V. Збори суддів – це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективне рішення з обговорюваних питань.

Збори суддів місцевих та апеляційних судів:

1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, які є обов'язковими для суддів та працівників даного суду;

2) визначають спеціалізацію суддів з розгляду конкретних категорій справ відповідної судової юрисдикції за пропозицією голови суду;

3) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в даному суді, та керівника апарату суду;

4) подають відповідній раді суддів пропозиції щодо делегатів на конференцію суддів;

5) здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом.

6. Збори суддів можуть звертатися з пропозиціями щодо питань діяльності суду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов'язані розглянути ці пропозиції і дати відповідь по суті. Збори суддів Верховного Суду України, збори суддів вищого спеціалізованого суду:

1) обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду або роботи конкретних суддів чи працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, які є обов'язковими для суддів та працівників даного суду;

2) заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, та керівника апарату суду;

3) здійснюють інші повноваження, визначені законом.

Конференції суддів – це зібрання представників суддів ( делегатів ) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих судів та приймають колективні рішення з обговорюваних питань.

Конференції суддів відповідних суддів:

1) обговорює і вирішує питання щодо фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів, заслуховує з цих питань інформацію представників Державної судової адміністрації України;

2) заслуховує звіти відповідних рад суддів, інформацію Голови Державної судової адміністрації України;

3) формує відповідну раду суддів;

4) затверджує положення про раду суддів;

5) розробляє пропозиції для внесення на розгляд з'їзду суддів України;

6) звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

7) обирає делегатів на з'їзд суддів України;

8) ініціює проведення позачергового з'їзду суддів України в порядку, встановленому цим Законом;

9) обговорює інші питання, віднесені до повноважень органів суддівського самоврядування

З’їзд суддів України – найвищий орган суддівського самоврядування, який через делегації, обрані конференціями суддів, зборами суддів Апеляційного Суду, Верховного Суду України та Конституційного Суду України представляє всіх суддів України.

Отже, з’їзд суддів України:

1) заслуховує звіти Ради суддів України та рад суддів про виконання завдань органів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;

2) заслуховує інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та голови Державної судової адміністрації України про їх діяльність;

3) призначає та звільняє суддів Конституційного Суду України відповідно до Конституції і законів України;

4) призначає членів Вищої ради юстиції та приймає рішення про припинення їх повноважень відповідно до Конституції і законів України;

5) призначає членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

6) звертається з пропозиціями щодо вирішення питань діяльності судів до органів державної влади та їх посадових осіб;

7) обирає Раду суддів України;

8) розглядає інші питання суддівського самоврядування відповідно до закону.

З'їзд суддів України приймає рішення, що є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування та всіх суддів.

З’їздом суддів України, затверджено такі важливі для суддівства документи, як

Кодекс професійної етики судді, Положення про Раду суддів України. Можуть прийматися й інші обов’язкові для професійних суддів документи.

Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування щодо суддів всіх судів України у період між з’їздами суддів України. Рада суддів України обирається з’їздом суддів України у кількісному складі, визначеному рішенням зїзду. До складу Ради суддів України повинні бути обрані не менше як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, конференції суддів військових судів, конференцій суддів відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду

України. Представники суддів загальних місцевих та апеляційних судів повинні складати не менш як половину від загальної кількості членів Ради суддів України. Пропозиції щодо кандидатур до складу Ради суддів України можуть вносити делегації від конференцій чи зборів суддів, а також окремі делегати зїзду.

Рада суддів України:

1) розробляє та організовує виконання заходів щодозабезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;

3) призначає та звільняє Голову Державної судової адміністрації України та його заступників;

4) здійснює контроль за організацією діяльності судів;

5) звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

6) затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці, народного засідателя, присяжного;

7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Рішення Ради суддів України є обов’язковими для всіх органів суддівського самоврядування і можуть бути скасовані лише з’їздом суддів України.

VIII. Державна судова адміністрація - становить систему органів, що складається з Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації.

Державна судова адміністрація України:

1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом;

2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;

3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;

7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;

8) організовує комп'ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів;

9) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб;

11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

12) організовує діяльність служби судових розпорядників;

13) затверджує положення про бібліотеку суду;

14) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Голова Державної судової адміністрації України

1. Державну судову адміністрацію України очолює Голова Державної судової адміністрації України.

2. Голова Державної судової адміністрації України призначається на посаду і звільняється з посади Радою суддів України.

ДСА здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та інших спеціалізованих судів, організаційне забезпечення яких здійснюється апаратами цих судів.

До основних завдань ДСА України та її територіальних управлінь, також належить забезпечення діяльності Академії суддів України, роботи з’їздів суддів України, діяльності Ради суддів, конференцій суддів, рад суддів, а також участь у межах своїх повноважень у формуванні судів загальної юрисдикції, розробленні пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів, здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів ( в тому числі у відставці ) та працівників апарату судів.

ДСА України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні управління державної судової адміністрації, які утворені в АРК, областях, містах Києві та Севастополі.

Положенням про ДСА України передбачено можливість створення в центральному апараті наукової та науково-консультативної рад для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів.

ДСА має право для виконання для виконання покладених на неї завдань створювати в установленому законом порядку, підприємства, установи та організації, положення ( статути) про які затверджує Голова ДСА України.

Повноваження ДСА

• забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України;

• вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

• вивчає кадрові питання апарат судів, прогнозує необхідну потребу у спеціалістах, здійснює через Міністерство юстиції України та інші органи замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;

• веде статистичний і персональний облік даних про кадри судів, готує матеріали щодо призначення, обрання та звільнення суддів;

• забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації суддів і працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;

• організовує роботу по веденню судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства в судах загальної юрисдикції;

• готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до Закону;

• виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів у випадках передбачених Законом про судоустрій;

• здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів;

• забезпечує медичне обслуговування і санаторно-курортне лікування суддів та працівників апарату судів, вживає заходів щодо забезпечення їх благоустроєним житлом;

• забезпечує у взаємодії з органами суддівського самоврядування, судами та іншими правоохоронними органами незалежність, недоторканість і безпеку суддів;

• організовує та фінансує будівництво і ремонт будинків та приміщень судів, а також забезпечує їх технічне оснащення;

• організовує впровадження в судах комп’ютеризації для судочинства, діловодства та інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу;

• здійснює зв’язки з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав. З метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;

• організовує діяльність служби судових розпорядників;

• разом з Радою суддів України визначає нормативи навантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;

• здійснює інші повноваження, визначені законом.

Вирішуючи інші, спрямовані на створення умов для ефективного здійснення правосуддя , ДСА:

• організовує роботу зі створення бібліотек судів та забезпечує формування їх фондів;

• забезпечує виконання вимог законодавства щодо використання символів судової влади у приміщеннях судів та суддями під час здійснення судочинства;

• здійснює згідно із законодавством функції з управління об’єктами державної власності, що перебувають в її управлінні;

• організовує співробітництво з міжнародними організаціями з метою залучення і використання фінансової, технічної та гуманітарної допомоги для забезпечення діяльності судів, веде облік такої допомоги, узагальнює досвід із цього питання, аналізує ефективність її використання .тощо.

Виконуючи свої повноваження, ДСА відповідно до Положення має право:

• представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

• одержувати від голів судів та інших посадових осіб необхідну інформацію з кадрових питань, а також дані про навантаження у судах усіх рівнів;

• утворювати уразі потреби, за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади , в межах своєї компетенції експертні та робочі групи;

• одержувати безоплатно в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідні інформацію, документи, матеріали;

• залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій ( за погодженням з їх керівниками ) для розгляду питань, що належать до її компетенції;

• скасовувати в межах своєї компетенції рішення територіальних управлінь ДСА України в разі їх невідповідності актам законодавства;

• скликати наради з питань, що належать до компетенції ДСА України.

Голова Д державної судової адміністрації.

1) керує діяльністю Державної судової адміністрації України, несе персональну відповідальність за виконання покладених на неї завдань;

2) організовує роботу Державної судової адміністрації України;

3) призначає на посади за результатами проведеного Державною судовою адміністрацією України відповідно до законодавства про державну службу конкурсного добору та звільняє з посад працівників Державної судової адміністрації України; за поданням голови відповідного суду призначає на посади керівників апаратів апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України, їх заступників та звільняє їх з цих посад;

4) призначає члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

5) за поданням голови відповідного суду застосовує до керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України, їх заступників заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону;

6) присвоює керівникам апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України, їх заступникам ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу;

7) затверджує положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України та визначає службові обов'язки працівників Державної судової адміністрації України;

8) встановлює посадові оклади працівників Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь, присвоює їм ранги державного службовця, застосовує заохочення та накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону;

9) звітує про діяльність Державної судової адміністрації України перед з'їздом суддів України, інформує про діяльність Державної судової адміністрації України Раду суддів України та конференції суддів щодо питань організаційно-матеріального забезпечення діяльності судів відповідної судової спеціалізації;

10) бере участь у підготовці пропозицій до проекту Державного бюджету України щодо фінансування судової влади;

11) здійснює інші передбачені законом повноваження.

Територіальні управління ДСА є територіальними органами ДСА України.

Територіальне управління ДСА очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою ДСА за погодженням з Радою суддів України.

Ці територіальні управління утворені в АРК, областях, місті Києві та Севастополі.

Лекція ПРОКУРАТУРА В УКРАЇНІ

1. Місце та роль прокуратури в системі державних органів України.

2. Завдання, основні функції та принципи організації і діяльності прокуратури.

3. Система і структура органів прокуратури.

4. Галузі прокурорського нагляду.

5. Акти прокурорського реагування на порушення законності.

6. Кадри органів прокуратури. Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів порядок їх призначення та звільнення з посади.

7. Класні чини працівників прокуратури та порядок їх присвоєння.

8. Заохочення та дисциплінарна відповідальність працівників прокуратури.

І. Роль і місце будь – якого державного органу визначається комплексом рис, ознак критеріїв:

1. призначенням органу державної влади;

2. функції ( напрями діяльності)

3. повноваження;

4. порядок формування та підпорядкованість;

5. система та структура органу та його складових.

Поряд із закріпленими функціями прокуратури у Конституції України існують так звані “ тимчасові” функції прокуратури, а саме нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів суб’єктами державного і суспільного життя. Тому факт збереження за прокуратурою названої функції та перелічених конституційних функцій залишив нерозв’язаною і проблему щодо місця прокуратури в системі органів державної влади. Цій проблемі слід дати правовий аналіз.

По-перше, органу законодавчої влади не властиво виконувати функцію слідства, представництва інтересів держави та громадянина у суді і підтримання державного обвинувачення.

По-друге, органу виконавчої влади не властиво виконання названих вище а також наглядових функцій.

По-третє, органу судової влади не властиво здійснювати наглядові функції та функцію досудового слідства.

Якщо колись прокуратура буде позбавлена функції нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів та функції досудового слідства, тоді, безумовно вона стане забезпечувально-судовим органом, тобто репрезентуватиме судову владу.

Органам прокуратури належить особливе місце в механізмі гарантій законності. Захищаючи права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства органи прокуратури, керуючись у своїй діяльності законами, можуть зобов’язати від імені держави будь-якого керівника піднаглядного органу, організації чи установи усунути порушення законності, вжити заходів для попередження таких порушень у майбутньому, вимагати притягнути до відповідальності винних.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, органами, що виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують інші заходи примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - прокурори користуються широкими владними повноваженнями, які, власне розкривають суть прокурорсько-наглядової влади.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законів на території України, беручи участь у законодавчому процесі присутністю на засіданнях ВРУ та її органів, інформуючи депутатів про стан законності в державі тощо, органи прокуратури взаємодіють із законодавчою владою, сприяючи у виконанні її безпосередніх завдань.

Нагляд за додержанням законів КМУ, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, іншими органами державного та господарського управління й контролю, прокурор сприяє здійсненню й виконавчої влади в рамках закону.

Участь прокурора у здійсненні судочинства полягає у його праві реагувати на незаконні судові рішення, шляхом внесення відповідно апеляційного та касаційного подання, а це означає, що органи прокуратури допомагають судовій владі у забезпеченні правосуддя.

Отже, реалізуючи свої повноваження, органи прокуратури обслуговують усі три гілки влади.

ІІ. Прокуратура є державним правоохоронним органом, на який покладається завдання здійснення нагляду за дотриманням і правильним застосуванням законів в Україні.

Діяльність прокуратури, спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1. закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп та територіальних утворень;

2. гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально – економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3. основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Основними функціями прокуратури відповідно до Конституції України та Закону “ Про прокуратуру є:

• підтримання державного обвинувачення в суді

• представництво інтересів громадянина або держави у суді у випадках , визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно – розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах і застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеження особистої свободи громадян.

У Перехідних положеннях Конституції України та положеннях Закону України “ Про прокуратуру” вказується на ще дві нагляду за додержанням і застосуванням законів усіма органами, підприємствами, установами та громадянами і функцію досудового розслідування діянь, що містять ознаки злочину. У Конституції, вони закріплювалися у Перехідних положеннях як тимчасові. Однак реалії такі, що поки що потрібно зберегти ці функції. І невідомо на який час. Виділяється ще одна важлива функція пов’язана із досудовим розслідуванням діянь, що містять ознаки злочину – це координація діяльності правоохоронних органів у боротьбі проти злочинності. Указом Президента України “ Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю” від 12.02.2000р.впроваджено на основі вже діючого Указу президента “ Про заходи щодо вдосконалення діяльності координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” від 30.05. 1994р.- основні напрями координації діяльності та закріплено роль прокурора як її організатора

Отже функції прокуратури - це зазначені в законі напрями або частини діяльності її органів, які визначаються соціально-державним призначенням прокуратури, характеризуються певним предметом і завданнями та здійснюються з використанням властивої цим органам компетенції.

Всі зазначені функції можна виділити за їх характером як

• наглядові

• не пов’язані із наглядом.

Всі вказані функції за напрямом їх прояву є зовнішніми. Водночас прокуратурі, як будь – якому державному органу, властива і внутрішня управлінсько – контрольна діяльність, а тому для забезпечення свого ефективного функціонування прокуратура виконує ще дві внутрішні функції: управлінську та контрольну.

Суть управлінської функції в системі органів прокуратури полягає у впливі вищестоящих прокурорів на нижчестоящі органи прокуратури. Формами управління органами прокуратури є:

• аналітична робота;

• взаємодія між структурними підрозділами апаратів та органами прокуратури всередині системи;

• безпосереднє керівництво.

Контроль за виконанням завдань органів прокуратури – важливий елемент системи гарантій законності в безпосередній діяльності прокурорів і слідчих, засіб дії на підвищення його результативності , персональної відповідальності, виявлення та усунення недоліків та обставин, які їм сприяють.

Принципи прокуратури – це керівні ідеї, що знайшли своє закріплення в нормах права і якими узагальнюються відповідні прокурорсько – наглядові суспільні вища як відображення об’єктивної реальності та наявних у ній закономірностей.

Система принципів організації та діяльності прокуратури України:

1. Законність.

2. Принцип рівності у захисті прокуратурою прав та інтересів усіх суб’єктів незалежно від демографічних, антропологічних, соціальних та інших ознак, тобто принцип демократизму .

3. Гласність.

4. Публічність, тобто обов’язкове реагування наявними у прокуратури засобами на будь-які порушення закону, незалежно від суб’єктів їх вчинення.

5. Єдність і централізація прокуратури.

6. Єдино начальництво і колегіальність.

7. Незалежність органів прокуратури.

8. Принцип деполітизації.

9. Принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності працівникам прокуратури.

