nmm_2-k_2012rn_4r6m

19.Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

20.Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття особи.

21.Поняття правочину та умови його дійсності.

22.Класифікація правочинів.

23.Поняття та види недійсних правочинів.

24.Форма правочину і правові наслідки порушення форми правочину.

25.Поняття та види представництва.

26.Поняття та види довіреностей.

27.Форма та строк дії довіреності. Довіреності, які видаються організаціями на отримання матеріальних цінностей.

28.Поняття та види строків позовної давності.

29.Початок перебігу строку позовної давності.

30.Підстави зупинення та перерви перебігу позовної давності.

31.Поняття та зміст права власності.

32.Підстави набуття права власності.

33.Підстави припинення права власності.

34.Поняття та види спільної власності.

35.Право переважної купівлі.

36.Поняття та види сервітутів.

37.Емфітевзис та суперфіцій як вид речових прав.

38.Час і місце відкриття спадщини.

39.Поняття спадщини.

40.Коло спадкоємців за законом.

41.Зміна черговості при спадкуванні.

42.Спадкування за заповітом. Форма заповіту.

43.Заповідальний відказ. Заповідальне покладання.

44.Спадкова трансмісія, спадкування за правом представлення.

45.Складання заповіту з умовою.

46.Усунення від спадщини.

47.Право на обовʼязкову частку спадщини.

48.Прийняття та відмова від спадщини.

49.Спадковий договір.

50.Віндикаційний позов як засіб захисту права власності.

51.Негаторний позов як засіб захисту права власності.

52.Обʼєкти авторського права.

53.Особисті немайнові права автора.

54.Поняття суміжних прав.

55.Майнові права автора.

56.Поняття та ознаки винаходу.

57.Поняття та види неустойки. Штрафна, залікова, виключна, альтернативна.

58.Завдаток. Відмінність завдатку від авансу.

91

59.Порука. Форма поруки. Підстави припинення поруки.

60.Застава: види і форма.

61.Поняття і види зобовʼязань.

62.Підстави виникнення зобовʼязань.

63.Підстави припинення зобовʼязань.

64.Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності.

65.Дольова, солідарна, субсидіарна відповідальність.

66.Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.

67.Поняття цивільно-правового договору. Класифікація договорів.

68.Зміст договору. Істотні, звичайні і випадкові умови договору.

69.Порядок укладання договору. Оферта. Акцепт.

70.Порядок зміни та розірвання договору.

92

ДЕРЖАВНЕ ПРАВО ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Навчальна дисципліна "Державне право зарубіжних країн" присвячена вивченню основ державного права сучасних країн світу. Цільове призначення курсу визначається змістом і колом питань, передбачених програмою, в межах Загальної частини. Вона передбачає опанування основних категорій науки конституційного права зарубіжних країн, вивчення конституцій та інших джерел права зарубіжних країн, що регулюють суспільні відносини, конституційний лад, конституційно-правові проблеми взаємовідносин людини, суспільства, держави, принципи організації і функціонування вищих та місцевих органів влади.

Терміни "конституційне право" і "державне право", як правило, вважаються синонімами. Бо підходячи формально, коло відносин, що регулює відповідна галузь права в тій чи іншій державі, приблизно однакове. Вибір терміну диктується національною традицією. Так, англо-саксонська і романська правові системи використовують термін "конституційне право", а германська система – "державне право".

При більш детальному розгляді питання можна помітити, що різниця в термінології відображає (не завжди, але досить часто) суттєву відмінність між відповідними поняттями. Так, в Великобританії, США, Франції до початку або на початку ХІХ століття встановився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і розподіл влад. В Німеччині це відбулося пізніше. Але слід зауважити, що зараз і в Німеччині вживається термін "конституційне право". Проте, для позначення навчальної дисципліни в німецьких юридичних вузах часто використовується термін "публічне право", що охоплює й адміністративне право, й судове право, а також деякі інші галузі права. Державне право розглядається як основоположна частина публічного права. Один з підручників так і називається: "Державне право. Основний курс в публічному праві".

