2.3. Режим в слідчому ізоляторі. Поняття, основні функції та засоби забезпечення. Умови тримання ув'язнених та засуджених в сізо.

Режим у місцях попереднього ув’язнення – це встановлений нормативно-правовими актами порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув’язнення.

У місцях попереднього ув’язнення режим, можна розглядати з таких позицій:

1) як систему приписів ув’язнення, що встановлюють порядок забезпечення запобіжного примусу, виконання положень, визначених законодавством щодо правового становища (статусу) ув’язнених під варту, їх прав та законних інтересів, обов’язків і відповідальності за порушення правил;

2) як організаційно-розпорядчий вплив щодо керівництва процесом виконання адміністрацією запобіжного заходу та забезпечення законності й правопорядку в установах попереднього ув’язнення;

3) як чітку регламентацію щодо визначення меж і форм ізоляції та інших правообмежень для осіб, які перебувають під вартою, з метою забезпечення провадження кримінального судочинства, безпеки та належного внутрішнього порядку й побуту в місцях попереднього ув’язнення.

Таким чином, під режимом у місцях попереднього ув’язнення слід розуміти встановлений нормами законодавства України порядок і правила відбування ув’язненими запобіжного заходу та виконання законних приписів адміністрації установ попереднього ув’язнення щодо забезпечення функції державного примусу в інтересах кримінального провадження та безпеки законності і правопорядку в місцях попереднього ув’язнення.

Режим у місцях попереднього ув’язнення має суттєву схожість з режимом виправних колоній максимального рівня безпеки. Він виступає як порядок й умови тримання осіб, взятих під варту, та забезпечує нагляд за ними з метою запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув’язнення є:

- ізоляція осіб взятих під варту;

- постійний нагляд за ними;

- роздільне тримання їх, в порядку, передбаченому ст. 8 Закону України „Про попереднє ув’язнення”.

При цьому, як зазначено в п. 64 Європейських в’язничних правил, оскільки ув’язнення передбачає позбавлення волі воно вже само по собі є покаранням. Тому умови ув’язнення та в’язничні режими не повинні посилювати страждання, властиві для ув’язнення, за винятком випадків, коли це виправдовується необхідністю ізоляції або підтриманням порядку.

Особи, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, підлягають обшуку, медичному огляду дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов’язками та вимогами режиму. Речі, які є при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх ім’я, підлягають огляду, а листування – перегляду. Їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув’язнення. Вилучені у них при доставленні в місця попереднього ув’язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув’язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою.

Обшук співробітника кадрового складу розвідувального органу України, взятого під варту, та огляд його речей здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

Особи, які заходять на територію установи або виходять з неї, підлягають огляду.

Взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув’язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчинення ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за мотивованою постановою особи, установи, в провадженні яких знаходиться справа, чи начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованою прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. При цьому застосовування даного заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери.

У ст.8 Закону України „Про попереднє ув’язнення” закріплений порядок тримання осіб, взятих під варту, з додержанням відповідних вимог ізоляції чоловіків – окремо від жінок, неповнолітніх – окремо від дорослих.

- взятих під варту співробітників кадрового складу розвідувальних органів України - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

- осіб, яких вперше притягнуто до кримінальної відповідальності, - окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;

- осіб, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, - окремо від осіб, які не перебували в місцях позбавлення волі;

- осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

- осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, - як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

- осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, служби безпеки, прокуратури, юстиції, Державній кримінально-виконавчій службі України та в суді, - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою; засуджених - окремо від осіб, які перебувають під вартою;

- іноземних громадян і осіб без громадянства - як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

- осіб, підозрюваних або обвинувачуваних у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 173-177, 200-235 Кримінального кодексу України, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою.

Засуджених до довічного позбавлення волі тримають ізольовано від усіх інших осіб, які перебувають під вартою.

Обвинувачених або підозрюваних в одній і тій же справі за наявності розпорядження особи або органу, у провадженні яких знаходиться справа, тримають роздільно.

Порядок розміщення в лікувальних закладах місць попереднього ув'язнення осіб, що перебувають під вартою, встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України, Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

З метою забезпечення режиму тримання в установах попереднього ув’язнення, до осіб, що тримаються під вартою застосовуються: заходи заохочення (ст.14):

- оголошення подяки; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; збільшення тривалості прогулянки на одну годину; дозвіл на додаткове придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності в межах 25% від мінімальної зарплати на місяць; дозвіл на одержання додаткової однієї посилки або передачі; преміювання за кращі показники в роботі (якщо особа працює).