Принципи поділяють:

1. За первинним джерелом закріплення:

А) Конституційні або загально правові ( законність, демократизм);

Б) Галузеві, тобто безпосередньо передбачені Законом України “Про прокуратуру” ( єдність і централізація органів прокуратури, єдино начальництво і колегіальність, незалежність прокуратури);

В) Міжгалузеві, тобто закріплені в різних НПА, що регламентують діяльність органів прокуратури ( гласність, публічність, деполітизація, принцип заборони сумісництва у трудовій діяльності працівникам прокуратури).

2. За напрямом правового регулювання або за метою:

А) Організаційні ( принцип централізації прокуратури);

Б) Функціональні ( демократизм, публічність, єдність прокурорської системи, єдиноначальність і колегіальність, принцип заборони сумісництва трудової діяльності, гласність).

В) Комплексні або змішані ( законність, незалежність, деполітизація).

Принцип законності ( ч. 2 ст. 6 Конституції України, ст. 3, ч1 ст. 4, п.5 ст5, ст.6 Закону про прокуратуру). Органи прокуратури здійснюють свою діяльність в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це означає:

• відповідність законові приводів і підстав прокурорського нагляду;

• відповідність закону форм і методів та актів прокурорського нагляду;

• виконуючи наглядові та інші функції, неприпустимо діяти керуючись “ особистим оглядом” у застосуванні того чи іншого закону.

Принцип гласності закріплений у п. 5 ст. 6 Закону. Це функціональний, міжгалузевий принцип, згідно з яким органи прокуратури діють гласно, інформують органи влади та громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Для реалізації принципу гласності ч. 1 ст. 2 Закону передбачає щорічне інформування ВРУ Генеральним прокурором про стан законності та правопорядку в державі та про роботу, виконану для їх зміцнення.

Принцип демократизму означає захист прокуратурою прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом та здійснення своєї діяльності в інтересах народу України.

Принцип публічності. Прокуратура як державний публічний орган, виходячи з обов’язку, а не бажання окремих осіб чи організацій, завжди і неухильно повинна вживати всіх передбачених законом і можливих за конкретних умов, заходів щодо виявлення і своєчасного усунення порушень закону, хоч би від кого вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Принцип єдності прокурорського нагляду діє в усіх сферах і на всіх рівнях його організації. Відповідно до нього:

1. перед усіма прокурорами стоять спільні та єдині завдання щодо нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів усіма піднаглядними об’єктами та суб’єктами;

2. усі прокурори, незалежно від рівня ланки прокурорської системи, в якій вони перебувають, наділені, в основному, однаковими за характером повноваженнями.

3. Наявна єдність принципів в організації та діяльності всіх органів прокуратури;

4. Єдині засоби прокурорського нагляду та діяльності;

5. Єдине законодавство;

6. Єдине керівництво органами прокуратури.

Принцип централізації прокурорського нагляду означає, що підпорядкованість органів прокуратури відбувається тільки по вертикалі – кожен нижчий за рангом прокурор підпорядкований вищому, а всі прокурори Генеральному прокуророві України. Подвійного підпорядкування чи підпорядкування іншим органам державної влади чи місцевого самоврядування немає.

ІІІ. Систему прокуратури України, відповідно до ст. 13 Закону України “ Про прокуратуру” складають:

• Генеральна прокуратура України;

• Прокуратури АРК, областей, м. Києва та Севастополя ( на правах обласних);

• Міські, районні, міжрайонні прокуратури;

• Військові, транспортні, природоохоронні прокуратури та прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах

Територіальні прокуратури – утворені відповідно до адміністративно – територіального поділу України. КУ кожній області діє обласна прокуратура.

Обласні та прирівняні до них прокуратури очолює прокурор, який має перших заступників і заступників. Структуру цих прокуратур утворюють управління й відділи, що здійснюють передбачені законом функції на обслуговування територій, а також контроль за діяльністю підлеглих прокуратур міст, районів, районів у містах тощо. У прокуратурах, починаючи з цього рівня, утворюються, як уже наголошувалося, колегії у складі прокурора ( голова), його заступників, інших керівних працівників.

Низовими ланками територіальних прокуратур є прокуратури міст, районів, районів у містах, міжрайонні прокуратури на правах районних ( компетенція яких поширюється на два райони або район і місто обласного підпорядкування).

У цих прокуратурах ( низової ланки), за умови значного обсягу роботи у прокурорів є заступники, старші помічники й помічники.

До спеціалізованих прокуратур належать:

• військові прокуратури;

• транспортні прокуратури ( на залізниці);

• природоохоронні;

• прокуратури з нагляду за виконанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.

Військові прокуратури поділяються на такі, що прирівнюються до обласних, наприклад військові регіональні прокуратури та військова прокуратура ВМС, та до районних, наприклад військові гарнізонні прокуратури. Транспортні прокуратури діють здебільшого на правах районної прокуратури.

Органи військової прокуратури очолює заступник Генерального прокурора України – начальник Управління військових прокуратур.

На військові прокуратури покладено обов’язок за додержанням законів не тільки органами військового управління, військовими об’єднаннями, з’єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами ЗСУ, а також органами управління та посадовими особами державної охорони, СБУ та інших військових формувань, розташованих на території України.

Транспортні ( на залізниці ) прокуратури організовані відповідно до структури управління залізничним транспортом ( назва залізниці ). На них покладається обов’язок здійснювати свої функції залежно від додержання законів Міністерством транспорту України і підпорядкованими державними підприємствами, установами та організаціями.

Природоохоронні прокуратури створені з метою посилення нагляду за додержанням екологічного законодавства України.

Прокуратури з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах здійснюють нагляд за законністю діяльності адміністрації виправних, виховних колоній, тюрем, колоній поселень, лікувально-оздоровчих установ кримінально-виконавчої системи. Хоч інколи ці функції можуть покладатися і на територіальні прокуратури – у випадках, коли на відповідних адміністративних одиницях не створено спеціалізовані прокуратури.

На прокуратури, що здійснюють нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, покладається, крім цього ще й обов’язок розслідувати злочини, вчинені особами. Що відбувають у цих установах покарання, а також працівниками цих закладів, скоєні під час виконання службових обов’язків.

У Генеральній прокуратурі та прокуратурі АРК є старші слідчі та слідчі в особливо важливих справах, а в прокуратурах обласного рівня та прирівняних до них можуть бути слідчі в особливо важливих справах і старші слідчі. У районних прокуратурах і прирівняних до них – старші слідчі та слідчі.

Слідчі прокуратури провадять досудове слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їх підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

IV. Основні кадри органів прокуратури утворюють прокурори (їхні помічники, старші помічники, заступники ) і слідчі різних рангів.

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості.

Під діловими якостями слід розуміти:

• знання справи на дорученій ділянці роботи;

• теоретичну підготовку;

• кваліфікацію;

• практичний досвід;

• вміння організувати справу ( роботу) і забезпечити оперативне та якісне її виконання;

• здатність виявляти її недоліки, аналізувати їх причини, відшукувати способи їх подолання;

• здатність досягати реальних успіхів у роботі.

Моральні якості, яким повинні відповідати працівники прокуратури:

• вірність “Присязі працівника прокуратури”;

• вірність професійному обов’язку;

• чесність, правдивість, непідкупність, сміливість;

• здатність правильно сприймати критику;

• принциповість;

• нетерпимість до недоліків;

• чуйність і уважність до людей та ін.

Особи, які вперше призначаються на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають присягу працівника прокуратури. Текст присяги затверджується ВРУ. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором.

Чинне законодавство не містить жодних норм про вимоги щодо особи, яка претендує на посаду Генерального прокурора України чи на прокурорські посади в апараті Генеральної прокуратури. Конституція та Закон обумовлюють тільки те, що Генеральний прокурор призначається на посаду за згодою ВРУ та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада може висловити недовіру Генеральному прокуророві, наслідком якої є відставка з посади. Строк повноважень Генерального прокурора та підпорядкованих йому прокурорів – 5 років, без жодних застережень щодо кількості їх повторних призначень.

Однак законом чітко окреслені вимоги щодо осіб, які призначаються на посади прокурорів нижчих рівнів. Так, на посади прокурорів АРК, областей, м. Києва та Севастополя та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур призначаються громадяни України не молодші 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше 7 років. На посади прокурорів низової ланки можуть бути призначені особи не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.

Не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі та мають вищу юридичну освіту.

Відповідно до ст. 15 Закону про прокуратуру Генеральний прокурор:

• спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

• призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

• затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

• призначає заступників прокурора АРК, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

• відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів ( отже, слідчих і спеціалістів нижчестоящих від Генеральної прокуратури прокуратур призначають на посади і звільняють ті прокурори, у підпорядкуванні яких ці слідчі та спеціалісти працюватимуть. Строк повноважень слідчих прокуратур законодавством не регламентується);

• відповідно до законів України видає обов’язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.

• присвоює класні чини, а щодо присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2, 3-го класів – вносить подання Президентові України.

Вказівки Генерального прокурора з питань розслідування є обов’язковими для виконання всіма органами дізнання й досудового слідства.

Прокурори АРК, областей, м. Києва та Севастополя:

• призначають на посади та звільняють з посади працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор;

• за погодженням із Генеральним прокурором вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур, у межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.

V. Порядок присвоєння і позбавлення класного чину визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, затвердженим постановою Верховної ради України від 6.11. 1991 року № 1795 //ХІІ.

Воно встановлює 10 класних чинів працівників органів прокуратури:

1. Державний радник юстиції України – може мати Генеральний прокурор – відповідає військовому званню Генерал армії України;

2. Державний радник юстиції 1-го класу – перший заступник Генерального прокурора України – генерал-полковник;

3. Державний радник юстиції 2-го класу:

• заступники Генерального прокурора України;

• прокурор АРК;

• прокурори областей поза групою та міста Києва – генерал-лейтенант.

4. Державний радник юстиції 3-го класу:

• начальники та заступники начальників управлінь, начальники відділів, старші слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старші помічники Генерального прокурора України з особливих доручень;

• прокурори областей, транспортні, природоохоронні та інші ( на правах обласних ), прокурори міст поза групою;

• перші заступники прокурорів АРК, областей поза групою та м. Києва;

• ректор інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України – генерал – майор;

5. Старший радник юстиції:

• заступники начальників відділів, начальники відділів у складі управлінь Генеральної прокуратури;

• старші прокурори, слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури, помічники Генерального прокурора;

• заступники прокурорів АРК, областей, міст Києва та Севастополя, транспортних, природоохоронних та інших прирівняних до них, міст поза групою;

• начальники управлінь та відділів прокуратур АРК, областей та прирівняних до них на правах обласних;

• старші слідчі в особливо важливих справах прокуратур АРК та обласних і прирівняних до них прокуратур;

• прокурори міст 1-ї групи;

• проректор Інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури;

• начальник навчального центру Генеральної прокуратури України – полковник;

6. Радник юстиції:

• прокурори управлінь та відділів Генеральної прокуратури України;

• заступники начальників, старші прокурори управлінь і відділів, слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі прокуратури АРК і прирівняних до них, слідчі в особливо важливих справах прокуратур міст;

• прокурори міст 2-ї і 3-ї груп, районів і прирівняних до них прокуратур;

• заступники прокурорів міст 1-ї групи – підполковник;

7. Молодший радник юстиції:

• помічники прокурорів, прокурори управлінь, відділів прокуратур АРК, областей та прирівняних до них прокуратур;

• заступники прокурорів міст 2-ї та 3-ї груп, районів та прирівняних до них прокуратур;

• старші помічники прокурорів, старші слідчі, слідчі прокуратур міст, районів і прирівняних до них – майор;

8. Юрист 1-го класу – капітан;

9. Юрист 2-го класу – старший лейтенант;

10. Юрист 3-го класу : помічники міських, районних і прирівняних до них прокурорів – лейтенант.

Присвоєння класного чину провадиться в послідовному порядку, з урахуванням ділових та особистих якостей працівника відповідно до посади, яку він обіймає та стажу роботи.

Присвоєння класного чину без додержання цих вимог можливе лише у випадках, коли:

• Генеральний прокурор України за зразкове виконання службових обов’язків присвоює працівникам чергові класні чини до закінчення строку перебування в конкретному класному чині. Ці строки є такими:

1. юрист 3-го класу – 2 роки;

2. юрист 2-го класу – 2 роки;

3. юрист 1-го класу – 3 роки;

4. молодший радник юстиції – 3 роки;

5. радник юстиції – 4 роки;

6. старший радник юстиції – 4 роки.

Строки перебування в чинах державного радника юстиції 1-го, 2-го, 3-го класів не встановлюються.

• Генеральний прокурор, призначаючи на вищу посаду, присвоює чин без дотримання черговості, але не більше як на два чини вище того, в якому працівник перебуває;

• Генеральний прокурор України входить з поданням до Президента України про присвоєння класного чину Державного радника юстиції 1, 2, 3-го класів.

Класний чин юриста 3-го класу присвоюється працівникам, які працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим спеціалістам – після закінчення строку стажування і призначення на посаду.

Працівникам, які перейшли на роботу в органи прокуратури з інших організацій, класні чини присвоюються з урахуванням посад, на які їх призначено, і досвіду роботи.

Як виняток, присвоєння вищого класного чину працівникові, незалежно від посади, яку він обіймає, можливе за зразкове виконання службових обов’язків, ініціативу в роботі, інші значні заслуги, з урахуванням стажу роботи,

Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно.

Позбавлення класного чину можливе, у разі звільнення працівника з органів прокуратури за провини, які ганьблять його.

У разі грубих порушень службового обов’язку чи негідної поведінки працівника прокуратури може бути понижено в класному чині.

VI.Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорсько-слідчих працівників.

Питання, пов’язані із заохоченнями та дисциплінарною відповідальністю працівників прокуратури, регламентується “ Дисциплінарним статутом прокуратури України “ , затвердженим постановою Верховної Ради України від 6.11.1991 року.

Заходи заохочення, що застосовуються до працівників прокуратури:

• подяка;

• грошова премія;

• подарунок;

• цінний подарунок;

• дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині;

• нагородження нагрудним знаком “ Почесний працівник прокуратури України “.

За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до нагородження державними нагородами і присвоєння почесного звання “ Заслужений юрист України”, підвищення в класному чині Державного радника юстиції, що входить до компетенції Президента України.

Генеральний прокурор може застосовувати всі заходи заохочення, окрім вище зазначених, що застосовуються Президентом.

Прокурори АРК, областей і прирівняні до них, мають право заохотити працівника подякою, грошовою премією, подарунком.

Про застосування інших виді заохочення ці прокурори вносять подання Генеральному прокуророві України.

Подання про відзначення державними нагородами та присвоєння звання “ Заслужений юрист України” вносить Президентові Генеральний прокурор.

Дисциплінарні стягнення:

• догана;

• зниження у класному чині;

• зниження у посаді;

• позбавлення нагрудного знака “ Почесний працівник прокуратури України “;

• звільнення;

• звільнення з позбавленням класного чину.

Підстави притягнення працівників прокуратури до дисциплінарної відповідальності:

• невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;

• провину, яка ганьбить прокурорсько-слідчого працівника як працівника прокуратури.

Постановлення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства було допущено недбалість або несумлінність.

Генеральний прокурор має право застосовувати дисциплінарне стягнення в повному обсязі вказаного переліку, за винятком позбавлення або пониження у класному чині державного радника юстиції 1, 2, 3 –го класів, оскільки це можливо лише Указом Президента за поданням Генерального прокурора України.

Прокурори АРК, областей та прирівняні до них мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення:

• догану;

• зниження в посаді;

• звільнення ( крім зниження на посаді та звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України ).

За необхідності застосувати всі інші заходи дисциплінарного стягнення зазначені прокурори вносять подання Генеральному прокуророві.

Особи, нагороджені нагрудним знаком “ Почесний працівник прокуратури України “, можуть бути звільнені за попередньої згоди Генерального прокурора України.

