MSER9VAR

в) зміцнення банківської сфери і підвищення ефективності валютних операцій;

г) зміцнення страхової системи і збільшення активності страхового бізнесу.

Тут все підходить

Завдання1. Потребує повної відповіді:

Основні макроекономічні теорії.

“КЛАСИЧНА” МАКРОЕКОНОМIЧНА МОДЕЛЬ

Схеми економiчного кругообiгу (вiд «моделi» Кене до сучасних схем вiдтворення) не є повноцiнними макроекономiчними моделями. Вони лише вiдсторонено (абстрактно) показують необхiднi пропорцiї вiдтворення, не вказуючи на iснування можливих диспропорцiй (тобто порушень макроекономiчної рiвноваги), тим бiльше - на їх причини та подолання. Тому насамперед вони мають теоретичне значення, їм важко, а то й неможливо знайти практичне застосування.

Смiт вважав, що пропорцiйнiсть суспiльного господарства здiйснюється довершеним механiзмом ринку (цiною, попитом i пропозицiєю), який дiє об'єктивно (незалежно вiд волi i бажання людей), як «невидима рука», i не потребує державного втручання («держава повинна виконувати роль нiчного сторожа», що охороняє приватну власнiсть).

Ж. Б. Сей намагався деталiзувати окремi елементи i механiзм дiї «класичної» макроекономiчної «моделi». Вiн вважав пропозицiю товарiв тим фактором, що визначає рiвень доходу i зайнятостi населення. Тому слiд всiляко збiльшувати пропозицiю, нарощуючи виробництво. Пропозицiя у «моделi» Сея сама породжує свiй попит, тобто виробництво будь-якого обсягу продукту автоматично забезпечує доход, який необхiднiй для закупiвлi всього продукту на ринку: пропорцiйнiсть забезпечується автоматично. При цьому усi заощадження дорiвнюють iнвестицiям. Сей, як i Смiт та Рiкардо, вважав, що глибокi диспропорцiї вiдтворення неможливi при нормальному функцiонуваннi об'єктивного ринкового механiзму.

Таким чином, «класична» макроекономiчна «модель» - це модель економiки, яка саморегулюється i не потребує якогось стороннього впливу.

МАКРОЕКОНОМIЧНА МОДЕЛЬ ДЖ. М. КЕЙНСА

Основною причиною порушення економiчної стабiльностi Кейнс вважав неповну зайнятiсть трудових ресурсiв (безробiття), тому й поставив за мету створення економiчної моделi повної зайнятостi» Але досягти повної зайнятостi можна лише через регулювання всього суспiльного вiдтворення як єдиного цiлого. Тим самим Кейнс поклав початок дослiдженню

макроекономiки - сфери економiчних вiдносин людей на рiвнi всього суспiльства. Вiн довiв, що макроекономiка має свої, вiдмiннi вiд мiкроекономiки, тобто найнижчого рiвня економiчних вiдносин людей, закономiрностi розвитку, економiчнi принципи i категорiї.

Класична i неокласична теорiї зосереджували увагу на аналiзi мiкроекономiчних процесiв, а кейнсiанська теорiя - на аналiзi процесiв у макроекономiчнiй сферi. Тому Кейнса з повним правом можна вважати «батьком» макроекономiчної теорiї.

В основу нової макроекономiчної моделi лягли кейнсiанськi теорiї сукупного попиту, споживання i мультиплiкатора доходу i зайнятостi.

МОНЕТАРИСТСЬКА МАКРОЕКОНОМIЧНА МОДЕЛЬ

На противагу кейнсiанським, або дирижистським iдеям в економiчнiй теорiї сформувався неолiберальний напрям. Особливостi його теорiй полягали у запереченнi необхiдностi глибокого державного втручання у процеси вiдтворення, у вiрi в можливостi ринкового механiзму до саморегулювання. Саме на цьому грунтуються неолiберальнi моделi суспiльного вiдтворення.

Однiєю з таких моделей є макроекономiчна модель, створена представниками чiкагської, або монетаристської економiчної школи на чолi з М.Фрiдменом. Ця модель так i називається монетаристською.