У якості примусових заходів можуть застосовуватися:

а) матеріальна відповідальність (ст. 17 Закону);

б) заходи стягнення (ст.15 Закону) у виді догани; позачергового залучення до прибирання приміщення; особи, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув’язнення можуть бути поміщенні до карцеру на строк до 10 діб – щодо дорослих, а до неповнолітніх – до 5 діб, крім вагітних жінок і тих осіб, які мають при собі дітей. Поміщення до карцеру не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування;

в) заходи безпеки, фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальна зброя застосовується у відповідності зі статтею 18 Закону.

Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно, якщо дозволяють обставини, передувати попередження про такий намір. Без попередження заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб.

У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на адміністрацію місця попереднього ув'язнення обов'язків, і мають зводитися до завдання якнайменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана негайно подати допомогу потерпілим.

Працівники місця попереднього ув'язнення мають право застосовувати заходи фізичного впливу і спеціальні засоби, в тому числі прийоми рукопашного бою, наручники, гумові палиці, гамівні сорочки, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, водомети, бронемашини та інші технічні засоби, а також використовувати службових собак для припинення фізичного опору, насильницьких дій, безчинства, подолання протидії законним вимогам адміністрації, якщо інші способи не забезпечили виконання покладених на неї обов'язків.

Дозвіл на проведення спеціальних операцій з використанням світлозвукових пристроїв відволікаючої дії, водометів, бронемашин та інших технічних засобів, застосування яких пов'язане з ризиком заподіяння шкоди здоров'ю оточуючих, дають начальники управлінь (відділів) центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі, начальник Центрального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України по місту Києву і Київській області, начальники територіальних управлінь Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або особи, які їх замінюють, голова центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань або його заступник, Міністр оборони України, начальник Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або його перший заступник.

Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення або інших осіб, чи збройного опору.

Для припинення зазначених протиправних дій з дозволу і в присутності медичного працівника особи, взяті під варту, можуть поміщатися до камери для заспокоєння буйних осіб, на них може надягатися гамівна сорочка.

До неповнолітніх, жінок, осіб похилого віку та інвалідів застосування гамівної сорочки забороняється.

Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обставин, що склалися, характеру правопорушення і особи правопорушника.

У разі вчинення особою, взятою під варту, нападу чи іншої умисної дії, що безпосередньо загрожує життю або здоров'ю працівників місця попереднього ув'язнення чи інших осіб, а також у разі здійснення втечі з-під варти як винятковий захід допускається застосування вогнепальної зброї, якщо іншими заходами припинити такі дії неможливо. У разі втечі з-під варти неповнолітніх і жінок застосування зброї не допускається.

Працівник місця попереднього ув'язнення, який застосував заходи фізичного впливу або спеціальні засоби примусу, рапортом повідомляє про це безпосереднього начальника для негайного сповіщення прокурора.

Усі особи, щодо яких були застосовані заходи фізичного впливу, спеціальні засоби або вогнепальна зброя, підлягають обов'язковому медичному огляду.

Про поранення або смерть, заподіяння тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу або спеціальних засобів, а також про всі випадки застосування вогнепальної зброї адміністрація місця попереднього ув'язнення повинна негайно письмово повідомити прокурора. Перевищення повноважень при застосуванні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї тягне за собою встановлену законом відповідальність. У разі необхідності в місцях попереднього ув’язнення відповідно до ст. 19 Закону передбачено введення особливого режиму при наявності випадків, передбачених законом, а також регламентовано порядок і умови його застосування, компетенція посадових осіб та терміни дії.

У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори взятих під варту осіб або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на місце попереднього ув'язнення чи у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування установи для попереднього ув'язнення з дозволу голови центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, начальника управління (відділу) центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області, місті Севастополі, Міністра оборони України, начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, узгодженого з відповідним прокурором, для осіб, що перебувають в установі для попереднього ув'язнення, може бути запроваджено особливий режим терміном до тридцяти днів.