Проте, на сьогодні в світі є група країн, в яких, не дивлячись на традиційне вживання терміну "конституційне право", рух до конституційного ладу навіть не починався, тоді як, скажімо, в Швейцарії, хоча в її німецькомовній частині і використовується термін "державне право", конституційний лад існує вже давно.

В літературі, однак, трапляється й інше розуміння відмінності між конституційним і державним правом, чим те, про яке говорилось вище. Так, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що оскільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також основи устрою недержавного життя (шлюб, власність та ін.), тому "конституційне" право більш обʼємніше, ніж право "державне", котре по смислу й змісту означає лише право держави. З іншого боку, "конституційне" право обмежене в порівнянні з "державним" в тому плані, що "державне" право включає в себе, наприклад, адміністративне і процесуальне право.

93

Сьогодні лише порівняно невелика група країн користується терміном "державне право", переважаюча ж їх більшість визначає основоположну галузь свого права терміном "конституційне право". Тому в цілях полегшення тексту в лекції в подальшому, як правило, буде використовуватись саме цей останній термін.

У результаті вивчення дисципліни "Державне право зарубіжних країн" студенти повинні:

знати

сутність предмета конституційного права зарубіжних країн та його джерела, методологічних основ конституційно-правового регулювання суспільних відносин, державно-правові інститути конституційного права;

види, форми, структуру, принципи, юридичні властивості конституцій зарубіжних країн, їх роль, місце в правових системах зарубіжних країн;

загальні засади конституційного ладу;

форми правління, державного – територіально устрою та державноправові (політичні) режими;

конституційно-правовий статус особи, гарантії реалізації основних прав, свобод і обовʼязків людини та громадянина в зарубіжних країнах;

виборчі системи в зарубіжних країнах;

правове регулювання організації та проведення виборів і референдумів;

конституційно-правовий статус законодавчої, виконавчої і судової влади, органів конституційної юрисдикції;

статус органів місцевого управління та самоврядування;

уміти

використовувати дані науки конституційного права зарубіжних країн при виконанні професійних завдань;

розкривати теоретичні положення, систематизувати та аналізувати їх;

орієнтуватися в системі правових джерел, аналізувати чинне державноправове законодавство зарубіжних країн;

порівнювати норми конституцій та інших джерел права зарубіжних країн,

що належать до різних правових систем сучасності.

Основним завданням курсу "Державне право зарубіжних країн " є засвоєння студентами найважливіших категорій і положень науки державного права зарубіжних країн; вміння орієнтуватися в державно-правовому законодавстві; самостійно оцінювати сучасні тенденції розвитку державно-правових інститутів; враховувати зарубіжний досвід конституційно-правового розвитку демократичних країн, що має практичне значення для державного будівництва в Україні.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Абсентеїзм (від лат. absens – відсутній) – ухиляння виборців від участі у голосуванні на виборах, референдумах.

94

Апатризм (від грецьк. apatris – той, хто не має вітчизни) – стан людини, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Біпатрізм (від лат. bis – двічі та грецьк. patrid – батьківщина) – стан людини, яка перебуває одночасно в громадянстві двох та більше держав.

Вето (лат. veto – забороняю) – акт, що призупиняє або не допускає введення в дію рішення будь-яких органів.

Парламентське право – це система конституційно-правових норм, що регулюють статус парламенту, його внутрішні та зовнішні зносини. Регламенти парламентів та їх палат є основним джерелом парламентського права.

Політичний режим – це способи і методи здійснення державної влади. Промульгація – це офіційне проголошення закону прийнятого

парламентом. Означає санкціонування законопроекту главою держави у встановлені конституцією строки, та опублікування закону в офіційному виданні.

Територіальний устрій – це система взаємовідносин між державою в цілому, тобто його центральною владою і територіальними складовими частинами.

Форматор – особа котрій глава держави доручає визначити коло потенційних членів уряду, які можуть мати підтримку парламентської більшості.

Форма правління – це система формування і взаємовідносини глави держави, вищих органів законодавчої і виконавчої влади.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Форма підсумкового контролю – залік.

95

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

1.Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Юрайт-М, 2001.

2.Арановский К.В. Конституция как государственно-правовая традиция и условия ее изучения в российской правовой среде // Известия вузов. Правоведение. – 2002. – № 1. – С. 56-60.

3.Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран: Учеб. пособие. – М.: Форум-ИНФРА-М, 2000.

4.Арбузкин А.М. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ,

2004.

5.Афанасьев С.Ф., Зайцев А.И. Об истории специализации юрисдикционных органов // Известия вузов. Правоведение. – 2002. – № 2.

–С. 135-147.

6.Баглай М.В. Конституционное право зарубежных стран 3-е издание 2010.

7.Батанов О.В., Кампо В.М. Муніципльне право зарубіжних країн: Навч. посіб: У 2-х ч. / – К.: Знання України, 2006. (Серія "Інновац. Освіт. Технології у муніцип. Праві"). Ч. 1 / О.В. Батанов, В.М. Кампо. – 2006. – 148 с.

8.Бойко О. Юридична природа інституту президентства // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 1. – С. 69-71.

9.Боботов С.В. Законодательный процесс в Великобритании // Журнал Российского права. – 1998. – № 415. – С. 223-234.

10.Бульба О. Деякі аспекти реалізації принципу поділу влади в державах Центральної та Східної Європи. // Право України Юридичний журнал

2008. – № 4. – С. 151-155.

11.Витрук Н.В. Конституционное правосудие: Судеб. Конституционное право и процесс: Учебное пособие для студентов вузов. – М., 1998.

12.Гельфенбуйн М. Судоустройство Государства Израиль // Российская юстиция. – 2002. – № 3. – С. 63-65.

13.Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – Тернопіль: Астон, 2003.

14.Григонис Э.П. Краткий курс Конституционное право зарубежных стран.

–Питер., 2010.

15.Децентралізація публічної влади в унітарній державі: Автореф. дис...

канд. юрид. наук: 12.00.01 / Р.А. Колишко / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003.

16.Деятельность правоохранительных органов зарубежных стран: Сб. материалов / Академия управления МВД России. Отдел науч. информации и координации научных исследований. – Выпуск 1. – М.,

2001.

17.Дмитриев Ю.А. К вопросу об определении предмета отрасли конституционного права // Государство и право. – 2002. – № 7. – С. 18-32.

96

18.Домрин А.Н. Федеральная интервенция: особенности правового регулирования в зарубежных странах // Журн. рос. права. – 1998. – № 3. – С. 103-117.

19.Златопольский Д.Л. О конституциях стран Восточной Европы // Журнал рос. права. – 1998. – № 2. – С. 118-126.

20.Италия. Конституция и законодательные акты. – М., 1989.

21.Керимов А.Д. О своеобразии государственной системы современной Франции // Государство и право. – 2001. – № 1. – С. 71-74.

22.Князев С.Д. Российский федерализм: конституционно-правовое содержание и проблемы реализации. // Государство и право 2008. – №1. – С. 232-239.

23.Коваль В.С. Медведєв Ю.Л. Державне право зарубіжних країн: Навчально-методичний посібник до сем. та інд. занять / Луганська академія внутрішніх справ. – Луганськ, 2005. – 246 с.

24.Ковачев Д.А. Федерация в зарубежных странах: актуальные аспекты // Журн. рос. права. – 1998. – № 7. – С. 120-129.

25.Козакевич О. Конституційний суд Австралії: факти // Юрид. вісник України. – 2002. – № 10. – С. 12.

26.Конституции государств Европейского Союза / Ин-т законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации.

–М., 1997.

27.Конституции зарубежных государств. США. Великобритания. Франция. Германия. Италия. Испания. Греция. Япония. Канада: Учебное пособие / Сост., введение, вступ. ст. В.В. Макланов. – 2-е изд.: испр. и доп. Законы в изданиях БЕКа. – М., 1997.

28.Конституции зарубежных стран: Сборник. – М., 2000.

29.Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / Под ред. д.ю.н. А.С. Автономова. – М.: Юриспруденция, 2001.

