2.2 Правове становище осіб, ув'язнених під варту як запобіжний захід та засуджених, залишених для відбування покарання в сізо.

В теорії права під правовим положенням особи розуміють закріплену у нормах права сукупність прав, свобод і обов’язків громадян, які визначають їх фактичне становище в суспільстві та державі. Враховуючи те, що в СІЗО тримаються особи, які відповідно до вимог ст. 62 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року щодо моменту настання кримінальної відповідальності, є тільки підозрюваними та обвинуваченими у вчинені злочину, їх правовий статус визначається, у першу чергу як осіб, які мають загальногромадянські права і обов’язки. Обмеження, що встановлюються для них в умовах місць попереднього ув’язнення, обумовлені природою норм кримінального процесуального законодавства України та роллю і місцем, яке займають ці особи у даному виді правових відносин. Крім цього, правове становище осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення, визначається Законом України „Про попереднє ув’язнення” та нормативно-правовими актами ДДУПВП.

Так, відповідно до вимог ст. 6 Закону України „Про попереднє ув’язнення” особи, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення мають обов’язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом і випливають з режиму тримання під вартою.

Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, визначається законодавством України, що передбачає права і обов’язки цих осіб під час перебування їх на території України, з обмеженнями, які встановлені Законом України „Про попереднє ув’язнення” і випливають з режиму тримання під вартою.

Отже, правовий статус ув’язнених під варту і засуджених, які тримаються в СІЗО, слід розглядати у двох площинах, а саме:

а) через сукупність загальноприйнятих прав, свобод та обов’язків гарантій їх реалізації, що притаманні усім громадянам без винятку;

б) через так звані „внутрішні” права і обв’язки, що витікають з обмежень і режиму їх тримання в умовах місць попереднього ув’язнення.

При цьому об’єднуючим елементом у механізмі правового регулювання виступає орган дізнання, досудового слідства, прокурор, суд або суддя, в проваджені яких знаходиться кримінальна справа щодо особи, яка тримається в СІЗО. Тільки з письмового дозволу вказаних суб’єктів кримінальних процесуальних відносин ув’язнений під варту і засуджений може реалізувати свої загальногромадянські права (укладання шлюбу, цивільно-правових угод, заняття підприємницькою діяльністю, т. ін.).

Має свою специфіку і механізм реалізації прав і обов’язків ув’язнених під варту, що обумовлено перебуванням цих осіб у СІЗО під вартою. Зокрема, згідно вимог ст. 9 Закону України „Про попереднє ув’язнення” особи, взяті під варту, мають право:

- на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз'яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;

- знайомитися з правилами тримання під вартою;

- на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;

- одержувати передачі або посилки та грошові перекази і передачі;

- купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення; - користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінального провадження; - користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу; - відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб; - на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків; - звертатись із скаргами, заявами та листами до Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону.

Взяті під варту жінки вправі мати при собі дітей віком до трьох років.

Взяті під варту молоді громадяни (віком від 14 до 35 років) мають право на отримування психолого-педагогічної допомоги від спеціалістів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, в разі обрання щодо них запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв'язку з іншим кримінальним провадженням або в разі прийняття рішення про тимчасову видачу іншій державі, тримають відповідно до правил, установлених цим Законом. Одержання цими особами посилок і передач, а так само купівля ними продуктів харчування і предметів першої необхідності здійснюються в порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом України для рівня безпеки виправної колонії, призначеного їм центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Перелік продуктів харчування і предметів першої необхідності, які забороняється передавати особам, взятим під варту, встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

Не допускається надання будь-яких пільг чи переваг особам, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення, залежно від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та минулих заслуг.

Як зазначено в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996. №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Саме в такому контексті організована діяльність адміністрації СІЗО, головним завданням якої є забезпечення законних прав та інтересів ув’язнених під варту.

Проте, як це випливає з вимог ст. 23 Конституції України, не має прав без обов’язків – тільки при такому співвідношенні реально реалізується правовий статус свободи.

Таким чином, зазначені в Законі обов’язки ув’язнених під варту (ст. 10) – це не що інше, як один із елементів механізму забезпечення їх прав і свобод в умовах попереднього ув’язнення.

Особи, взяті під варту, зобов’язані:

а) додержуватись порядку, що встановлений в місцях попереднього ув’язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;

б) дотримуватись санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері;

в) бути ввічливими до працівників місця попереднього ув’язнення, а також поміж собою; не вступати у суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов’язків;

г) бережливо ставитися до інвентаря, обладнання та іншого майна місця попереднього ув’язнення.

Особам, взятим під варту, не дозволяється:

- порушувати встановлений порядок;

- вступати в суперечки з працівниками СІЗО;

- листуватися, перегукуватися і перестукуватися з особами, які перебувають в інших камерах, а під час прогулянки – з особами, які перебувають у сусідніх дворах;

- викидати будь-які предмети з вікон, знаходитись на підвіконні, закривати спостережні щілини (отвори) у дверях і стінах камер;

- робити будь-які написи і помітки на стінах, на книгах та інших предметах і речах, які видаються для користування в СІЗО, а також наклеювати будь-що на стіни і камерний інвентар;

- виготовляти та зберігати предмети й речі, що не дозволені для користування;

- вживати спиртні напої та наркотичні засоби;

- грати в карти та інші азартні ігри;

- продавати, дарувати, обмінювати, віддавати речі та інші предмети, які є в особовому користуванні, а також відбирати речі та предмети в інших осіб;

- порушувати встановлений порядок відправлення листів, скарг і заяв;

- курити під час проходження в коридорах та територією СІЗО;

- наносити собі або іншим особам, які перебувають у СІЗО, татуювання та членоушкодження.

Участь України у різноманітних міжнародних організаціях вимушує її діяти у відповідності з добровільно взятими на себе обов’язками та дотримуватись загальноприйнятих принципів з питань попереднього ув’язнення. Так в п. 2 резолюції 17 VIII Конгресу Організації Об’єднаних Націй по попередженню злочинності та поводженню з правопорушниками від 07.09.1990р. зазначені наступні принципи з вищеназваних проблем:

1) особи, для яких обирається попереднє ув’язнення, повинні бути проінформовані про свої права, включаючи наступні:

а) право на невідкладну допомогу адвоката;

б) право на юридичну допомогу;

в) право отримати підтвердження законності затримання за допомогою передбачених засобів, а також право на звільнення, якщо ув’язнення є незаконним;

г) право на відбування і переписку з членами їх сімей у відповідності з розумними умовами і обмеженнями, що встановлені законом або законними правилами;

2) попереднє ув’язнення повинно бути предметом судового розгляду через розумно короткі інтервали часу і не повинно продовжуватися більше того терміну, який є необхідним у світлі вище перерахованих принципів;

3) всі розгляди, що стосуються осіб, які знаходяться під вартою, необхідно проводити якнайшвидше з метою скорочення до мінімуму терміну попереднього ув’язнення;

4) інші.

Отже, як вітчизняне, так і міжнародне право при визначені правового статусу ув’язнених під варту виходить з того, що право на свободу й особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. При цьому, як зазначено в п. 1 Пленуму Верховного Суду України від 25.04.2003р. №4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства”, ... обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою”.

Розглядаючи особливості правового становища засуджених до позбавлення волі, у тому числі, які відбувають покарання у СІЗО, зазначимо, що їх статус визначається ст. 63 Конституції України: «Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначаються законом і встановлені вироком суду» [4, ст. 63], а також ст. 7 КВК України «Основи правового статусу засуджених», яка дещо конкретизує вказані конституційні положення, додавши до них те, що правовий статус засуджених визначається також цим Кодексом, відповідно до порядку й умов виконання та відбування конкретного виду покарання . Глава 2 КВК України і загалом Кодекс деталізують ці конституційні визначення і законодавчо закріплюють їх у відповідних розділах, главах та окремих статтях КВК України, а також інших нормативно-правових актах.

Існує проблема, пов’язана з наявністю певних прогалин у КВК України щодо правового регулювання відбування покарання категорією засуджених, які перебувають у СІЗО.

Оскільки Закон України «Про попереднє ув’язнення» не містить у своїх нормах положень щодо правового регулювання відбування кримінального покарання та статусу засуджених осіб, які залишені для робіт з господарського обслуговування СІЗО. Вказаний Закон лише відсилає до КВК України, не конкретизуючи, яких норм це стосується. ч. 3 ст. 18 та ст. 89 КВК України також не розкривають змісту самого виконання покарання в СІЗО засудженими, які залишені там для роботи з господарського обслуговування. Зокрема, у ст. 18 КВК України йдеться лише про те, що СІЗО виконує функції виправної колонії щодо вказаних осіб (не уточнюючи, у чому ці функції полягають), а ст. 89 КВК України регламентує лише правові засади залишення цих осіб у СІЗО, а також вимоги щодо їх ізольованого тримання в умовах, передбачених КВК України для колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки.