В и с н о в к и
Із усього
вищесказаного можна зробити наступні
висновки.
Етнічне і національне
занадто часто розглядалися дослідниками
або як тотожні феномени, або етнічне
вважалось складовою частиною
національного, або національне
підмінювалось етнічним.
Розведення понять
етнос (територіально-мовні і
культурно-психологічні компоненти) і
нація (яка окрім етнічного, охоплює
також соціальні процеси) є необхідною
процедурою для аналізу етнокультурних
і національних процесів.
Етнос є спільнотою,
що утворюється на культурно-історичних
і духовно-регулятивних засадах, а нація
є утворенням політико-правовим та
соціально-економічним. Нація передбачає
інтегрованість різних форм єдиного
економічного, соціального, політичного
і духовного організму, цілісність якого
підтримується державою.
Основні
підходи до вивчення етносу та нації
наступні: примордіалізм, інструменталізм
та конструктивізм. Основні парадигми
національної ідентичності: романтична,
модерна, постмодерна.
Сьогодні у філософії
проблематика етнонаціонального
здебільшого артикулюється через проблему
національної ідентичності, яка – у
межах модерної традиції – розглядається
як колективна ідентичність, вторинна
щодо нації як продукту модерну, а в межах
постнекласичної філософської рефлексії
національна ідентичність розглядається
як проект, реалізований завдяки розмаїтим
дискурсивним практикам.
Укладач:
доцент кафедри гуманітарних дисциплін,
кандидат філософських
наук В.
М. Корабльова
41
