План проведення семінарського заняття

ТЕМА № 6.1. Доказування та докази у цивільному процесі.

З дисципліни: Цивільний процес

Категорія слухачів: студенти 4 курсу

Навчальна мета: Формування у студентів уявлення про поняття судових доказів та доказування, види доказів, забезпечення доказів, витребування та збирання доказів за судовим дорученням. Поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекції і в процесі самостійного вивчення законодавства, інших нормативних матеріалів, правової літератури, необхідної для отримання спеціальних знань.

Виховна мета: Виховувати у студентів уміння творчо дискутувати, аналізувати різні погляди, робити аргументовані узагальнення і висновки.

Розвивальна мета: Прищеплення студентам навички пошуку, користування і викладу навчального матеріалу з вивченої теми.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: дошка, крейда.

Наочні засоби:

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Теорія держави і права, Конституційне право, Цивільне право.

Навчальні питання:

1. Поняття судових доказів та доказування.

2. Факти, які не підлягають доказуванню.

3. Класифікація доказів.

4. Способи забезпечення доказів.

5. Витребування доказів.

6. Судові доручення щодо збирання доказів.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.

2. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атака, 2006. –

3. Цивільний процесуальний кодекс України. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Тертишніков В.І. – Х.: Ксилон, 2006.

Методичні поради з викладання теми:

Студентам рекомендовано опрацювати додаткову літературу та вести конспект самопідготовки.

Запитання до семінару 6.1 (2 год.):

1. Поняття судових доказів та доказування.

2. Факти, які не підлягають доказуванню.

3. Класифікація доказів.

4. Способи забезпечення доказів.

5. Витребування доказів.

6. Судові доручення щодо збирання доказів.

Заключна частина – 5хв.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права та психології

Кафедра цивільно-правових дисциплін

План проведення

Семінарського заняття

ТЕМА № 6.2. Доказування та докази у цивільному процесі.

З дисципліни: Цивільний процес

Категорія слухачів: студенти 4 курсу

Навчальна мета: Формування у студентів уявлення про засоби доказування. Поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекції і в процесі самостійного вивчення законодавства, інших нормативних матеріалів, правової літератури, необхідної для отримання спеціальних знань.

Виховна мета: Виховувати у студентів уміння творчо дискутувати, аналізувати різні погляди, робити аргументовані узагальнення і висновки.

Розвивальна мета: Прищеплення студентам навички пошуку, користування і викладу навчального матеріалу з вивченої теми.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: дошка, крейда.

Наочні засоби:

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Теорія держави і права, Конституційне право, Цивільне право.

Навчальні питання:

1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників.

2. Показання свідків.

3. Письмові докази. Види письмових доказів.

4. Речові докази. Види речових доказів. Звуко- і відеозапис як засіб доказування.

5. Висновок експерта. Порядок призначення експертизи.

6. Види експертиз у цивільному процесі.

Література:

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.

2. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атака, 2006. –

3. Цивільний процесуальний кодекс України. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Тертишніков В.І. – Х.: Ксилон, 2006.

Методичні поради з викладання теми:

Перше питання Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників. Сторони, треті особи та інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати суду усні і письмові пояснення (ст. 27 ЦПК), але засобом доказування є тільки пояснення, які подані ними у процесі їх допиту як свідків відповідно до ст. 184 ЦПК. Якщо сторона, третя особа чи їхні представники дали згоду на допит їх як свідків, то вони повинні попереджатися про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань.

Давати пояснення є правом сторін, тому за відмову від нього до сторони чи третьої особи не можуть бути застосовані заходи відповідальності.

Поясненя можуть бути двох видів: твердження і визнання. Твердження містять відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати сторона як суб’єкт доказування. Визнання –це пояснення, що містить відомості про факти, які згідно з законом повинна доказувати інша сторона.

Слід відрізняти визнання фактів від визнання позову. Визнання факту можливе однією й другою стороною, а визнання позову – лише відповідачем, причому відповідач може визнати позов повністю або частково (ч. 2 ст. 31, ч. 1 ст.174 ЦПК).

Процесуальним наслідком визнаного однією із сторін факту встановленим є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування.

Визнання стороною факту в цивільному процесі не є для суду обов’язковим. Суд може не вважати визнаний факт встановленим, якщо виникає сумнів у тому, що визнання факту відповідає дійсним обставинам справи, або якщо суд вважає, що визнання порушує чиї-небудь права та інтереси, що визнання зроблено під впливом обману, насилля, погрози або з метою приховання істини. В такому випадку сторона повинна продовжити доказову діяльність на підтвердження цього факту. Визнання факту може бути без застереження (просте) і з застереженням (кваліфіковане), але завжди є безумовним.

При розгляді другого питання варто зазначити, що свідок – це особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК). Для виконання функцій свідка необхідно, щоб особа була здатна за своїм фізичним і психічним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, або давати про них правильні показання (п.1 ч. 1 ст. 51 ЦПК). Свідком не може бути особа, яка бере участь чи повинна брати участь у справі як інший суб’єкт процесуальних правовідносин. ЦПК обмежено можливості залучення окремих категорій осіб у якості свідка (особи, які за законом зобов’язані зберігати у таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, зокрема священослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих, професійні судді, народні засідателі, присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку тощо (ст. 51 ЦПК)). Визначено коло осіб, які мають право відмовитися від дачі показань у цивільному процесі (ст. 52 ЦПК).

Притягнення свідка до участі в процесі у справі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду (ст. 136 ЦПК) . Участь свідка в судовому засіданні і надання правдивих показань є його обов’язком, у зв’язку з чим, він попереджається про кримінальну відповідальність (ст. 384, 385 КК) за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову давати показання з непередбачених законом підстав, а за невиконання інших обов’язків – відповідальність, встановлену законом (ч. 5 ст. 50. ст. 91, 94 ЦПК).

