1. Нормативно-правові документи щодо цивільної оборони в органах та установах виконання покарань

Кожен громадянин України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха. Уряд України, інші органи виконавчої влади, державні адміністрації, керівництва підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання, повинні забезпечити реалізацію цього права. Держава, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони (ЦО). Мета її - захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф, стихійного лиха, СДОР, зброї. Заходи ЦО поширюються на всю територію України, на всі верстви населення. Розподіл цих заходів за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

Історія розвитку й етапи формування цивільної оборони

Подорожуючи Ломбардією, громадянин Швейцарії Анрі Дюран, 24 червня 1859 року знаходився в місті Сольферіно. У цей день тут сталася битва між франко-італійськими військами і військами австрійських окупантів. За декілька часів цієї битви були вбиті або поранені близько 40000 чоловік. Побачивши жахливу картину наслідків битви і оцінивши неможливість силам санітарних підрозділів, надати своєчасну медичну допомогу пораненим, Анрі Дюран звернувся до людей, які жили в ближніх селищах, і разом з ними взяв безпосередню участь в наданні медичної допомоги пораненим.

Після повернення в Швейцарію Анрі Дюран написав книгу «Спогади про Сольферіно» і розіслав її політичним діячам та європейським монархам. Зміст цієї книги мав великий резонанс.

17 лютого 1863 р. Анрі Дюран і ще декілька його однодумців створили «Міжнародний Комітет допомоги пораненим», який пізніше був перетворений в «Міжнародний комітет червоного хреста» (МКЧХ). Завдяки наполегливості й цілеспрямованості Дюрану і його товаришам вдалося в 1864 р. переконати швейцарський уряд зібрати міжнародну Конференцію, в якій взяли участь дванадцять країн. Реальним результатом Конференції стало підписання «Конвенції про поліпшення долі поранених в діючих арміях».

В 1932р. з ініціативи кількох держав французський генерал медичної служби Жорж Сен-Поль заснував у Парижі «Асоціацію Женевських зон», яка мала метою створення на території всіх країн локальних зон безпеки – таких зон (територій), де заборонялось вести військові дії. На той час це були школи, дитячі будинки, лікарні, густо заселені райони, місця, які несли в собі культурну та історичну цінність. Пізніше до цього списку додались споруди, які несли в собі небезпечні сили: греблі, дамби, АЕС. Ці споруди позначаються таким знаком: три яскраво оранжеві кола однакового діаметру.

24 жовтня 1945 р. була заснована Організація Об'єднаних націй (ООН). 10.12.1949 р. ООН прийняла Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов'язала держави, що підписали її, гарантувати «кожній людині право на життя», а також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці». 12 серпня 1949 р. були прийняті чотири Женевські конвенції, в яких ООН зобов'язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації:

1. «Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях».

2. «Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які потерпіли корабельну аварію у складі збройних сил на морі».

3. «Про поводження з військовополоненими».

4. «Про захист цивільного населення під час війни».

На основі четвертої конвенції і почала розвиватися вся нормативно-правова база цивільної оборони.

На території України ЦО почала створюватись і розвиватись ще в часи СРСР. 4 жовтня 1932 року затверджено «Положення про протиповітряну оборону території СРСР». Згідно якого утворюються місцева протиповітряна оборона країни (МППО) та міські частини протиповітряної оборони на які покладалися завдання ліквідації наслідків нападу з повітря, а в липні 1941 року постановою РНК СРСР «Про всезагальну підготовку населення до протиповітряної оборони», всі громадяни країни були зобов'язані оволодіти необхідними знаннями з МППО. Жінки і чоловіки були зобов'язані входити до складу груп самозахисту і брати активну участь у заходах, які проводила місцева протиповітряна оборона. У липні 1961 року місцева протиповітряна оборона була перетворена у Цивільну оборону (ЦО), яка стала складовою частиною системи загальнодержав­них оборонних заходів, що здійснювалися у мирний і воєнний часи з метою захисту населення і народного господарства країни від зброї масового ураження та інших засобів нападу, а також для проведення рятувальних та інших невідкладних аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження, зонах можливого затоплення.

З набуттям Україною незалежності, враховуючи досвід економічно розвинутих країн, було розпочато законодавче оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління та сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій.

Основним документом на якому базуються всі наступні документи з питань цивільної оборони, є Закон України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року.

Згідно цього закону: «Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що, створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру».

З 1996 року Верховна Рада України приймає ще ряд законів, що стосуються питань цивільної оборони.

Основні нормативно-правові документи щодо ЦО:

1. Конституція України;

2. Закон України від 03.02.1993 «Про Цивільну оборону України» ;

3. Закон України від 24.03.1999 «Про війська ЦО»;

4. Закон України від 14.12.1999 «Про аварійно-рятувальні служби»;

5. Закон України від 24.06.2004 «Про правові засади цивільного захисту»;

6. Указ Президента України від 24.12.2012 «Про реорганізацію Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та Державної інспекції техногенної безпеки в Державну службу України з надзвичайних ситуацій»;

7. Постанова КМУ від 03.08.1998 «Положення про єдину державну систему попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру»;

8. Постанова КМУ від 24.03.2004 «Про порядок класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями»;

9. Постанова КМУ від 26.07. 2001 № 874 «Про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту».

