2.4. Правові підстави та порядок звільнення з місць попереднього ув'язнення осіб, що тримаються під вартою та засуджених.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про попереднє ув’язнення” підставами для звільнення особи з-під варти є:

1) скасування запобіжного заходу;

2) зміна запобіжного заходу;

3) внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою;

4) закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, якщо цей строк не продовжено в установленому законом порядку;

5) закінчення максимального строку тимчасового або екстрадиційного арешту, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України;

6) припинення (скасування) тимчасового або екстадиційного арешту;

7) звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом.

Звільнення особи з-під варти в разі скасування або зміни цього запобіжного заходу провадить начальник установи попереднього ув'язнення на підставі ухвали слідчого судді, ухвали або вироку суду.

Начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого, стосовно якого на день закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або закінчення строку тримання під вартою, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, не надійшла ухвала слідчого судді, суду про продовження такого строку. При цьому начальник установи попереднього ув'язнення надсилає повідомлення особі чи органу, які здійснюють кримінальне провадження, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.

Начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти у разі закінчення максимального строку тимчасового арешту, передбаченого частиною першою статті 583 Кримінального процесуального кодексу України, повідомивши про це прокурора та суд, що прийняв рішення про застосування тимчасового арешту. За п'ять днів до закінчення максимального строку тимчасового арешту начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний надіслати прокурору та суду, що прийняв рішення про застосування тимчасового арешту, повідомлення про день його закінчення. Начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти в разі закінчення максимального строку екстрадиційного арешту, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України, повідомивши про це прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя чи його заступника, а також суд, що прийняв рішення про застосування екстрадиційного арешту. За десять днів до закінчення максимального строку екстрадиційного арешту начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний надіслати прокурору Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя чи його заступнику, а також суду, який прийняв рішення про застосування екстрадиційного арешту, повідомлення про день його закінчення.

Звільнення особи з-під варти в разі припинення тимчасового чи екстрадиційного арешту провадить начальник установи попереднього ув'язнення на підставі постанови прокурора Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя чи його заступника відповідно до статті 586 Кримінального процесуального кодексу України.

Начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний звільнити з-під варти підозрюваного, обвинуваченого після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування до такої особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після отримання документа, що підтверджує внесення застави, та його перевірки начальник установи попереднього ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти особу та повідомити про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, - прокурора та суд. Перевірка документа, що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.

Вирок або ухвала про звільнення особи, взятої під варту, підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення.

Особи, яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув'язнення безоплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їм видаються грошова допомога і одяг.

Згідно з статистичними даними, судами задовольняється майже 92% подань органів дізнання, досудового слідства та прокуратури про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту; 700-800 (93,1 %) – про скасування вказаного заходу та до 16 тис. (97,8%) – про продовження строків тримання під вартою.

Аналіз практики дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою, показує, що головними умовами, які негативно впливають на виконання завдань правосуддя у кримінальних справах, ефективність його здійснення і забезпечення невідворотності покарання щодо осіб, винуватих у вчиненні злочину, або виправдання невинуватих, є:

- тяганина при судовому розгляді кримінальних справ;

- недостатнє фінансування, неналежне матеріально-технічне та кадрове забезпечення судів (70,1 % від штату);

- надмірне навантаження судів (щомісячно на одного суддю припадає більше 70 справ і матеріалів, у тому числі 8 кримінальних, 33 цивільних, 29 адміністративні правопорушення);

- неявка в судове засідання свідків, потерпілих і підсудних (так, у 2001 році судами було зупинено провадження у 10 995 кримінальних справах, у т. ч. 8806 (80%) – у зв’язку з розшуком підсудних);

- незадовільне виконання конвойними підрозділами органів внутрішніх справ вимог судів про доставку в судове засідання підсудних, які тримаються під вартою;

- низька якість проведеного дізнання та досудового слідства (тільки у 2000 році судами повернуто на додаткове розслідування 10 942 справи щодо осіб, у діяннях яких була відсутня подія або склад злочину, та за не доведеністю обвинувачення);

- неявка захисників підсудних у суд;

- хвороби учасників судового розгляду (зокрема, у 2002 році в СІЗО перебувало 2721 особа, яка мала туберкульоз легенів);

- продовження строку, протягом якого рахуються особи, які тримаються під вартою, дуже часто викликано тим, що підсудні та засуджені протягом тривалого часу знайомляться з матеріалами справи, розписки про вручення копій вироку повертаються із СІЗО несвоєчасно, а заяви засуджених про їх участь у засіданні апеляційного чи касаційного суду надходять аж до дня слухання справи у цих судах, що зумовлює необхідність відкладання судового розгляду для виклику засуджених.

Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання засуджених, залишених для роботи з господарського обслуговування слідчого ізолятора є:

• відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

• закон України про амністію;

• акт про помилування;

• скасування вироку суду і закриття кримінальної справи;

• умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

• хвороба;

• інші підстави, передбачені законом.

Засуджені звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або святковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа – в останній день цього місяця. З особою, яка звільняється, проводиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігаються на її особовому рахунку, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення.