист від будь-яких непристойних посягань.

Особливу увагу четверта Конвенція приділяє цивільним особам, які знаходяться під владою противника, що поділяються на дві категорії:

- цивільні особи, які знаходяться у країні противника ;

- населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. З ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися ніякі примусові заходи.

Велика увага приділяється питанню захисту цивільних об’єктів. Цьому присвячена ІІІ глава Протоколу.

Всі об’єкти, які не є військовими об’єктами, відносяться до цивільних об’єктів і вони не повинні бути об’єктами нападу та репресій.

Окремо оговорюється захист природного середовища. Ці питання розглянуті у статті 55: «Під час бойових дій необхідно піклуватися про захист природного середовища від великих тривалих та серйозних пошкоджень». Такий захист передбачає заборону використання методів і засобів ведення війни з метою причинити, чи які можуть причинити такі збитки і тим самим зашкодити здоров’ю та виживанню населення.

Особливу увагу треба звернути на статтю 56 «Захист обладнання та споруд, які несуть в собі небезпечні сили». Згідно Протоколу до них відносяться греблі, дамби і атомні електростанції. Вони не повинні бути об’єктами нападу, якщо під час нападу можливе звільнення небезпечних сил, внаслідок чого можливі великі та важкі втрати серед цивільного населення. Навіть інші військові об’єкти, розташовані поблизу від споруд, які несуть в собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантії, або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.

Наведені головні Положення Конвенції та Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади особисто, але й кожний громадянин будь-якої країни. На жаль, події в світі свідчать про те, що не завжди ці важливі міжнародні документи виконуються з тих чи інших причин.

Теми рефератів

1. Дослідження нових положень міжнародного права з питань захисту населення.

2. Досягнення у цивільній обороні іноземних держав.

Питання для самоконтролю

1. Сформулюйте основні завдання ЦЗ України.

2. Які сили входять до ЦЗ України?

3. Назвіть основні законодавчі акти з ЦЗ України.

4. Розкрийте завдання служб ЦЗ на об’єктах господарювання?

5. Які формування доцільно створювати на об’єктах господарювання?

Література:

1. Кодекс цивільного захисту України .2.10.2012р.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про єдину державну систему попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру».

3. Указ Президента України «Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій» від 16 січня 2013 року № 20/2013

4. Стеблюк М.І. Цивільний оборона та цивільний захист: Підручник.- Київ. :Знання, 2010.-487 с.

12