Також слід звернути увагу на порядок допиту свідка, та особливості допиту малолітніх та неповнолітніх свідків.

малолітніх та неповнолітніх свідків

Свідок наділений певними процесуальними правами. Він може давати показання рідною мовою, користуватися послугами перекладача (ч. 4 ст. 50 ЦПК), за ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи. Свідкам, які не є робітниками або сдужбовцями, за відрив їх від роботи чи звичайних занять виплачується винагорода у встановленому розмірі, а також оплачується вартість переїзду, добові та витрати з найму житла (ст. 86 ЦПК).

Показання свідків як засіб доказування – це повідомлення суду в установлених законом процесуальному порядку і формі про відомі обставини, що мають значення для справи.

Третє питання. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового чи особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Залежно від суб’єктів, які склали письмові докази, вони класифікуються на офіційні і неофіційні. Офіційні – документи, акти, службове листування, яке походить від державних і громадських органів. Неофіційні письмові докази походять від громадян. За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі (різного роду документи – договори, заповіти, накладні тощо) та довідково-інформаційні (довідки, посвідчення листування службового і особистого характеру). За формою виконання письмові докази поділяються на прості і нотаріально посвідчені. Поділяються письмові докази за засобами і характером формування – на оригінали і копії. Оригінал має більшу вірогідність, оскільки відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала документ. При вирішенні справи, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК). Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).

Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян в оригіналі і копіях (ст. 60, 131, 137 ЦПК). Для залучення судом належних до справи письмових доказів, особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від інших осіб, повинна зазначити в заяві: який письмовий доказ вимагається, підстави, за яких вона вважає, що письмовий доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ (ч. 2 ст. 137 ЦПК). Письмові докази, що їх вимагає суд чи суддя, надсилаються безпосередньо до суду. Сторона або інша заінтересована особа може також бути уповноважена судом або суддею на одержання письмового доказу та представлення його судові. Якщо подання письмових доказів до суду утруднено у зв’язку з їх численністю або тому, що лише частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці, про що складається протокол (ст. 140 ЦПК).

Дослідження письмових доказів та протоколів їх огляду здійснюється шляхом оголошення в судовому засіданні. Їх пред’являють для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – також експертам і свідкам.

Четверте питання. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи (ст. 65 ЦПК).

Речові докази в судовій практиці в цивільних справах використовуються обмежено і в основному виступають як предмети спору. На відміну від письмових, речовим доказам властиві такі ознаки як індивідуальність і незамінність. Витребування речових доказів і вирішення питання про відповідальність за їх неподання здійснюється у порядку, встановленому для письмових доказів. На забезпечення доказів вони можуть бути оглянуті за їх місцезнаходженням за умови, якщо їх неможливо доставити в суд (ст. 140 ЦПК). Такий огляд здійснюється судом, що розглядає справу, або іншим судом у порядку виконання доручення по збиранню доказів (ст. 132 ЦПК).

Зберігаються речові докази в справі або за окремим описом передаються в камеру схову речових доказів. Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Вони повинні бути докладно описані і опечатані, а в разі необхідності – сфотографовані. Суд вживає заходів до збереження речей у незмінному стані (ст. 139 ЦПК).

Зберігаються речові докази в справі або за окремим описом передаються в камеру схову речових доказів. Речі, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Вони повинні бути докладно описані і опечатані, а в разі необхідності – сфотографовані. Суд вживає заходів до збереження речей у незмінному стані (ст. 139 ЦПК).

П’яте питання У певних випадках постає питання про необхідність застосування спеціальних знань для одержання даних про факти, необхідні для вирішення справи. У такому разі обов’язковим є призначення експертизи.

Експертиза – дослідження на вимогу суду поданих ним об’єктів, яке провадиться експертами на базі спеціальних пізнань і на науковій основі з метою одержання даних про факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Експертиза здійснюється у визначеному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил.

Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України “Про судову експертизу”, і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів (ч. 1, 2 ст. 53).

Експетризу призначає суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо (ч. 1 ст. 143 ЦПК). Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК питання призначення експертизи входить в перелік питань, які суд вирішує при проведенні попереднього судового засідання за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо спір між сторонами до судового розгляду не врегульований.

При вирішенні питань про призначення експертизи суди повинні керуватися положеннями ЦПК, Закону України “Про судову експертизу”, Інструкцією про призначення і проведення судових експертиз, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30 грудня 2004 р. № 144/5) та враховувати роз’яснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” з урахуванням особливостей правового регулювання захисту конкретних суб’єктивних прав.

Судова експертиза повинна призначатися лише для встановлених даних, які входять у предмет доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм. Висновок експертизи буде доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами.

У разі, коли висновок експертизи, наданий стороною в якості додатку до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням адвоката, то такий висновок експерта може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.

Визначено випадки, коли призначення експертизи є обов’язковим. (ст. 22 ЦПК).

Розгляд шостого питання дає уявлення про види експертиз. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності (ст. 148 ЦПК).

Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку або декількох залежно від того, чи є розбіжності між експертами (ст. 149 ЦПК).

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

У разі, якщо висновок експерта буде визнано необгрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (ст. 150 ЦПК).

Передбачено наслідки ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. У цьому випадку суд, залежно від обставин справи, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи (ст. 146 ЦПК).

Запитання до семінару 1 (__2_ год.):

1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників.

2. Показання свідків.

3. Письмові докази. Види письмових доказів.

4. Речові докази. Види речових доказів. Звуко- і відеозапис як засіб доказування.

5. Висновок експерта. Порядок призначення експертизи.

6. Види експертиз у цивільному процесі.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