Міські, районні та прирівняні до них вносять подання вищестоящому прокуророві про накладення дисциплінарного стягнення до підлеглих їм працівників.

Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості проступку та вини.

Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто зясувати обставини справи та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила.

У разі необхідності може бути призначено службову перевірку, строк якої не може перевищувати двох місяців.

Дисциплінарне стягнення застосовується протягом одного місяця від дня виявлення провини, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року від дня вчинення проступку.

За один і той же проступок може бути накладено лише одне стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ відповідного прокурора, який оголошується працівникові під розписку. Копія наказу додається до особової справи.

Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокуророві України місячний строк з дня ознайомлення з наказом. Рішення Генерального прокурора про накладення стягнення може бути оскаржене до Вищої ради юстиції України.

VII. До актів прокурорського реагування ( діяльності ) відносять:

• протести;

• приписи;

• подання;

• постанови;

• позовні заяви;

• письмові вказівки;

• документальні санкціонування, дозволи, затвердження та ін.

Протест прокурора ( ст. 21 Закону про прокуратуру ). Протестна акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу чи посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність із законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов’язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою в десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокуророві.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом 15 днів від моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення строку, передбаченого законом для його розгляду. Подання такої заяви зупиняє дію правового акта.

Наведений правовий акт за суттю і фактично може бути застосовано у здійсненні майже всіх напрямів прокурорської діяльності, за винятком підтримання державного обвинувачення в суді та представництва у судах. Адже протест – це акт прокурорського нагляду, а за судами прокуратура нагляду не здійснює.

Припис прокурора ( ст. 22 Закону ). Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому в порядку підпорядкованості органу чи особі, які правомочні усунути порушення

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має :

• очевидний характер;

• може завдавати істотної шкоди інтересам держави, юридичним осбам та громадянам, якщо не буду негайно усунуто.

Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокуророві.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокуророві, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Припис – акт наглядової діяльності прокуратури. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдавати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов’язаний розглянути скаргу протягом десяти днів або до суду (ст. 22 закону “Про прокуратуру “).

Подання прокурора –це подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито заходів до усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Як акт прокурорської діяльності подання ( апеляційне та касаційне подання прокурора ) є також процесуальною підставою перевірки законності та обґрунтованості судових рішень і застосовується прокурорами при здійсненні такої функції як підтримання державного обвинувачення в суді та представництва інтересів громадянина і держави у судах.

Постанова прокурора – це такий акт прокурорського реагування який виноситься у разіпорушення закону посадовою особою прокурором або його заступником, залежно від характеру порушення закону, власне мотивованою постановою про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення, або порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов’язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

Позов прокурора. В п. 2 СТ 5 ЦПК України зазначається, що порушення цивільної справи у суді відбувається за заявою прокурора, який вправі у випадках передбачених законом, звертатися до суду на захист прав та свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів. Зокрема, прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ( ст. 2 ГПК України ).

Прокурор може підтримувати цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, у кримінальному процесі, який поданий цивільним позивачем ( це може бути і потерпілий від злочину ).

Письмові вказівки прокурора ( ст. 27 Закону ) . Передбачений КПК письмовий документ, у якому наглядаючий прокурор визначає для слідчого обов’язкові для виконання ним у кримінальній справі слідчі та інші процесуальні та організаційні дії.

Санкція прокурора – письмовий реквізит ( затвердження ) прокурора на постанові особи, у провадженні якої знаходиться кримінальна справа, щодо проведення нею відповідних процесуальних дій, без якого виконувати цю дію не можна.

Затвердження прокурора– засіб прокурорської діяльності у кримінальному процесі. Для прикладу ч. 1 ст. 109 КПК України передбачено, що дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яке затверджується прокурором.

ГАЛУЗІ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ.

1. Нагляд за додержанням і застосуванням законів. Завданням цього виду нагляду полягає у тому , щоб за допомогою повноважень прокурора досягнути:

• чіткого і неухильного виконання законів піднаглядними органами та установами та їх посадовими особами

• скасування актів і припинення діяльності, які суперечать законам і підзаконним НПА.

Об’єкти нагляду:

• Кабінет Міністрів України;

• Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• Інші органи державного і господарського управління та контролю;

• Рада Міністрів АРК, місцеві ради, їх виконавчі органи;

• Органи військового управління, військові обєднання, зєднання частини підрозділи, установи, військові навчальні заклади ЗСУ, СБУ, Прикордонних військ тощо.

• Політичні партії, громадські організації, масові рухи; Підприємства, установи, організації, а також посадові особи цих юридичних осіб та громадяни.

Предмет даного виду прокурорсько-наглядової діяльності та повноваження прокурора при його здійснені, передбачені ст. ст. 19, 20 Закону України “ Про прокуратуру.

2. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність.

Об’єкти нагляду( органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність):

- підрозділи ОВС

• підрозділи органів СБУ

• підрозділи прикордонних військ

• органів державної податкової служби

• управління державної охорони

• оперативні підрозділи органів та установ Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Предмет прокурорського нагляду – додержання цими органами законів щодо охорони прав і свобод громадян; встановленого порядку провадження оперативно-розшукової діяльності й забезпечення законності рішень, що ними приймаються.

3. Нагляд за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства. Дві групи об’єктів цього нагляду :

1. органи дізнання ( ст. 101 КПК України ):

2) органи досудового слідства ( ст. 102 КПК України ).

Ст. 29 Закону “ Про прокуратуру” визначає предмет прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства як:

• захист особи, її прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

• виконання вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

• запобігання незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

• охорона прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством

• здійснення заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що їм сприяють.

Ще однією складовою цього нагляду виступає встановлений законом порядок вирішення заяв ( повідомлень ) про злочини та їх розслідування.

Третьою складовою предмета прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства є законність процесуальних (тобто передбачених КПК ) рішень, що приймаються піднаглядними органами.

Вказівки прокурора, його заступника органам, які проводять дізнання та досудове слідство щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування, які даються відповідно до кримінально-процесуального законодавства, є обов’язковими для цих органів.

4. Нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Предмет цієї галузі прокурорського нагляду визначено у ст. 44 Закону “ Про прокуратуру”:

• законність перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув’язнення, виправно-трудових установах, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, призначені судом;

• додержання, передбаченого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами в цих установах;

• додержання встановлених законодавством прав осіб, що перебувають у цих установах, і виконання ними своїх обов’язків;

• законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації виправно-трудових та інших установ, що виконують кримінальні покарання або інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням особистої свободи громадян.

Мета нагляду – сприяти законному виконанню вироку суду; контролювати щоб визначені засоби впливу діяли за своїм призначенням; забезпечити координацію та уніфікацію практики різних органів, які беруть участь у виконанні покарань та інших примусових заходів, що обмежують особисту свободу особи.

Об’єкти нагляду:

• органи та установи Державного департаменту з питань виконання покарань;

• місця тримання затриманих ОВС та прикордонної служби;

• ОВС;

• Дисциплінарні батальйони ( роти );

• Гарнізонні гауптвахти;

• Психіатричні стаціонари Міністерства охорони здоров’я України;

• Спеціалізовані державні органи.

Особливою галуззю прокурорської діяльності ( не нагляд ) є підтримання державного обвинувачення в суді та представництво інтересів громадянина і держави у судах ( глава 3 Закону “ Про прокуратуру ).

Завдання прокурора у судовому процесі полягає у розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.

Прокурор може вступати в справу в будь-якій стадії процесу, у випадках передбачених законом зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Лекція ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

1. Завдання і функції органів внутрішніх справ. Напрями правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ.

2. Міністерство внутрішніх справ України, його основні завдання, структура та повноваження.

3. Структура, принципи діяльності, права та обов’язки міліції.

4. Поняття Служби безпеки України, її завдання, принципи діяльності

5. Структура та повноваження СБУ.

6. Участь МВС України в Інтерполі – міжнародній організації кримінальної поліції.

І.Органи внутрішніх справ –це правоохоронні органи державної виконавчої влади, підпорядковані МВС, що забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод людини і громадянина від протиправних від протиправних посягань, від протиправних посягань на власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави.

