Сусідній — сусідський

Сусідній — розміщений поруч, поблизу когось, чогось; який мешкає поряд. Сусіднє село, сусідня кімната, сусідня країна, сусідній парк.

Сусідський — що стосується сусіда, складається із сусідів. Сусідське подвір’я, сусідська родина, сусідський город.

Сусідів — належний сусідові. Сусідів син, сусідова хата, сусідів тин.

Шерсть — вовна

Шерсть — волосяний покрив тварин; волокно, пряжа, тканина з нього. Похідне — шерстяний. Вовна — волосяний покрив переважно овець, кіз, верблюдів, а також волокно і пряжа, рідше тканина з такого покриву. Похідне — вовняний.

Друкар — друкарка

Особливістю першого з цих іменників є те, що робітницю друкарського цеху, як і робітника, також називають друкарем, а не друкаркою, як слід було б чекати. Наприклад, “Моя сестра працює на книжково-журнальній фабриці друкарем”. Слово друкарка закріпилося в нашій мові як найменування фаху чи посади людини, що працює на друкарській машинці. Це професія суто жіноча. Отже, друкар і друкарка відрізняються одне від одного не тільки родом — вони позначають людей різних професій.

.

Ислівник як одиниця морфології

Лексичне значення	Означає кількість (три берези, семеро хлопців, одна друга частина] і по­рядок при лічбі (сорок сьомий поїзд, двадцятий день)
Граматичні ознаки	Рід (лише: один, одна, одне; два, дві; усі порядкові числівники); число (тільки одні); відмінок (три, трьох, трьома .) синтаксична роль: — у словосполученні числівник може бути як головним, так і залежним словом (дев'ятеро учнів); - у реченні — будь-яким членом речення. (Два помножити на два — чотири.)
Форми змінювання	Виражені у відмінкових закінченнях кількісних та порядкових числів­ників
Орфограми числівника	М'який знак у кінці числівників, перед закінченнями (п'ять, десять, трьох, чотирьох)
Вживання кількісних числівників у формі непрямих відмінків	Один стоїть із пояснюваним іменником у тій самій формі роду, числа, відмінка (одну книжку, одним прикладом); у множині вживається з імен­никами, які мають форму множини (одні двері) і означають парні предмети (одні черевики); числівники у непрямих відмінках вимагають від ' іменника відповідного відмінка: а) два, три, чотири сполучаються з іменником у формі називного відмінка множини: два учні, три сестри; б) п'ять, шість і до двадцяти поєднуються з іменником у формі ро­дового відмінка множини (п'ять хлопців). Складені числівники у непрямих відмінках поєднуються з іменниками у формі того відмінка, якого вимагає останній складовий компонент (трьохсот двадцяти чотирьох днів). При дробових числівниках іменники не відмінюються і вживаються у родовому відмінку однини (одна друга кілограма, три четвертих метра)
Вживання порядкових числівників	Узгоджуються з іменниками у формі роду, числа і відмінка (перші кроки, друге дихання). У датах назви місяців вживаються тільки у родовому відмінку.

Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.

До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складно-підрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) тапідрядні (коли, що, якби, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).

За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо, загризе тебе вовк), явище часте у розмовній та художній мові. У давнішій літературній мові, як і в народній, деякі сполучники виступають синкретично, в різноманітних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо).

Сполучники досліджували В. Сімович, Ф. Медведев, М. Вихристюк, А. Кващук, М. Каранська, А. Грищенко, Л. Кадомцева та й інші відомі в такому напрямі дослідники.

Український правопис визначає правила написання складних сполучників:

1. Складні сполучники: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо, а також слова абощо, тощо пишуться разом.

2. Сполучники з частками би, б, ж, же пишуться окремо.

3. Окремо пишуться також складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й подібні.

4. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

Безсполучниковим складним реченням називається таке речення, у якому окремі прості речення об’єднуються в одне граматичне і смислове ціле не сполучниками чи сполучними словами, а лише за допомогою інтонації (Стояла мертва тиша, тільки вода внизу шуміла по камінню (І. Нечуй-Левицький)). Інтонація може визначати характер синтаксичних відношень між частинами складного речення і передавати різні відтінки значення.

За характером синтаксичних і смислових зв’язків між частинами безсполучникові складні речення поділяються на такі дві основні групи:

1. з однорідними простими реченнями, які синтаксично є рівноправними і близькі до частин складносурядного речення (Був теплий день, світилася весна (М. Рильський));

2. з неоднорідними простими реченнями, одне з яких пояснює інше і залежить від нього так само, як у складнопідрядному реченні (Бачу здалеку: хвиля іскриста грає вільно на синьому морі (Леся Українка)).

Безсполучникові складні речення з однорідними простими можуть виражати такі смислові відношення: 1) одночасність дій, подій, явищ; 2) часову послідовність дій, подій, явищ; 3) зіставлення чи протиставлення подій, явищ, про які повідомляється в простих реченнях. У такому разі прості речення вимовляються з інтонацією переліку або зіставлення, протиставлення (Минають дні, минають ночі, Минає літо… (Т. Шевченко).Учора се була казка — сьогодні дійсність (М. Коцюбинський)). При перелічувальній інтонації пауза між простими реченнями невелика, а при зіставній чи протиставній — триваліша.

Безсполучникові складні речення з неоднорідними простими реченнями за характером їх смислових відношень поділяються на речення зі значенням умови, наслідку, часу, пояснення, причини, порівняння. У безсполучникових реченнях ізчасовим значенням у першій частині вказується час дії, вираженої у другій частині (Прийде вечір — всі вулиці в селі аж гудуть піснями (С. Васильченко)). У безсполучникових реченнях умови перше речення виражає умову, за якої можливе здійснення того, про що йдеться в другому реченні (Вам страшно — геть ідіть з дороги(Леся Українка)). У безсполучникових реченнях з причиновими відношеннями друге речення вказує на причину того, про що йдеться в першому (День обіцяє бути погожий:на небі ні хмариночки, ні плямочки (П. Мирний). У реченнях зі значенням наслідкудруге просте речення означає наслідок дії чи стану, про які говорилося в першому (Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко)). У безсполучникових реченняхз пояснювальними відношеннями друга частина пояснює, уточнює те, про що йдеться в першій частині. При цьому в першому простому реченні, як і в складнопідрядних з’ясувальних, зазвичай є дієслова, іменники, дієприкметники чи фразеологізми зі значенням сприйняття, мовлення, мислення, волевиявлення, а також прикметники головне, єдине, останнє, слова так, одне, ось що, ось який (Я навітьподумав: пахне нещастям (В. Шевчук)). Такі речення вимовляються з інтонацією пояснення, яка характеризується значною паузою між простими реченн