В и с н о в к и

Із усього вищесказаного можна зробити наступні висновки.

1. Етнічне і національне занадто часто розглядалися дослідниками або як тотожні феномени, або етнічне вважалось складовою частиною національного, або національне підмінювалось етнічним.

Розведення понять етнос (територіально-мовні і культурно-психологічні компоненти) і нація (яка окрім етнічного, охоплює також соціальні процеси) є необхідною процедурою для аналізу етнокультурних і національних процесів.

2. Етнос є спільнотою, що утворюється на культурно-історичних і духовно-регулятивних засадах, а нація є утворенням політико-правовим та соціально-економічним. Нація передбачає інтегрованість різних форм єдиного економічного, соціального, політичного і духовного організму, цілісність якого підтримується державою.

3. Основні підходи до вивчення етносу та нації наступні: примордіалізм, інструменталізм та конструктивізм. Основні парадигми національної ідентичності: романтична, модерна, постмодерна.

Сьогодні у філософії проблематика етнонаціонального здебільшого артикулюється через проблему національної ідентичності, яка – у межах модерної традиції – розглядається як колективна ідентичність, вторинна щодо нації як продукту модерну, а в межах постнекласичної філософської рефлексії національна ідентичність розглядається як проект, реалізований завдяки розмаїтим дискурсивним практикам.

Укладач: доцент кафедри гуманітарних дисциплін, кандидат філософських наук В. М. Корабльова

41