отчёт по практике
.docxПід час обов'язкової сертифікації послуг громадського харчування перевіряються вимоги безпеки і екологічності послуг та умов обслуговування, використовуються методи, які дають змогу: повно й достовірно підтвердити відповідність послуги громадського харчування вимогам, які спрямовані на забезпечення безпеки для життя і здоров'я громадян, їх майна, охорони навколишнього природного середовища, що встановлені в нормативних документах для цієї послуги, а також іншим вимогам, які згідно з законодавчими актами повинні підтверджуватися при обов'язковій сертифікації;
o провести ідентифікацію послуг громадського харчування, а також кулінарної продукції;
o перевірити належність підприємства до класифікаційного угруповання
Добровільна сертифікація послуг громадського харчування в Системі УкрСЕПРО здійснюється на відповідність вимогам, що не віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов'язкових або інших документів, які узгоджені між ОС ПХ та заявником. При цьому сертифікація на відповідність усім обов'язковим вимогам виконується неодмінно.
Харчова продукція, сировина, напівфабрикати вітчизняного та імпортного виробництва, які використовуються в процесі надання послуг громадського харчування та підлягають обов'язковій сертифікації в Україні, повинні мати сертифікат відповідності.
Порядок проведення сертифікації послуг громадського харчування традиційний (див. параграф 2.5), він передбачає:
1) подання заявки на сертифікацію послуг громадського харчування;
2) розгляд та прийняття рішення за заявкою з зазначенням схеми сертифікації;
3) відбір, ідентифікацію та випробування зразків кулінарної продукції (вибіркова перевірка послуги);
4) обстеження процесу надання послуги згідно з зазначеною схемою сертифікації;
5) атестацію виробництва згідно з зазначеною схемою сертифікації;
6) сертифікацію системи якості згідно з зазначеною схемою сертифікації;
7) аналіз одержаних результатів з метою прийняття рішення щодо можливості видачі сертифіката відповідності;
8) оформлення сертифіката відповідності та реєстрація сертифіката відповідності в Реєстрі Системи та видачу його заявнику за позитивними результатами обов'язкової сертифікації послуг громадського харчування;
9) технічний нагляд за стабільністю надання сертифікованої послуги громадського харчування;
10) інформування щодо результатів обов'язкової сертифікації'послуг громадського харчування. Заявник подає заявку до будь-якого з акредитованих у Системі органів з сертифікації
послуг громадського харчування, а за відсутності інформації про його наявність - до Держспоживстандарту України.
Заявник разом із заявкою подає в ОС ПХ заповнену опитувальну анкету, а також вихідну документацію для проведення оцінки підприємства. Перелік запитань опитувальної анкети може уточнюватись у процесі розгляду заявки.
Схема сертифікації заявлених послуг громадського харчування визначається виконавчою групою ОС ПХ за узгодженням із заявником до початку робіт з обов'язкової сертифікації послуг і залежить від виду надання послуги харчування, номенклатури та кількості виробленої кулінарної продукції, типу підприємства харчування та інших вихідних даних. Рекомендовані схеми сертифікації послуг громадського харчування наведено в табл. 2.8.8.
Термін дії сертифіката відповідності при сертифікації послуг харчування за Схемою 1 не повинен перевищувати одного року.
У передбачених випадках (у разі впровадження на підприємстві Настанови з якості, яка відповідає вимогам ДСТУ ISO 9004-2-96 "Управління якістю та елементи системи якості. Частина 2. Настанови щодо послуг" тощо) сертифікат відповідності може мати термін дії до двох років.
Термін дії сертифіката відповідності при сертифікації послуг харчування за Схемою 2 встановлюється з урахуванням терміну дії атестата виробництва і не повинен перевищувати трьох років. 2.20 Технологічний процес - це сукупність операцій з використання сировини і матеріалів і виготовлення готової продукції. Кожен технологічний процес можна поділити на типові технологічні ланцюги або операції і подати як технологічну схему.
Основними принципами проектування та організації технологічних процесів є такі:
- спеціалізація - підвищення однорідності технології виробництва через свідоме обмеження різноманітності операцій;
- пропорційність - узгодженість пропускної (виробничої) спроможності виробничих підрозділів, окремих стадій виробничого процесу;
- паралельність - одночасне виконання окремих операцій і процесів з метою їх суміщення у часі;
- прямолінійність - на всіх стадіях та операціях технологічного процесу предмети праці мають пересуватися за найкоротшими маршрутами;
- безперервність - мінімізація прогалин у структурі технологічного циклу в дискретному виробництві шляхом синхронізації операцій, упровадження прогресивних методів оперативного управління виробництвом;
- ритмічність - забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства за певним ритмом і з планомірною повторюваністю для рівномірного (в однакові проміжки часу) виробництва продукції;
- автоматичність - економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій технологічного процесу;
- гнучкість - оперативна адаптація технологічного процесу до переходу на виготовлення іншої продукції;
- гомеостатичність - спроможність технологічної системи стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень.
Виробничий процес неможливий без реалізації одного або декількох технологічних процесів. Технологічний процес є частиною виробничого процесу, що охоплює дії, спрямовані на зміну стану предмета праці. Для здійснення технологічного процесу складається схема, в якій описуються всі технологічні операції з виробництва продукції або створення певного виду послуг.
Технологічний процес є сукупністю менш складних процесів, що називаються стадіями, або операціями.
Кожен технологічний процес можна зобразити у вигляді технологічної схеми - послідовного опису або зображення процесу і відповідного обладнання, пристроїв, устаткування. Заклади ресторанного господарства послуговуються стандартами на виконання технологічних схем.
Технологічні процеси, що забезпечують перетворення матеріалів на готову продукцію, називаються основними. Ті технологічні процеси, які забезпечують якісне виконання основних процесів, операцій, що їх використовують для обслуговування основного виробництва, називаються допоміжними. Наприклад, транспортування, пакування готової продукції тощо.
Технологічні процеси проектують. Процес проектування технологічних процесів є одним із найважливіших етапів будь-якого виробництва. Саме на етапі проектування вибирається найбільш ефективний технологічний процес.
Основними техніко-економічними показниками, на підставі яких визначають ефективність кожного технологічного процесу, є витрати сировини та енергії на одиницю продукції; капітальні витрати на організацію виробництва; продуктивність обладнання (процесу); якість і собівартість продукції; інтенсивність процесу, ступінь його механізації та автоматизації.
Будь-який технологічний процес можна розглядати як систему, що має входи (склад сировини, її кількість тощо) і виходи (готова продукція, сировина, кількість, якість та інші параметри). 2.21 Показники якості продукції відіграють велику роль в оцінці: конкурентоспроможності в порівнянні з продукцією конкурента. Не знаючи цих показників, неможливо зробити висновок про якість продукції. Лише за умови порівняння показників якості з аналогічними показниками якості інших різновидів виробів є можливість дати відповідь на питання щодо якості продукції.
Розрізняють два способи визначення якості продукції:
1) за шкалою інтервалів з'ясовують, якість якої продукції вища чи нижча;
2) за шкалою відношень вимірюють, у скільки разів якість продукції вища чи нижча.
В обох способах спочатку знаходять значення показників якості продукції, а потім їх порівнюють.
Розроблено також чимало методів визначення якості продукції та її рівня. За ДСТУ 2925-94 передбачені такі методи оцінки рівня якості продукції: диференційний, вимірювальний, комплексний, органолептичний, розрахунковий, реєстраційний, змішаний, соціологічний, статистичний та експертний.
Диференційний метод визначення рівня якості продукції полягає у знаходженні окремих одиничних показників її якості, розрахунковий - у визначенні їх за допомогою аналітичних і теоретичних розрахунків. Якщо показники якості продукції визначають не шляхом аналітичного розрахунку, а експериментальним вимірюванням, то такий метод називають вимірювальним, чи інструментальним. За цим методом визначають геометричні розміри виробів, їх масу, час напрацювання на відмову в роботі тощо. Вимірювання здійснюють за допомогою обох зазначених вище шкал, але частіше користуються шкалою відношень. Інструментальний метод дуже поширений в машинобудуванні через його об'єктивність, високу точність і можливість автоматизації.
Експертний метод вимірювання показників якості, що полягає у вимірюванні показників якості продукції експертами. Його використовують тільки тоді, коли неможливо, складно чи економічно недоцільно застосовувати інструментальний метод, наприклад, для вимірювання ергономічних та естетичних показників якості продукції. Експерти застосовують усі вимірювальні шкали, але частіше - так звані шкали порядків чи інтервалів (особливо реперні шкали з бальною системою градації).
Користуючись органолептичним методом вимірювання показників якості, замість технічних засобів вимірювання використовують органи чуттів експертів. Цей метод особливо поширений в харчовій, парфумерній промисловості та медицині.
Комплексний метод полягає у визначенні рівня якості продукції за допомогою декількох показників якості продукції водночас. Змітаний метод може поєднувати в собі декілька методів, наприклад вимірювального, органолептичного та ін.).
Соціологічний метод вимірювання показників якості продукції - це масові опитування споживачів чи користувачів продукції та обробка цих результатів експертами. Опитування проводять за допомогою анкетування, голосування тощо. Використовують цей метод переважно для визначення показників якості товарів широкого вжитку, а також попиту на окремі види товарів, З'ясування громадської думки щодо певних виробів.
Вимірюють звичайно окремі одиничні показники якості. Показники, стандартизації, уніфікації, патентоспроможності, безпеки, економічності, однорідності продукції визначають шляхом розрахунків. Аналогічно знаходять значення комплексних показників якості продукції, але інструментальним чи експертним методом визначають для цього коефіцієнти вагомості.
Оскільки результати всіх вимірювань є випадковими величинами, то математичні дії нац ними виконують за правилами оброблення випадкової інформації. Але яким би шляхом не отримували значення показників якості продукції, їх порівняння здійснюють завжди за шкалою інтервалів чи за шкалою відношень.
Якість як об'єкт вимірювання є багатовимірною і тому не може характеризуватися тільки одним показником якості. Оскільки показники якості - величини змінні в часі, то порівнюють їх з урахуванням цієї динаміки. Якщо якість змінюється у бік її підвищення, то порівнювану за шкалою інтервалів різницю між вихідним і порівнюваним з ним значенням показника якості беруть з додатним знаком, а в протилежному випадку - з від'ємним. 2.23. За потужністю підприємства різного типу характеризуються кількістю місць або обсягом продукції, що виробляється. Типовими проектами передбачено будівництво їдалень на 50, 100, 150, 200, 300, 400, 500 і більше місць; ресторанів - на 100, 150, 200, 400, 500 місць; комплексних підприємств, які розміщені у житловому районі, на 150 та 200 місць, у зоні міського поселення - 300, 400, 500 місць; фабрики-заготівельні з потужністю виробництва 15, 25, 40 тонн тощо.
За характером контингенту, який обслуговується, розрізняють:
- загальнодоступний заклад ресторанного господарства, продукцію та послуги в якому може одержати будь-який споживач;
- закритий заклад ресторанного господарства, продукцію та послуги в якому може одержати певний контингент споживачів за місцем роботи, служби чи навчання (харчування особистого складу збройних сил, на підприємствах, будівництві, установах, у навчальних закладах);
- заклади ресторанного господарства, які обслуговують визначений контингент споживачів: мешканців готелів, мотелів, глядачів і відвідувачів спортивних установ, глядачів у закладах культури та мистецтва, пасажирів на вокзалах, пристанях, в аеропортах, тобто в основному пов'язані з обслуговуванням певного контингенту споживачів.
Іноді послугами закладів ресторанного господарства при готелях користується населення міста.
Заклади можна поділити на групи залежно від методу обслуговування, що застосовується в них. Так, ресторани можна поділити на дві групи: з обслуговуванням офіціантами та самообслуговуванням. У першу групу ввійшли загальнодоступні ресторани класу "люкс" та "вищого", у другу групу ввійшли ресторани при службових закладах для організації сніданків, обідів, вечер. Ресторани з самообслуговуванням можуть мати широкий і вузький асортимент страв. Вони за рівнем послуг належать до першого класу. 2.25 Фірма повинна чітко уявляти собі свій об'єкт реклами. Розходження між рекламою продукту і рекламою фірми полягає в тім, що є об'єктом рекламного звертання. Підприємство займається, як правило, як рекламою окремих продуктів, так і рекламою фірми в цілому. У першому випадку виділяються особливі якості продукту, у другому - через указівки, наприклад, на величину підприємства і його світові зв'язки робиться спроба домогтися довіри покупців для усієї виробничої програми підприємства. Необхідно знати і зуміти виділити унікальність свого товару чи послуги. При цьому для систематичної, зв'язаної з загальною політикою і стратегією підприємства рекламної діяльності необхідна об'ємна ринкова і внутрішня інформація, зокрема :
· про ступінь насичення ринку;
· про етап життєвого циклу продукту;
про діяльність конкурентів;
· про характеристику цільової групи;
· про приступність і вартість носіїв реклами;
Дуже важливий аспект конкуренції. З одного боку, конкуренти ставлять деякі перешкоди і створюють деякі проблеми. З іншого боку, в умовах ринкової економіки конкуренти сприяють боротьбі за якість товару чи послуги і є деяким стимулом для роботи.
Отже, свою рекламну політику фірма повинна будувати на здатності чимось виділитися серед конкурентів на загальному ринку (якщо такі маються), забезпечивши споживачам унікальний вид товару чи послуги всіляко підкреслюючи високу кваліфікацію своїх працівників, специфічні властивості товару, перевага його перед іншими фірмами. Важливо знайти те, до чого споживач найбільш чуттєвий.
Планування кінцевого результату.
Необхідно чітко представляти, яка мета повинна бути досягнута, на який результат розраховує фірма по закінченні рекламної кампанії. Маючи теоретичні представлення про це і практичні результатах рекламної кампанії, істотно полегшується аналіз проведеної роботи, вивчення помилок і усунення їх у наступних рекламних кампаніях.
Виділення цільової групи.
Перед тим, як приступити до подальшої розробки рекламної політики і стратегії, потрібно мати чітке представлення про свою цільову аудиторію. Цільова аудиторія - це група споживачів, на яку спрямоване просування (реклама, особистий продаж, стимулювання збуту, пропаганда). Від правильного визначення цільової аудиторії залежить як стратегія, так і ефективність просування. Наприклад для рекламування пральних порошків цільова група в основному буде складатися з жінок-господарок, продукція фірми "PARKER" - солідних ділових людей, а м'які плюшеві іграшки зацікавить швидше за все дітей, які зможуть вплинути на своїх батьків. При виділенні цільової групи, що піддається рекламному впливу, необхідно:
1. визначити цікавлячий нас ринок;
2. розглянути товар під кутом зору
а) щодо переваг перед конкуруючими аналогами;
б) відповідності найбільш важливим запитам потенційних покупців (у тому числі їхнім звичкам);
в) необхідної комплектності;
г) доступності для покупців;
д) впізнаваємості зовнішнього вигляду (відмінності від конкуруючих товарів)
3. визначити споживчий сегмент ринку;
4. встановити, чи існують на різних ринках сегменти покупців, які можна вважати ідентичними;
5. вирішити, чи потрібні додаткові маркетингові дослідження;
Цільова аудиторія впливає на рішення про те, що сказати, як сказати, коли сказати, де сказати і від чийого імені сказати. Вона може знаходитися в кожнім із шести станів купівельної готовності:
1). поінформованість - аудиторія може бути цілком необізнаною і знати одну назву. Якщо велика частина цільової групи виявляється необізнаної, то задача реклами створити необхідну поінформованість, хоча б впізнаваємість назви.
2). знання - аудиторія може бути інформована про фірму чи її товарі, але не володіти ніякими іншими знаннями. У цьому випадку завдання реклами полягає в тім, щоб донести до аудиторії ті характеристики фірми чи товару, що можуть сприяти досягненню цілей рекламної кампанії.
3). прихильність - цільова аудиторія, знаючи товар, може виказати стосовно нього негативні чи позитивні почуття. У випадку негативного результату, у фірми буде визначена рекламна політика, спрямована на зміну відносин споживача до фірми її чи послуг.
4). перевага - цільова група може виказати прихильність до товару, але не віддавати йому переваги перед іншими. У цьому випадку комунікатор (реклама) повинний спробувати сформувати споживчу перевагу. Він буде розхвалювати якість товару, його ціннісну значимість, робочі характеристики та інші властивості.
5). переконаність - цільова аудиторія може виказати перевагу до конкретного товару, але не бути переконаною у необхідності його придбання. Задача реклами - сформувати переконаність у тім, що придбання даного товару - самий правильний вибір.