30.Конституционное (государственное) право зарубіжних стран. Учебник. В 4-х томах / Отв. ред. Б.А. Страшун. – М.: Изд. БЕК, 1995.

31.Конституционное право зарубежних стран: учебник / Руководитель авт. колл. и отв. ред. Б.А. Страшун 3-е изд. пересмотр. и доп. – М.: норма,

2008. – 1136 с.

32.Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд: В.О. Ріяка, К.О. Закоморна. – К.: Юрінком Інтер, 2007.

–384 с.

33.Конституционное право государств Европы: Учеб. пособие для студентов юрид. вузов и факультетов /Отв. ред. Д.А. Ковичев. – М.: Волтерс Клувер, 2009. – 320 с.

34.Конституції нових держав Європи і Азії. – К., 1996.

В.О. Ріяки. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2007. –

544 с.

36.Конституционное право зарубежниых стран: учебник /Под общ. ред. М.В. Баглая, Ю.И. Лейбо, Л.М. Энтина. – 2-е изд. перераб. – М.: Норма, 2009. – 1056 с.

37.Конституционное право: Энциклопедический словарь / Отв. ред. и рук. авт. кол. С.А. Авакьян. – М., 2001.

38.Конституційне право зарубіжних країн / Гринюк Р.Ф., Захарченко М.А. Навч. посібник. Вид. 2 перероб. і доп. – К.: Істина, 2009. – 376 с.

39.Конституційне державне право зарубіжних країн / Навч. посібник / В.М. Бесчасний, О.В. Філонов, В.М. Суботін, С.М. Пашков / За заг. ред. В.М. Бесчасного 2-ге вид. стер. – К.: Знання, 2008. – 467 с.

40.Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: Підручник / В.М. Шаповал. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 480 с.

41.Конституционное право зарубежних стран: учебник для стедентов вузов / Под ред. В.О. Лучина, Г.А. Васильева, А.С. Прудникова – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ – ДАНА: Закон и право, 2009. – 727 с.

42.Конституционное право зарубежних стран: учеб. пособие для студентов вузов, обуч. по специальности "юриспруденция" / А.М. Осавелюк. – М.: ЮНИТИ ДИНА, 2010. – 511 с.

43.Князев С.Д. Российский электоральний федерализм: конституционноправовое содержание и проблемы реализации. //Государство и право

2008. – №1. – С. 232-239.

44.Конституционное право зарубежных стран Общая часть: учебник для студентов юрид. вузов и факультетов / В.В. Маклаков, М.: Волтер Клувер, 2006. – 846 с.

45.Конституционное право зарубежнихстран: учебник/ Г.Н. Андреева, – 2-е изд., перераб. – М.: Норма, 2009. – 512 с.

46.Контроль в органах виконавчої влади в сучасних умовах / Пер. з англ. – К.: "К.І.С.". 2006. – 274 с.

47.Кудряченко А. Парламентська система ФРН – засадничий принцип західної демократії // Віче. – 2002. – № 4. – С. 69-74.

48.Кутафин О.Е. Предмет конституционного права: Монография. – М.: Юристъ, 2001.

49.Кутафин О.Е. Источники конституционного права РФ: Монография. – М.,

2002.

50.Лазур Я.В. Правове регулювання національно-культурної автономії: світовий та вітчизняний досвід. Автореф к.ю.н. – К.: 2006. – 19 с.

51.Лапка О.Я., Пікуля Т.О. Конституційне (державне право зарубіжних країн (у схемах): Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – 216 с.

52.Лапшина И.Е. Конституционное право зарубежных стран в вопросах и ответах: Учеб. пособие. – М.: Велби, 2004.

98

53.Лихова С., Медіна Л. Відповідальність за порушення виборчих прав громадян, передбачена кримінальним законодавством деяких зарубіжних країн // Право України. – 2002. – № 5. – С. 148-151.

54.Марченко М.Н. Источники права. – М.: Велби, 2005.

55.Михайлов А. Самая мирная в мире: /конституция Японии/ // Япония сегодня. – 1997. – Январь, февраль. – С. 8-10.