У разі запровадження особливого режиму в місці попереднього ув'язнення посилюється охорона, нагляд за особами, взятими під варту, припиняються всі заходи, що проводяться з цими особами, а також надання побачень та прийняття посилок і передач, здійснюються інші режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій взятих під варту осіб та ліквідації їх наслідків використовуються сили і засоби місць попереднього ув'язнення, а у разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, Міністра оборони України, начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, місті Києві, Київській області, начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в області - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув’язнення покладається на адміністрацію установ попереднього ув’язнення, яка діє відповідно до вимог Закону України „Про попереднє ув’язнення” та інших актів законодавства.

Режим не лише карає, виховує, а й несе в собі організуючу функцію як одну з форм управління кримінально-виконавчими установами.

В місцях попереднього ув’язнення, що є як суб’єктом кримінально-виконавчих правовідносин, так і суб’єктом управління режимом, встановлено відповідний правовий порядок, що забезпечує дотримання прав та обов’язків усіх суб’єктів цих правовідносин. Режим в місцях попереднього ув’язнення регламентується як Законом України «Про попереднє ув’язнення» та КВК України, так і спеціальними відомчими нормативними актами (Наказ ДДУ ПВП від 20 вересня 2000 р. № 192 із змінами і доповненнями, внесеними наказами ДДУП ВП від 22 квітня 2002 р. № 105, від 20 лютого 2006 р. № 37, від 23 лютого 2006 р. № 40, від 05 лютого 2007 р. № 16, у тому числі Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту і засуджених).

Режим, що регламентується в КВК України для виправних колоній, не відображає специфіки режиму в місцях позбавлення волі, у яких він має подвійну функцію (як стосовно попереднього ув’язнення, так і відбування покарання у виді позбавлення волі в місцях попереднього ув’язнення). Отже, режим у місцях попереднього ув’язнення являє собою порядок діяльності, що визначає сукупність умов і заходів стосовно забезпечення тримання під вартою підозрюваних й обвинувачених (підсудних) і засуджених до набрання відносно них вироком суду законної сили, а також залишених у місцях попереднього ув’язнення засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування, їх охорону, ізоляцію та нагляд, з метою виконання завдань, передбачених кримінальним, кримінальним процесуальним та кримінально-виконавчим законодавством.

Функціями режиму в місцях попереднього ув’язнення стосовно категорії засуджених є каральна, виховна, забезпечувальна та запобіжна.

Розуміючи під умовами тримання засуджених в місцях попереднього ув’язнення фактичну обстановку, зазначимо, що ця обстановка складається під впливом ізоляції – головної вимоги режиму тримання у цій установі. Термін «ізоляція» отримав широке розповсюдження в законодавстві і юридичній літературі з виправно-трудового права з 20-х років минулого століття, коли більшість вчених вважали її головним елементом позбавлення волі у спеціальних установах .

Зміст ізоляції в місцях попереднього ув’язнення відносно засуджених до позбавлення волі відрізняється від ізоляції відносно осіб, що тримаються під вартою. У першому разі ізоляція несе карне навантаження, а на попередньому ув’язненні вона виступає як єдино можливий засіб забезпечення слідчих і судових процедур, а також індивідуальної превенції стосовно особи, узятої під варту як запобіжний захід для недопущення ухилення від кримінального провадження, протидії і перешкоджанню встановленню істини чи заняттю злочинною діяльністю. У цьому контексті ступінь ізоляції під час виконання покарання у виді позбавлення волі в місцях попереднього ув’язнення значно перевищує ступінь ізоляції в умовах виправної колонії. В місцях попереднього ув’язнення як установах закритого (тюремного) типу засуджені проводять більшу частину часу на території режимних корпусів, тобто в закритих приміщеннях.

Поняття «ізоляція» в місцях попереднього ув’язнення можна визначити таким чином: ізоляція являє собою визначену законодавством важливу складову частину системи режиму в місцях попереднього ув’язнення, зміст якої полягає у фізичному обмеженні особи в пересуванні, виборі місця проживання та вільних дій, яка здійснюється у спеціальних, встановлених законом кримінально-виконавчих установах закритого типу, несе в собі реальний елемент кари, хоча й не ставить кару за мету, а лише виконує функції і завдання забезпечення безпеки особи і суспільства від злочинних посягань та запобігання вчиненню нових злочинів ізольованою від суспільства особою.