6). здійснення покупки - деякі члени цільової аудиторії можуть мати деякі переконання, але так і не зібратися зробити покупку. Комунікатор повинний підвести цих споживачів до здійснення необхідного заключного кроку. Серед прийомів, що штовхають на здійснення покупки, пропозиція випробувати товар протягом обмеженого відрізка часу чи натяк на те, що товар цей незабаром стане недоступним. 2.26 Професійна етика — це кодекс правил, що визначає поведінку спеціаліста у службовій обстановці, норм, які відповідають існуючим законам та відомчим нормативним документам, професійним знанням, стосункам у колективі, глибокому усвідомленню моральної відповідальності за виконання професійних обов'язків.
Професійна етика, крім того, це прикладна соціально-філософська дисципліна, яка вивчає походження, сутність, специфіку, суспільні функції морально-професійних норм і стосунків, закономірності їх розвитку на різних історичних етапах.
Завдання професійної етики в тому, щоб вивчити складний процес віддзеркалення професійних стосунків у моральній свідомості, у морально-професійних нормах, провести чітку межу між морально-професійними явищами і явищами професійної майстерності, вивчити суспільні завдання, цілі професії і їх значущість у соціальному прогресі, саме цим сприяючи їх успішному виконанню. 2.27 Працiвники i службовцi забов”язанi:
Дотримуватись правил Внутрiшнього трудового розпорядку Компанii;
Дотримуватись вимог охорони працi, виробничоi санiтарii, гiгieни працi i протипожежноi безпеки;
У встановленому порядку проходити iнструктажi з питань охорони працi;
У встановленому порядку проходити медичнi огляди;
Вмiти надати першу допомогу потерпiлому.
Державний нагляд за охороною працi, вiдомчий i громадський контроль. Державний нагляд за охороною працi здiйснюють:
1. Державний надзор за безпечним веденням робот в промисловостi;
2. Державний енергетичний надзор;
3. Державний санiтарний надзор;
4. Прокурорський надзор.
Працiвник з охорони працi Компанii забезпечуe постiйний контроль у всiх пiдроздiлах пiдприeмств: стежить за станом технiки безпеки i виробничоi санiтарii, за виконанням правил i норм, спецiальних iнструкцiй i постанов з охорони працi, виконанням наказiв по пiдприeмству з охорони працi. Також служба охорони працi забезпечуe працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, iнструкцiями та iншими нормативними актами з охорони працi, веде облiк нещасних випадкiв на пiдприeмствi i виявляe причини з яких трапився даний нещасний випадок. Складаe плани, щодо створення безпечний та нешкiдливих умов працi.
Служба охорони працi бере участь у: розслiдуваннi нещасних випадкiв та аварiй на пiдприeмствi;
розробцi положень iнструкцiй, iнших нормативних актiв, що дiють в межах пiдприeмства;
прийняттi екзаменiв для працiвникiв, посада яких передбачаe перiодичну перевiрку знань.
Вiдповiдальнiсть за охорону працi на пiдприeмствi несе керiвник пiдприeмства, в структурних пiдроздiлах - керiвники структурних пiдроздiлiв. Працiвники i службовцi несуть вiдповiдальнiсть за порушення вимог технiки безпеки.
Нещаснi випадки. Для зменшення дорожньо-транспортних пригод, всi працiвники, якi мають службовий автотранспорт повиннi здавати „Правила дорожнього руху Украiни” теорiю та практичнi навички водiння автомобiля.
Заключення. Тiльки тодi, коли кожен працiвник буде дотримуватися вимог iнструкцiй з технiки безпеки, коли кожен буде спiвпрацювати i не залишати без уваги недолiки, якi на його думку можуть привести до нещасного випадку, ми зможемо значно покращити i зменшити травматизм. 2.28 Умови праці - це сукупність чинників виробничого середовища, що роблять вплив на функціональний стан організму працюючих, їх здоров'я і працездатність в процесі праці. Вони визначаються вживаним устаткуванням, технологією, предметами і продуктами праці, системою захисту робітників, обслуговуванням робочих місць і зовнішніми чинниками, залежними від стану виробничих приміщень, створюючими певний мікроклімат. Таким чином, виходячи з характеру виконуваних робіт, умови праці специфічні як для кожного виробництва, цеху і ділянки, так і для кожного робочого місця. Існує і інше визначення поняття "умови праці".
Умови праці - це складне об'єктивне суспільне явище, що формується в процесі праці під впливом взаємозв'язаних чинників соціально-економічного, технико-організаційного і природно-природного характеру і впливаюче на здоров'я, працездатність людини, на його відношення до праці і ступінь задоволеності працею, на ефективність праці і інші економічні результати виробництва, на рівень життя і всесторонній розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства.
Дане визначення дає цілісну характеристику умов праці: їх єства як об'єктивного явища, механізму формування і основних напрямів дії на працюючу людину, ефективності, впливу на соціальний розвиток. Це визначення конкретизує терміни "виробниче середовище" і "умови праці", що є єдністю двох сторін. З одного боку, це чинники, що впливають на формування умов праці, а з іншою - елементи, що становлять умови праці. До елементів умов праці відносяться, наприклад, температура, загазованість і т. д., тобто все те, що безпосередньо впливає на працюючу людину, його здоров'я, працездатність і соціальний розвиток.
за даними Мінпраці і соціального розвитку, знос основних фундацій підприємств наблизився до 60%, частка використання застарілих технологій і устаткування в окремих галузях промисловості складає більш 80%. незадовільні умови праці часто є основною причиною високого рівня виробничого травматизму, загальної професійної обумовленої захворюваності.
Росія щорічно втрачає майже 2% ВВП (більше 500 млрд. крб.) через незадовільні умови праці, травм і загибелі працівників на виробництві.
Нещасні випадки на виробництві і професійні захворювання є не тільки людською трагедією, але і причиною найсерйозніших, як я вже було сказано вище, економічних втрат. За даними Росстату, частка зайнятих на роботах, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, а також кількість вперше виявлених професійних захворювань неухильно ростуть.
В 2007 р. порівняно з 2005 р. дещо зросла абсолютна кількість працюючих на устаткуванні, що не відповідає вимогам безпеки. При цьому протягом 2005 - 2007 рр. загальна чисельність працівників, що працюють на такому устаткуванні, змінювалася трохи і складала щорічно трохи більше 50 тис. людина.
Про те, що більш третини працівників, серед яких значну частину складають жінки, зайнято на роботах з шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, свідчать показники за уявленням різних компенсацій за умови праці, які поки не знижуються. Щорічно на виробництві гине близько 5 тис. людина працездатного віку. 2.29 Акт про нещасний випадок на виробництві — офіційний документ, який складає комісія з розслідування нещасного випадку, за яким працівник згідно з медичним висновком втратив працездатність щонайменше на один день, або виникла необхідність перевести його на іншу (легшу) роботу терміном щонайменше на один день, або в разі смерті працівника.
Виробнича травма — травма, що сталася внаслідок дії виробничих чинників.
Виробничий травматизм - явище, яке характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.
Нещасний випадок - непередбачений збіг обставин і умов, за яких заподіяна шкода здоров'ю або настала смерть людини.
Нещасний випадок на виробництві - раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівника під час виконання ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника.
Травма порушеність анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії чинників зовнішнього середовища.
Трудове каліцтво - втрата здоров'я працівником внаслідок виробничої травми.
Організація роботи з охорони праці в авіації і відповідальність посадових осіб за її стан визначаються Системою управління охороною праці (СУОП), наприклад, в цивільній авіації України .
У загальному випадку система об'єднує сукупність елементів, необхідних для досягнення визначеної мети. Виходячи з цього, система, яка об'єднує сукупність правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці, є системою охорони праці.
Як відомо, система управління являє собою сукупність: об'єкта управління (машини, механізми, технологічні процеси, підприємства, галузі промисловості, сфери людської діяльності і т.ін.); елементів, які управляють станом цього об'єкта (регулятора); елементів, що здійснюють контроль за станом об'єкта, виробленням необхідного завдання, зіставлення його із завданням, виробленням управляючих впливів і їхньою реалізацією; елементів контролю виконання управляючих впливів (зворотного зв'язку) і ін. 2.30 ВИСНОВОК Я проходила практику в ресторані Delice . Під час проходження практики я ознайомилася з основами технології обслуговування у ресторані, правилами поведінки персоналу ресторану, функціями та обов’язками працівників ресторану, закріпила та поглибила свої теоретичні знання.