56.Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник. – М.: ЮД Юстицинформ, 2003.

57.Насырова Л.Ф. Организация управления в субъектах федерации Бельгии // Вестник МГУ. – Серия 11. – Право. – 2000. – № 2. – С. 43-58.

58.Новые конституции стран СНГ и Балтии. / Сб. документов. – М., 1994.

59.Овсепян Ш.И. Развитие научных представлений о понятии и сущности конституций // Известия вузов. Правоведение. – 2001. – № 5. – С. 24-36.

60.Охотский Е.В. Государственная служба в парламенте: отечественный и зарубежный опыт: Монография. – М.: РОССПЭН, 2002.

61.Порівняльна таблиця деяких статей конституцій різних країн // Голос громадянина. – 1997. – № 7. – С. 15-30.

62.Примуш М. Партії і партійні фракції // Віче. – 2002. – № 5. – С. 22-27.

63.Правовые системы стран мира / Под ред. А.Я. Сухарева. – М., 2000.

64.Редькiн В.В. Визначення статусу ЗМI пiд час виборчої кампанiї:мiжнародний досвiд // Iнформацiйна безпека людини, суспiльства, держави 2009. – №2(2). – С.100-103.

65.Рыбак С.В., Смоленский М.Б. Конституционное право зарубежных стран, издательство Кнорус., – 2011.

66.Рыжов К. Все монархии мира. Западная Европа: Энциклопедия. – М.,

1999.

67.Саликов М. Взаимоотношения штатов в системе американского федерализма // Государство и право. – 1997. – № 9. – С. 95-98.

68.Совгиря О. Парламентское большенство в ФРГ: опыт для заимствования в Украине. // Право України 2008. – № 1. – С. 156-161.

69.Совгиря О.В. Праовий статус парламентської опозиції. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – 264 с.

70.Тимашова Т.Н. Канадская модель федерализма: Монография. – М.: Анкил, 2002.

71.Тихомиров Л.А. Монархическая государственность: Монография. – М.: ГУП "Облиздат", 1998.

72.Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежних стран: Учебник. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Юность, 2008. – 607 с.

73.Шаповал В. Територіальні автономії в постсоціалістичних країнах // Місцеве самоврядування. – 1998. – С. 93-99.

74.Шаповал В.Н. Сравнительное конституционное право. – К.: ИД "Княгиня Ольга", 2007. – 416 с.

99

75.Элере Д. Местное самоуправление в Германии // Государство и право. –

2002. – № 3. – С. 68-74.

76.Якушев А.В. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Приор,

2005.

77.Пушкін О. Пріоритетні проблеми конституційно-правового регулювання основ конституційного ладу і форм територіального устрою України // Юридична Україна. – 2012. – № 3. – С. 31-36.

ТЕМАТИКА І ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ

Тема 1. Предмет, метод та джерела державного права зарубіжних країн

Лекція – 2 години

1.Державне право зарубіжних країн як галузь права, наука, навчальна дисципліна.

2.Система галузі державного права зарубіжних країн.

3.Субʼєкти державного права зарубіжних країн.

4.Джерела державного права зарубіжних країн.

5.Основні риси і особливості конституцій зарубіжних країн, їх класифікація.

Тема 2. Форми держави в зарубіжних країнах

Лекція – 2 години

1.Поняття та класифікація форм держави. Причини їх різноманітності.

2.Форми правління в зарубіжних країнах:

а) особливості монархічної форми правління в сучасних умовах; б) республіканська форма правління, її різновиди.

3.Форми державного устрою:

а) характеристика простої (унітарної) держави; б) особливості складної форми державного устрою.

4.Політичні режими, їх різновиди.

Тема 3. Органи законодавчої влади в зарубіжних країнах

Лекція – 2 години

1.Парламент і парламентаризм в зарубіжних країнах. Класифікація парламентів, їх функції.

2.Порядок формування парламентів в зарубіжних країнах.

3.Внутрішня структура парламентів (фракції, комітети, керівні органи).

4.Статус депутатів.

100