Для досягнення вказаних цілей на органи внутрішніх справ покладається вирішення таких основних завдань:

• забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів;

• попередження і припинення правопорушень;

• охорона і забезпечення громадської безпеки, громадського порядку, виявлення, розкриття і розслідування злочинів;

• забезпечення безпеки дорожнього руху;

• охорона прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності.

• охорона і оборона важливих державних об’єктів.

• боротьба з корупцією та організованою злочинністю.

Органи внутрішніх справ для ефективного виконання цих завдань можуть взаємодіяти з іншими органами ( прокуратурою, органами Міноборони, СБУ тощо).

Усі ці завдання обумовлені такими напрямами правоохоронної діяльності ОВС , по-перше, загальнодержавною концепцією боротьби зі злочинністю, у зв’язку з якою на ОВС покладено завдання реалізації державної політики у боротьбі зі злочинністю та охороні широкого кола суспільних відносин від протиправних посягань. По – друге, у цій правоохоронній діяльності акцент робиться на запобіжні заходи, а саме профілактичні та оперативно-розшукові заходи, щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів. ОВС є органами, які проводять дізнання та досудове слідство у справах про злочини, розслідування яких на них покладено законом. Ще одним напрямком діяльності ОВС є забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також безпеки працівників суду та правоохоронних органів.

ОВС проводять паспортизацію населення, а також здійснюють паспортний контроль за іноземними громадянами та особами без громадянства, використовуючи накопичену інформацію. Тут можна виділити так званий обліковий характер діяльності ОВС, пов’язаний із формуванням інформаційних масивів про міграцію населення, розшук громадян та про об’єкти криміналістичної ідентифікації, а також про зберігання, придбання, використання зброї, придбання транспортнихзасобів тощо.

Функції ОВС – це основні напрямки діяльності ОВС, що обумовлені їх завданнями і забезпечують реалізацію цих завдань. Такі функції, за характером їх спрямованості, можна поділити на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх належить:

• Захисна функція;

• Адміністративна функція, пов’язана зі діяльність ОВС по організації та охоронні громадського порядку і громадської безпеки в рамках визначених законом повноважень

• Профілактична функція полягає в попередженні злочинів та інших правопорушень, виявленні та усуненні причин та умов, що їм сприяють,

• Оперативно-розшукова функція, яка здійснюється згідно з Законом про оперативно-розшукову діяльність.

• Кримінально-процесуальна функція.

• Виконавча функція ОВС, полягає у застосуванні до осіб адмінстягнень.

• Охоронна функція ОВС, полягає в охоронні на договірних засадах майна усіх видів власності юридичних і фізичних осіб.

• Контрольно-наглядова – здійснення органами внутрішніх справ на основі законодавства адміністративного нагляду за особами звільненими із місць позбавлення волі і здійснення інших наглядових повноважень.

Внутрішні функції:

Функція забезпечення, спрямована на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ, тобто матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення умов праці співробітників ОВС.

Функція загального керівництва забезпечує ефективність управління органами системи МВС у процесі виконання ними своїх завдань

Система органів внутрішніх справ складається з:

• Міністерства внутрішніх справ України – центрального органу управління;

• Головних управлінь; управлінь МВС в АРК, областях, м. Києві та Севастополі; управлінь, відділів Міністерства внутрішніх справ України на транспорті;

• Міських, районних управлінь і відділів, лінійних управлінь, відділів, відділень, пунктів;

• Підрозділів міліції на місцях;

• З’єднань, військових частин, підрозділів внутрішніх військ;

• Освітніх закладів, науково – дослідних установ, підприємств і установ забезпечення.

Система ОВС побудована за адміністративно-територіальним і функціональним принципами. Так, управління МВС в АРК, областях, м. Києві та Севастополі за першим принципом, а відділи МВС на транспорті – за другим. ( ЗУ від 10.01.2002 р.” Про загальну структуру і чисельність МВС України” ). З метою підвищення рівня роботи ОВС Указом Президента України “ Про утворення місцевої міліції “ від 22.01.2001 на базі дорожньо-патрульної служби ДАІ, патрульно—постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні, органами місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України утворюється місцева міліція, підрозділи якої входять до складу управлінь ( відділів ) ОВС. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, пов’язаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції.

ІІ. Центральним органом виконавчої влади в системі органів внутрішніх справ є МВС України, діяльність якого регламентується відповідним Положенням про МВС України, затверджене Указом Президента України від 17.10. 2000 р. із наступними змінами і доповненнями. Основним завданням МВС згідно Положення є організація і координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки громадян.

Ще одна група завдань, покладених на МВС, пов’язана з організацією роботи ОВС, надання їм практичної допомоги та здійснення контролю за їх діяльністю.

Окрім цих, МВС виконує завдання пов’язані з боротьбою із злочинністю та іншими правопорушеннями, зокрема участь у розробці й реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю; забезпечення попередження, припинення, розкриття і розслідування злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили тощо.

МВС та підпорядковані йому органи мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності. МВС, зокрема, має право одержувати від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій відомості, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Жодне з міністерств, крім Міністерства фінансів та Міністерства статистики, таких повноважень немає.

На основі чинного законодавства МВС видає накази, самостійно організовуючи і контролюючи їх виконання, а у разі необхідності видає разом з іншими органами виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти.

Рішення МВС з питань безпеки дорожнього руху, пожежної безпеки, діяльності дозвільної системи, інших визначених чинним законодавством питань є обов’язковими для центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій.

Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, організує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.

МВС України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України.

Основні завдання МВС, для реалізації яких передбачені ряд повноважень:

• організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки ( наприклад повноваження щодо організації роботи ОВС, пов’язаної з охороною громадського порядку, запобігання адміністративним правопорушенням, їх припинення та забезпеченням провадження у справах про ці правопорушення, розгляд яких законом покладено на ці органи; здійснює у передбачених законодавством України, спеціальні захади щодо забезпечення безпеки працівників суду та правоохоронних органів організовує здійснення заходів щодо рятування людей, охорони їх безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна в разі стихійного лиха, аварій пожеж, катастроф та щодо ліквідації їх наслідків; тощо) ;

• участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю;

забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень( організовує здійснення ОВС профілактичних і оперативно-розшукових заході в щодо запобігання злочинам, їх виявлення, припинення і розкриття, провадження дізнання і досудового слідства у справах про злочини, розслідування яких законом покладено на ці органи; виявляє розкриває і розслідує злочини що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю, наркобізнесом і злочинами у сфері економіки; забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям подання щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень, організовує проведення серед населення роз’яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю);

- організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об’єктів ( забезпечує охорону дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України; забезпечує участь ОВС у межах їх повноважень у здійсненні заходів щодо охорони довкілля; забезпечує високу бойову і мобілізаційну готовність органів внутрішніх справ та внутрішніх військ, бере відповідно до законодавства участь у забезпеченні режиму воєнного або надзвичайного станув разі його введення на території України або в окремих місцевостях, тощо);

• забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства ;

• забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи( здійснює контроль за додержанням громадянами паспортних правил, правил в’їзду і виїзду перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства);

• організація роботи, пов’язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху ( організовує роботу ДАІ, забезпечує реєстрацію та облік автомототранспортних засобів, разом з іншими державними органами вживає заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху; контролює проведення іншими центральними органами виконавчої владиі транспортними організаціями роботи, спрямованої на запобігання ДТП);

• здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності ( організовує на договірних засадах охорону майна всіх форм власності, охороняє та обороняє особливо важливі державні об’єкти, разом із заінтересованими державними органами проводить роботу для підвищення надійності охорони цих об’єктів);

• визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги ( бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробленні на основі їх результатів державних програм боротьби зі злочинністю і охорони громадського порядку; організовує проведення усіх видів експертизи у кримінальних справах та криміналістичних досліджень за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечує в установленому порядку участь спеціалістів експертної служби у слідчих діях, організовує проведення на договірних засадах відповідних видів експертизи і досліджень на замовлення фізичних і юридичних осіб; організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде оперативно-пошуковий та криміналістичний облік, у межах своїх повноважень складає державну статистичну звітність; організовує в установленому порядку матеріально-технічне забезпечення діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ, установ і організацій що належать до сфери його управління, внутрішніх військ, контролює правильність використання ними матеріально-технічних ресурсів та коштів);

• зваб печення законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства ( розробляє і організовує виконання програм кадрового забезпечення ОВС та внутрішніх військ, вживає заходів до додержання дисципліни і законності у їх діяльності);

• підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу ( вживає заходів щодо реалізації співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання Українською стороною своїх зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (998/012), іншими міжнародними договорами України, адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, здійснює інші заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу).

Для виконання покладених на нього повноважень має ряд прав, зокрема одержувати від центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування підприємств, установ, організацій в установленому законом порядку інформацію, документи, матеріали необхідні для виконання ними своїх завдань; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів; перевіряти додержання центральними та місцевим и органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами правил безпеки дорожнього руху, дозвільної системи; залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій необхідні документи та інформацію, документи ( за погодженням з їх керівниками ) для розгляду питань, що належать до його компетенції. МВС у разі необхідності колективного вирішення питань вправі скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції.

МВС здійснює свої повноваження через:

• головні управління МВС в АРК, місті Києві та Київській області;

• управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті;

• районні, районні у містах, міські управління і відділи;

• підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління.

МВС очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади в установленому порядку Президент України

Міністр має перших заступників та заступників, які належать до числа керівників Міністерства та кількість яких визначається Президентом України. Перших заступників та заступників Міністра призначає на посади за поданням Прем’єр-міністра України і припиняє їх повноваження Президент України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МВС України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра ( голова колегії ), його перших заступників та заступників за посадою, інших керівних працівників Міністерства, а також підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління МВС України. Рішення колегії проводяться вжиття наказами Міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямів діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливіших програм та вирішення інших питань

У Міністерстві можуть утворюватися наукова рада, інші консультативні та дорадчі органи.

ІІІ. Міліція в Україні – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. До основних завдань міліції Закон України “ Про міліцію “ від 20.12.1990 року відносить:

• забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

• запобігання правопорушенням та їх припинення;

• охорона і забезпечення громадського порядку;

• виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

• забезпечення безпеки дорожнього руху;

• захист власності від злочинних посягань;

• виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень

• участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них обов’язків.

Принципи діяльності міліції: законність, гуманізм, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями та населенням. Слід звернути увагу що принцип соціальної справедливості виявляється в діяльності міліції у тому, що захищаються права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової і національної належності, громадянства, віку, мови і освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. А застосування адміністративних покарань чи інших заходів примусу з боку міліції вимагає врахування нею соціальної ролі людини у суспільстві її заслуг, різноманітних обставин її життя та тяжкості вчиненого правопорушення і заходу примусу.

Принцип взаємодії міліції з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням полягає у необхідності залучення громадськості з їхньої згоди до профілактичної та оперативно-розшукової діяльності міліції, де важливу роль відіграють трудові колективи. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється.

До принципів діяльності і міліції Закон відносить принцип гласності, окрім заборони розголошення відомостей, що становлять державну або службову таємницю та принцип деполітизації, тобто у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету. При виконанні службових обов’язків працівники міліції незалежні від впливу будь-яких політичних, громадських об’єднань.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури МВС і складається з таких підрозділів:

• кримінальної міліції ( Наказ МВС України “ Положення про кримінальну міліцію України” від 26.01.1997 року № 62, Наказ МВС України “ Положення про Головне управління карного розшуку МВС України “ від 25.05.1992 року № 287; Наказ МВС України “ Положення про державну службу боротьби з економічною злочинністю “ від 10.08.1993 року тощо ). Кримінальна міліція як правоохоронний орган та ОВС. ЇЇ діяльність спрямована на запобігання, припинення, розкриття тяжких злочинів, а також здійснення оперативно-розшукової діяльності у випадках, передбачених законодавством. До структури кримінальної міліції входять: підрозділи карного розшуку, Державна служба по боротьбі з економічною злочинністю, підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, діяльність експертно-криміналістичних підрозділів, кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Апарати кримінальної міліції є самостійними підрозділами, що входять до структури всіх ОВС по вертикалі – від центрального апарату МВС України, головних управлінь МВС України, Головних управлінь АРК, міста Києва та Київської області, управлінь МВС в областях, м. Севастополі і на транспорті і до підпорядкованих їм ОВС у районах, районах міст та на транспортних магістралях.

• міліції громадської безпеки ( Закон України “ Про дорожній рух” від 30.06.1993 року, Закон України “ Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі “ від 1.12.1994 року, Указ Президента України “ Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю “ від 21.07.1994 року, Наказ МВС України “ Інструкція по роботі дільничного інспектора міліції “ від 16.01.1992 року №22, Наказ МВС України “ Положення про Головне управління охорони громадського порядку МВС України “ від 18.09.1992 року, тощо). Діяльність міліції громадської безпеки спрямована на забезпечення особистої безпеки громадян, охорону громадського порядку та громадської безпеки, запобігання та припинення злочинів та адміністративних правопорушень, а також надання у межах своєї компетенції допомоги громадянам, посадовим особам, підприємствам, установам, організаціям, тощо

• транспортної міліції ( Наказ МВС України “ Положення про Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України “ від 30.05.1992 року № 322).

Система органів ДАІ МВС України включає в себе підрозділи дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, з пропаганди безпеки руху. ЇЇ очолює Головне управління ДАІ, яке є самостійним структурним підрозділом МВС. Основне завдання – забезпечення безпеки руху на всій території України. Основні напрямки діяльності: організація боротьби з аварійністю на автомобільному транспорті, державний нагляд за виконанням особами законодавчих актів, правил, нормативів, стандартів, які діють на автомобільному транспорті, контролює стан, будівництво, проектування, охорону, реконструкцію автошляхів; контролює стан та систему експлуатації транспортного парку шляхом реєстрації та обліку транспортних засобів, тощо.

• міліції охорони ( “ Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ “ затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 року № 615 ). Система служби охорони складається з Головного управління Державної служби охорони при МВС, управлінь ( відділів) Державної служби охорони при УВС АРК, ГУВС міста Києва, УВС областей та міста Севастополя, відділів Державної служби охорони при УВС, РВВС та навчальних закладів підготовки особового складу. Служба охорони діє на засадах самофінансування за рахунок коштів, одержаних за виконання договорів про забезпечення особистої безпеки і майна громадян та юридичних осіб.

• спеціальної міліції( Наказ МВС України “ Положення про підрозділ швидкого реагування “ Беркут “ від 31.08.1998 року № 636) Підрозділ “ Беркут” –це високомобілізований спеціальний загін, створений для боротьби із злочинністю, забезпеченням правопорядку під час проведення загальнодержавних, громадсько-політичних, спортивно-видовищних, культурно-масових, релігійних заходів, проведення спецоперацій, охорони громадського порядку. Для безпеки та захисту на договірних засадах цінних вантажів, грошових коштів, що перевозяться та інших видів власності юридичних осіб, громадян у місцях їх тимчасового перебування і забезпечення майнової безпеки українських та іноземних громадян, осіб без громадянства у січні 1993 року у структурі Державної служби охорони при МВС було створено спеціальні підрозділи міліції “ Титан”. Підрозділ швидкого реагування “Сокіл” – це спеціальні мобільні оперативні відділи, які входять до структури Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС та відповідних управлінь в усіх областях України. На нього покладається завдання з проведення анти терористичних операцій, ліквідації банд формувань, організованих злочинних угруповань тощо.