Одним з головних засобів забезпечення ізоляції є охорона. Охорона являє собою систему організаційно-практичних заходів, спрямованих на виключення можливості вчинити ув’язненими під варту та засудженими до позбавлення волі втечу із місць попереднього ув’язнення або з-під охорони караулу під час конвоювання за межами установи, а також на захист установи від нападу, проникнення сторонніх осіб, недопущення незаконного вивозу майна місць попереднього ув’язнення або пронесення (провезення) на його територію предметів, речовин, заборонених для зберігання та використання. Це визначення становить інтерес насамперед в аспекті відношення «засуджений», «ув’язнений» – «установа виконання покарання», «місце попереднього ув’язнення». У цьому розумінні головним завданням охорони є недопущення втечі. Це тим більш важливо, що втеча являє собою підставу для використання такого крайнього заходу припинення протиправної діяльності, як застосування вогнепальної зброї (звичайно, згідно зі ст. 18 Закону України «Про попереднє ув’язнення», вогнепальна зброя не застосовується під час втечі неповнолітніх та жінок).

Поняття нагляду за ув’язненими під варту як запобіжний захід та засудженими до позбавлення волі, яких тримають в місцях попереднього ув’язнення, можна визначити як систему спостережних заходів, спрямованих на забезпечення процесу реалізації життєво важливих функцій діяльності місця попереднього ув’язнення щодо порядку тримання на визначених об’єктах (службових секторах) встановленого законом режиму, правил поведінки ув’язненими під варту та засудженими, забезпечення внутрішнього розпорядку і передбачених ним процедур, шляхом постійного контролю за поведінкою цих осіб, профілактики, відвернення і припинення з їх боку злочинної та іншої протиправної поведінки.

Стосовно ув’язнених під варту та засуджених, залишених в місці попереднього ув’язнення для виконання робіт з господарського обслуговування, повинні виконуватися наглядові вимоги Правил тримання осіб, ув’язнених під варту і засуджених у СІЗО, зокрема:

– щодо здійснення встановленого пропускного режиму між житловою і виробничими секторами зони, ізольованими дільницями, іншими об’єктами;

– контроль за дотриманням порядку пересування, зовнішнього вигляду, дотриманням розпорядку дня;

– проведення перевірок наявності засуджених та ув’язнених під варту;

– використання технічних засобів нагляду і контролю, інженерних засобів огороджень, засобів блокування в підземних комунікаціях, спорудах, ізольованих дільницях, оглядових коридорах тощо;

– контроль за станом внутрішньої забороненої зони і прилеглої до неї території (так званої п’ятнадцяти метрової смуги), зведення споруд і виконання інших робіт;

– недопущення використання засудженими не за призначенням промислового обладнання, робочого інструменту, електроенергії, сировини і матеріалів, а також відвернення самовільного зведення будь-яких будов, обладнання приміщень тощо;

– проведення обшуків засуджених, приміщень виробничого і житлового призначення, огляд території зони та вилучення заборонених предметів, речей та продуктів харчування, що потрапили незаконно (шляхом перекидання тощо);

– контроль за проведенням короткострокових побачень і телефонних розмов з родичами та іншими особами;

– контроль за отриманням посилок, передач, бандеролей та їх видача;

– супровід транспортних засобів на території СІЗО, контроль за завантажувально-розвантажувальними роботами;

– контроль за дотриманням персоналом й особами, які відвідують СІЗО, встановленого порядку взаємостосунків із засудженими й ув’язненими;

– проведення в передбачених законодавством випадках огляду речей та осіб, під час їх відвідування об’єктів установи і виходу з них;

– забезпечення встановленого порядку відбування дисциплінарного стягнення засудженими в дисциплінарному ізоляторі та ув’язненими в карцері.

Результати аналізу правового становища, режиму та умов тримання засуджених, залишених у місцях попереднього ув’язнення для робіт з господарського обслуговування, показали, що, як свідчить практика, спостерігаються суттєві відмінності усіх елементів правового статусу і режиму відбування покарання особами, залученими до господарського обслуговування, у напрямі об’єктивного посилення в цих елементах карального змісту, ніж у виправних колоніях мінімального із загальними умовами тримання та середнього рівнів безпеки, до яких за законом повинно прирівнюватися відбування позбавлення волі в місцях попереднього ув’язнення.