Організаційно-методичні вказівки:

• навчальне питання розглядається методом усного викладення матеріалу із застосуванням мультимедійного проектора;

• основні положення навчального питання виділені напівжирним шрифтом та курсивом;

• слухачі записують основні положення навчального питання в конспекти;

• після доведення матеріалу викладач підводить підсумки і дає відповіді на можливі запитання слухачів щодо змісту навчального питання.

2. Головні завдання та структура цивільної оборони (ЦО) України

Систему цивільної оборони складають:

1) органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями в надзвичайних ситуаціях;

2) органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;

3) спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони – Державна служба України з НС;

4) курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;

5) служби цивільної оборони

 — служба зв'язку і оповіщення — для оповіщеннянаселення про загрозу стихійного лиха, аварій, катастроф і інших надзвичайних ситуацій, а також для підтримання зв'язку з керівництвом і формуваннями цивільної оборони;

 — служба охорони громадського порядку (ОГП) для підтримання порядку, охорони громадської власності і особистого майна громадян в мирний і воєнний час;

 — протипожежна служба — для профілактики, локалізування і гасіння пожеж;

 — медична служба — для надання медичної допомоги ураженим і проведення санітарно-гігієнічних, профілактичних заходів;

 — інженерна служба — для забезпечення побудови захисних споруд;

 — комунально-технічна служба — для ліквідації аварій на спорудах комунального господарства;

 — технічна служба — для організації і здійснення технічно правильного обслуговування, експлуатації і ремонту техніки і приладів;

 — транспортна служба — для забезпечення всіх видів перевезень в інтересах

цивільної оборони;

 — служба енергопостачання і світломаскування — для забезпечення постачання електроенергією об'єктів і транспорту, ліквідації аварій на електромагістралях, забезпечення режимів затемнення;

 — служба санітарної обробки — для проведення санітарної обробки населення, знезаражування територій, споруд, техніки, транспорту;

 — служба продовольчого постачання — для забезпечення населення

продуктами харчування, предметами першої необхідності і захисту запасів продовольства, харчової сировини і промислових товарів;

 — служба матеріально-технічного постачання — для забезпечення об'єктів народного господарства і невоєнізованих формувань всіма видами матеріальних засобів;

 — служба сховищ та укриттів – для забезпечення сховищ і підтримання їх в постійній готовності

6) сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО (війська ЦО, спеціалізовані і невоєнізовані формування).

Війська ЦО – спеціалізовані військові формування, які підпорядковуються голові Державної служби України з НС і призначені для захисту населення і території від наслідків НС. (3 окремі мех. бригади; окрема навчальна бригада; 4 окремі моб. мех.. полки; 3 окремі аварійно-рятувальні батальйони; окремий загін оперативного реагування; декілька баз)

Спеціалізовані формування – сили ЦО, які мають відповідну підготовку, підтверджену у атестаційному порядку і призначені для виконання специфічних робіт (загін водолазів, гірські рятувальники ..)

Невоєнізовані формування – створюються підприємством, установою або організацією у відповідності до завдань, що встановлені відділом з питань НС (загони, команди, групи, ланки). До невоєнізованих формувань цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.

7) фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

8) системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем’єр-міністр України, а його заступником – керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони – Державної служби України з НС; начальником цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; начальниками цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним устроєм України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях є їх керівники.

Головними завданнями Цивільної оборони України є:

• запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

• оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійне інформування його про наявну обстановку;

• захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій;

• організація життєзабезпечення населення під час надзвичайних ситуацій;

- організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

- створення систем аналізу, прогнозування, управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за наслідками надзвичайних ситуацій;

- підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню діяти в надзвичайних ситуаціях.

15 вересня 2003 року Радою національної. безпеки і оборони України прийнято рішення «Про питання щодо перетворення військ ЦО України і державної пожежної охорони в окрему невійськову службу», з цього часу почалось реформування ЦО України. Суть цього реформування полягає в об’єднанні органів управління і сил ЦО, пожежної охорони, аварійно-рятувальних сил і матеріально-технічних ресурсів у єдиній державній системі цивільного захисту.

Цивільний захист населення - це система заходів, які реалізуються центральними органами виконавчої влади, РМ Автономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва, Севастополя і районів, виконавчими органами Рад, підпорядкованими їм силами і засобами підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності), добровільними формуваннями, що забезпечують розробку та дотримання правових норм, міжнародних, державних галузевих та відомчих вимог і правил, а також виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідеміологічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації НС, спрямованих на захист населення, сільськогосподарських тварин і рослин, об’єктів економіки і довкілля.

З метою забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру створюється державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (ЄДС ) - це державна система, яка включає центральні органи виконавчої влади, РМ Автономної Республіки Крим, державні адміністрації областей, міст Києва і Севастополя та районів, виконавчі органи Рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Організаційно-методичні вказівки:

• навчальне питання розглядається методом усного викладення матеріалу із застосуванням мультимедійного проектора;

• основні положення навчального питання виділені напівжирним шрифтом та курсивом;

• слухачі записують основні положення навчального питання в конспекти;

• після доведення матеріалу викладач підводить підсумки і дає відповіді на можливі запитання слухачів щодо змісту навчального питання.