1.2 Особливості додержання гарантії недоторканності у
кримінальному провадженні щодо окремої категорії осіб
Аналізуючи чинне кримінально-процесуальне законодавство України щодо відповідності останнього сучасним реаліям, не можна не звернути увагу на відсутність в ньому норм, які б визначали особливості провадження у кримінальних справах щодо окремих категорій осіб, таких, наприклад, як народні депутати, судді Конституційного Суду України, судді різних рівнів, кандидати у Президенти України, слідчі, адвокати тощо. [3]
У разі затримання особи уповноваженою службовою особою постає питання щодо визначення кола суб'єктів, яких закон визнає уповноваженими службовими особами. Аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що такими особами можуть бути слідчий, прокурор, органи досудового розслідування, яким прокурором доручено в порядку п. 19 ст. 36 КПК провести розшук і затримати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення за межами України, та інші уповноважені службові особи. До інших осіб, зокрема, можна віднести керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України, який має право затримати особу на необхідний строк, але не більше ніж на сорок вісім годин, каштана судна України, який має право затримати особу на строк, необхідний для її доставлення на територію України (ч. 1 ст. 522 КПК).
До інших уповноважених службових осіб на підставі п. 5 ст. 11 Закону України "Про міліцію" слід віднести співробітників міліції.
Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються гл. 37 КПК. Так, затримання судді до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди ВР України (ч. 1 ст. 482 КПК). Затримання народного депутата України або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди ВР України (ч. 2 ст. 482 КПК). [7]
Особливий порядок досудового розслідування стосовно осіб, які володіють кримінальним процесуальним імунітетом, зумовлює відповідні процесуальні правила щодо здійснення кримінального провадження, тобто необхідність отримання органами, які уповноважені проводити досудове розслідування, відповідних дозволів.
Одним із таких суб’єктів у кримінальному провадженні виступає суддя, на особливостях притягнення до відповідальності якого і пропоную зупинитись більш детально.
Згідно з чинним законодавством України суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій та статус суддів», призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. [4]
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Для забезпечення ефективної діяльності судді під час відправлення правосуддя ст. 126 Конституції України передбачено систему гарантій, серед яких основними є незалежність та недоторканність суддів.
Незалежність полягає у тому, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. У своїй роботі він керується положеннями Конституції, законів України, принципом верховенства права. [6]
Незалежність судді також забезпечується особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності.
Недоторканність не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер і її мета – не тільки убезпечити суддю від незаконного втручання в його діяльність, а й сприяти належному здійсненню правосуддя.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Він також не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.
Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником, відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України.
Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.
Початковим етапом процесуального порядку притягнення суддів до кримінальної відповідальності є внесення подання до Верховної Ради про надання на це згоди, підтримане Головою Верховного Суду України. [3]
Після цього Голова ВР пропонує судді, щодо якого внесено подання про надання згоди на притягнення його до кримінальної відповідальності, подати протягом п'яти днів письмові пояснення комітету, до відання якого належать питання регламенту, і доручає зазначеному комітету надати висновок щодо подання про надання згоди на притягнення судді до кримінальної відповідальності.
Даний комітет визначає достатність, законність і обгрунтованість подання, законність одержання доказів, зазначених у поданні, і встановлює наявність відповідних скарг. Підготовку цього питання комітет здійснює у терміновому порядку, але в строк не більше двадцяти днів. У засіданнях комітету бере участь Голова Верховного Суду України. Комітет у разі необхідності може витребувати додаткові матеріали, заслухати пояснення осіб за клопотанням особи, щодо якої внесено подання.
Рішення про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності Верховна Рада приймає відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, яке оформляється постановою Верховної Ради. Рішення ВР про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності не переглядаються, крім випадку виявлення обставин, що не були відомі Верховній Раді під час розгляду відповідного подання. Про прийняте рішення Голова Верховної Ради України негайно повідомляє Голову Верховного Суду України.
Варто відзначити, що звернення до Верховної Ради України за дозволом на притягнення судді до кримінальної відповідальності здійснюється після постановлення обвинувального вироку суду щодо судді. [15]
Як підсумок слід підкреслити, що питання професійної діяльності суддів врегульовано Конституцією та законами України, із закріпленням відповідних гарантій незалежності та недоторканності. У зв’язку із важливістю виконуваних функцій держави – здійснення правосуддя – особливої уваги потребує і порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності у разі вчинення ними кримінального правопорушення. Новий КПК України увібрав найбільш демократичні тенденції та закріпив порядок втручання в роботу судді у разі порушення ним «букви закону», що впливає на функціонування судової гілки влади.
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ЖИТЛА, НЕДОТОРКАННІСТЬ МАЙНА
ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Законодавча база
У всіх цивілізованих країнах право громадян на недоторканність житла гарантоване Основними законами, а також іншими законодавчими актами. Це стосується і України. Так, у ст. 47 Конституції України закріплено правило, згідно з яким «Кожен має право на житло», а також «Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду» (ч. 2 ст. 30). Лише у невідкладних випадках, пов´язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку(ч.3ст.30). [1]
Серед інших законодавчих актів, які регулюють дане право, особливо необхідно виділити кримінально-процесуальне законодавство. Так, вищезазначені конституційні норми з точки зору охорони прав і свобод людини мають принципово важливе значення, і тому в КПК України вони закріплюються як засада судочинства. Зокрема ст. 141 КПК передбачено, що громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти до житла проти волі осіб, які проживають у ньому. Особисте життя громадян охороняється законом. Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених КПК України. [2]
У найважливіших міжнародно-правових актах також проголошено право громадян на недоторканність житла. Зокрема ст. 12 Загальної декларації прав людини передбачено: «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла... Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань». Аналогічна вимога міститься в ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. [9]
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., відомої як Європейська конвенція з прав людини, комплексно декларує зазначені права. Зокрема, в ній зазначено: «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції». [10]