Висновки
З усього вищезазначеного можна зробити наступні висновки.
Пізнавальна проблематика є органічною складовою будь-яких філософських досліджень. Оскільки філософські твердження мають важливе життєве значення, то виникає питання про їх обґрунтованість, виправданість, надійність, тобто про джерела та підвалини наших знань.
Пізнання постає різноманітним, воно виявляє себе в різних видах, але разом усі вони дають можливість побачити, що до пізнавальної діяльності залучені всі сили та здібності людини (відчуття, емоції, розум, інтуїція).
Пізнання - багаторівневий процес побудови знання, але вирішальну роль у ньому відіграє розумова активність людини, що виявляється у конструюванні образів, моделей, понять, теорій, за допомогою яких людина оптимізує свої взаємини зі світом та збільшує ступені своєї свободи.
Існують такі види пізнання: життєво-досвідне, мистецьке, релігійно-містичне, екстрасенсорне, наукове. Розрізняють також чуттєве та раціональне пізнання. Форми чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, уявлення. Форми раціонального пізнання: поняття, судження, умовивід.
У сучасній гносеології істина постає у вигляді процесу, в якому людина, використовуючи складові знання та пізнання, створює виправдані, сталі інтелектуальні інструменти та засоби своєї життєдіяльності. Знання має різні форми свого якісного наближення до істини. Основні концепції істини: традиційна (кореспондентська); конвенціональна; прагматична; регулятивна; когерентна.
Укладачі:
доцент кафедри гуманітарних дисциплін,
кандидат філософських наук В. М. Корабльова
доцент кафедри гуманітарних дисциплін,
кандидат філософських наук, доцент П. С. Прибутько