Чiкагcьку економiчну школу назвали монетаристською за її прихильнiсть до грошових (монетарних) методiв макроекономiчного регулювання.

Монетаристи пiддають критицi кейнсiанськi рецепти досягнення економiчної рiвноваги, насамперед за нагнiтання iнфляцiї i використання дефiцитного бюджету. На замiну кейнсiанськiй антициклiчнiй моделi монетаристи запропонували модель антиiнфляцiйну.

МОДЕЛI МIЖГАЛУЗЕВОГО БАЛАНСУ

Жодну iз пропорцiй суспiльного виробництва i продукту не можна розглядати iзольовано. Усi види товарiв i послуг безпосередньо або опосередковано пов'язанi мiж собою. Аналiз цих зв'язкiв мiж галузями та їх продукцiєю здiйснюється за допомогою мiжгалузевого балансу виробництва i розподiлу ВВП.

Розробка мiжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст. Особливий вклад у цю проблему внiс вiдомий американський економiст В.Леонтьєв, який свого часу емiгрував iз СРСР. Вiн розробив i обгрунтував оригiнальну економiко-математичну модель «витрати-випуск».

У цiй моделi кожна видiлена галузь (може бути укрупнений i деталiзований варiант моделi) розглядається як покупець (споживач) матерiальних благ i послуг iз iнших галузей, що складає її витрати, i як продавець (виробник) своєї продукцiї iншим галузям, що складає випуск. Саме цi iдеї i лягли в основу побудови мiжгалузевого балансу.

Завдання2. Потребує повної відповіді:

Економічні стратегії держави і умовах глобалізації.

глобалізація трансформує функціональну структуру держави як на міжнародному, так і на внутрішньому рівнях, причому її вплив здійснюється в протилежних напрямах. З одного боку, держава поступається деякими своїми функціями на користь наддержавних структур, з іншого - її позиції зміцнюються в певних сферах. Принаймні, в оглядовому майбутньому держава існуватиме як важливий суб'єкт світової економіки. Водночас уряд кожної країни мусить враховувати зміни умов, що відбуваються в процесі глобалізації, при розробленні національних стратегій розвитку.

Одним з найголовніших завдань економічної політики держави в умовах глобалізації стає створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національної економіки. Насамперед, необхідно активізувати внутрішні ресурси країни. Американський економіст М. Портер визначив чотири основні детермінанти, що забезпечують конкурентні переваги2:

•параметри факторів виробництва (кваліфікована робоча сила, запаси сировини, виробничі потужності, капітал, науковий потенціал);

•наявність конкурентоспроможних споріднених галузей;

•характер попиту на внутрішньому ринку;

•стратегія фірм.

Ці детермінанти в сукупності утворюють «національний ромб» (у графічному вираженні). Особливе значення має активізація урядом такої складової «ромбу», як інтелектуальний потенціал країни, професійна майстерність, науково-технічна база. Кваліфіковані кадри формуються всередині країни. Держава може надати імпульс інноваційному розвитку економіки, фінансувати наукоємне виробництво. Саме держава витрачає найбільші кошти на розвиток «людського чинника» економіки - на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення.

Підтримка інноваційної діяльності фірм з боку держави сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності на світовому ринку нових технологій і зміцнює їх позиції на внутрішньому ринку. Державні інвестиції в економіку мають бути націлені на прогресивні зміни в її галузевій структурі, на випереджаючі темпи розвитку конкурентоспроможних галузей і виробництв. Держава концентрує зусилля на формуванні інноваційної структури національної економіки - створення технологічних парків, венчурних фондів, бізнес-інкубаторів.

Глобалізація становить різні завдання перед урядами країн неоднакового рівня розвитку в розроблення економічних стратегій. Розвинуті країни завдяки глобалізації зміцнили свої позиції в світовій економіці, і їхня головна мета полягає у збереженні цих позицій. Інші країни є представниками «доганяючої економіки», перед ними постають інші

проблеми. Розглянемо основні особливості стратегій розвитку, що випливають у різних соціально-економічних групах країн під впливом глобалізації.