Права та обов’язки міліції ( ст.ст.10,11Завкону “ Про міліцію”). Всі обов’язки міліції можна умовно розділити на три групи: 1) обов’язки, пов’язані з охороною громадського порядку, охороною майна організацій і фізичних осіб, а також з охороною і захистом прав та свобод людини і громадянина. Наприклад це такі обов’язки міліції як: забезпечення безпеки дорожнього руху; надання відповідно до чинного законодавства дозволу на придбання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, збереження і використання яких передбачено спеціальними правилами; повідомляти відповідним державним органам і громадським об’єднанням про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні ситуації; охорона на договірних засадах майна фізичних та юридичних осіб; виявляти і повідомляти установам охорони здоров’я про осіб, що становлять групу ризику захворювання на СНІД; забезпечувати безпеку осіб, узятих під захист у порядку, передбаченому чинним законодавством тощо.

2) обов’язки, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, а також процесуальні обов’язки міліції у провадженні по справах про адміністративні правопорушення та кримінальному процесі, розслідуванні злочинів. Зокрема, виявляти, припиняти і розкривати злочини, а також застосовувати з цією метою оперативно-розшукові заходи, передбачені законодавством; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про злочини й адміністративні правопорушення; здійснювати досудову підготовку матеріалів відповідно до протокольної форми, проводити дізнання та досудове слідство в межах, передбачених законодавством; розшукувати осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання, слідства і суду; проводити криміналістичні дослідження; конвоювати і охороняти затриманих і узятих під варту осіб; здійснювати привід громадян у відповідні державні органи;

3). Контрольно-наглядові обов’язки та обов’язки у сфері профілактики правопорушень:

• виявляти причини та умови, які сприяють скоєнню правопорушень та вживати заходів до їх усунення;

• проводити профілактичної роботи серед осіб, схильних до здійснення правопорушень і здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі;

• участь у правовому вихованні населення;

• контроль за дотриманням громадянами і посадовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземців та осіб без громадянства;

• здійснення контролю за утриманням у належному технічному стані доріг, вулиць, площ тощо.

Права міліції також можна умовно поділити на три групи:

1. права міліції у сфері профілактики правопорушень, серед яких особливе місце займають права адміністративно-попереджувального характеру, до яких належать заходи примусового впливу, застосовувані з метою попередження можливих правопорушень і шкідливих для життя громадян, суспільства та держави наслідків;

2. права міліції у сфері реалізації запобіжних заходів, передбачених адміністративним та кримінально-процесуальним законодавством;

3. права процесуально-забезпечувального характеру, пов’язані із притягненням правопорушників до юридичної відповідальності.

IV. Служба безпеки України – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України. На СБУ законом покладено завдання захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави і прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, зазіхань з боку окремих організацій, груп і осіб

До завдань СБУ також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Діяльність СБУ, її органів і співробітників грунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності пере народом України.

В оперативно-службовій діяльності СБУ дотримується принципів поєднання єдиноначальності та колегіальності, гласності та конспірації ( ст7 Закону “ Про СБУ” ). Ст. 6 Закону України “ Про СБУ” вказує і розкриває зміст ще одного принципу, а саме деполітизації СБУ, її органів та співробітників.

СБУ взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами та організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.

Громадяни України та їх об’єднання, інші особи сприяють законній діяльності СБУ на добровільних засадах.

V. Систему СБУ складають Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, СБ АРК, органи військової контррозвідки, військові формування а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ.

Організаційна структура СБУ визначається Президентом України.

Центральне управління СБУ відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів СБУ. До складу входять апарат Голови СБУ та функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв’язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші.

З метою ефективного виконання своїх завдань СБУ створюється її регіональні органи: обласні управління СБУ, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.

Органи і підрозділи СБУ можуть створюватися на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях, у військових формуваннях, виходячи з інтересів державної безпеки.

Органи військової контррозвідки створюються для контр розвідувального забезпечення ЗСУ і Прикордонних військ та інших військових формувань, дислокованих на території України.

Центральне управління СБУ видає в межах своїх повноважень накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання в системі СБУ. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження СБУ або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.

У межах своєї компетенції Центральне управління СБУ вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов’язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

Керівництво всією діяльністю СБУ здійснює Голова СБУ. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на СБУ. Голова СБУ призначається на посаду ВРУ за поданням Президента України.

У СБУ створюється колегіальний дорадчий орган – колегія, яка визначає шляхи виконання завдань СБУ, приймає рішення з основних питань і проблем оперативно-службової діяльності та роботи з кадрами ( ст14 Закону “ Про СБУ”)

Кадри СБУ становлять: співробітники-військовослужбовці, працівники, які працюють за трудовим договором, а також військовослужбовці строкової військової служби

До органів СБУ приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров’я ефективно виконувати службові обов’язки.

Повноваження СБУ – це передбачені законом “ Про СБУ” її права та обов’язки ( ст. ст. 24, 25 Закону).

VI. Вступ України до Інтерполу – міжнародної організації кримінальної міліції відбувся на підставі Постанови Кабінету Міністрів України “ Про вступ України до Інтерполу “ від 30.09.1992 року № 555, шляхом подачі відповідної заявки від імені Уряду України про її вступ до цієї організації.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “ Про Національне центральне бюро Інтерполу” від 25.03.1993 МВС виступає як Національне центральне бюро Інтерполу ( Укрбюро Інтерполу). Укрбюро Інтерполу представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції Інтерполі та є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни.

Основні завдання Укрбюро Інтерполу:

- координація діяльності правоохоронних органів країни у боротьбі із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни; забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав – членів Інтерполу в боротьбі із злочинністю; оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.

Повноваження Укрбюро Інтерполу:

• забезпечує обмін офіційною та конфіденційною ( оперативно – розшуковою) інформацією у межах Інтерполу та правоохоронних органів України з питань боротьби із злочинністю;

• надсилає до Генерального секретаріату і національних центральних бюро держав – членів Інтерполу запити та відомості правоохоронних органів країни, пов’язані з інформацією про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети, документи, здійснення нагляду за особами, які підозрюються у скоєнні злочину тощо.

• у разі необхідності подає до Генерального секретаріату і до національних центральних бюро держав – членів Інтерполу зведену інформацію про злочини, скоєні іноземними громадянами на території України, а також іноземних громадян, яких затримано в Україні за підозрою у вчиненні злочинів, притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено;

• приймає і контролює реалізацію запитів та інформацій генерального секретаріату і національних центральних бюро держав – членів Інтерполу;

• сприяє представникам компетентних органів зарубіжних держав, які прибули в Україну для здійснення оперативно-розшукових та інших заходів, пов’язаних боротьбою із злочинністю;

• терміново інформує національні центральні бюро держав – членів Інтерполу про випадки безпосереднього звернення до їх компетентних органів правоохоронних органів країни;

• організовує участь представників України у зустрічах і конференціях, що проводяться Інтерполом;

• складає на підставі інформації, що надходить від правоохоронних органів країни, звіти, передбачені Інтерполом, і надсилає їх до генерального секретаріату;

• готує аналітичні огляди, звіти та узагальнення за матеріалами Інтерполу з проблем боротьби зі злочинністю;

• формує на підставі інформації, одержаної у ході своєї діяльності, банк даних про злочини і злочинців, розшукуваних осіб, предмети і документи;

• бере участь у розробці проектів законодавчих і нормативних актів, що регламентують роботу, спрямовану на боротьбу зі злочинністю;

• контролює в межах своєї компетенції додержання міжнародних договорів України щодо боротьби зі злочинністю

• видає інформаційний бюлетень, тощо.

Укрбюро Інтерполу при виконанні своїх завдань взаємодіє з всіма правоохоронними органами України, центральними і місцевими органами державної влади України, керівними органами і підрозділами Інтерполу, правоохоронними органами зарубіжних держав. З проблем, що виникають у роботі Укрбюро Інтерполу, воно може звертатися до радників, які виконують консультативні функції на договірних засадах.

Робочий апарат Укрбюро Інтерполу є самостійним структурним підрозділом центрального апарату МВС, його очолює керівник, який призначається наказом МВС. Структура і штати робочого апарату Укрбюро Інтерполу затверджуються Міністром внутрішніх справ.