Стратегії розвинутих держав спираються на неоліберальні тенденції економічної політики. Держава повинна створювати умови для ефективного функціонування ринку, що зокрема, включає систему гарантії прав власності і обов'язкового виконання контрактів. Важливою функцією держави є забезпечення конкуренції в економічному середовищі країни; вона виражається в антимонопольному законодавстві, в обмеженні імпортних перешкод, у ціновому регулюванні для підтримки молодих фірм.

Завдання3. Вибрати правильну відповідь:

3.1. Державне регулювання міжнародної торгівлі може бути: а) одностороннє, двостороннє, багатостороннє; 3.2 Хто більше всіх виграє від вільної зовнішньої торгівлі: г) споживачі.

3.3. Монетаристи були прихильниками:

б) децентралізації, зменшення ролі держави;

Завдання1. Потребує повної відповіді:

Стратегія економічного розвитку ФРН.

Німеччина - одна з найрозвинутіших країн світу. За розміром ВВП вона посідає третє місце в групі розвинутих країн - у 2007 р. 3024 млрд дол. за офіційним курсом валют; в розрахунку за ПКС (2833 млрд дол.) Німеччина посідає четверте місце у світовій економіці, пропускаючи вперед себе Індію. Німеччина є економічним лідером Європейського Союзу, найпотужнішою в економічному відношенні країною Європи. Протягом XX ст. німецька економіка знала зльоти і падіння, руйнування й відродження. ФРН має одну з найкращих у світі систему соціального захисту населення, високий рівень заробітної плати. Водночас за душовим розміром ВВП вона поступається США, Японії, Канаді й деяким своїм партнерам по ЄС. Вона має високу продуктивність праці, але меншу ніж у США, Японії, Франції. Висока якість німецької продукції в певній мірі компенсує на світових ринках їх високу собівартість, яка утворюється за рахунок підвищення питомих витрат на робочу силу. Німеччина є значним експортером капіталу, вона посідає п'яте місце за обсягом зовнішнього кредиту і третє - за експортом інвестицій. Німеччина стала першим автором післявоєнного «економічного дива», а сьогодні показує дуже повільні темпи економічного зростання.

Такі протиріччя економічного розвитку Німеччини пояснюються як зовнішніми обставинами, так і особливостями внутрішньої економічної політики, обраними стратегіями.

За часів панування в Німеччині фашистського режиму економіка була жорстко централізована й керувалася адміністративними методами. Значна її частина, особливо важка промисловість, була підпорядкована військовим цілям, стратегічної метою режиму було зміцнення економічних і політичних позицій Німеччини у світі через перерозподіл сфер впливу у світовій економіці; механізмом перерозподілу було визначено світову війну. Відомо, що ця мета не була досягнута й Німеччина зазнала нищівної поразки.

За Планом Маршалла США надали економічну допомогу ФРН і деяким іншим західноєвропейським країнам. Фінансова допомога Західній Німеччині становила понад 3 млрд дол. - за тих часів велика сума. У ФРН надійшла велика кількість американського продовольства й продукції легкої промисловості. Головне ж - інвестиції та кредити. Інвестиції прямували переважно в галузі важкої промисловості - енергетику, металургію, важке машинобудування, хімічну промисловість.Американська фінансова допомога сприяла пожвавленню економіки ФРН.

Стратегічною метою економічного розвитку Німеччини в перше повоєнне десятиліття було відновлення економіки від руйнації й досягнення рівня найбільш розвинутих держав на новій технологічній основі.

Завдання2. Потребує повної відповіді:

Поняття інтеграції, її рівні.

ІНТЕГРАЦІЯ — процес об’єднання в єдине ціле, окремих частив або елементів. У соціально-політичному розумінні інтеграція означає зближення і єднання диференційованих соціальних чи політичних інститутів. Поняття інтеграції соціальної має на увазі наявність упорядкованих безконфліктних

означають, наприклад, зближення суверенних держав у сфері економічної та політичної взаємодії на базі твердження й функціонування відповідних організацій (ЄЕС, Латиноамериканська Економічна Система, Організація Африканської Єдності та ін.) і формування принципово нових інтегрованих структур (Європарламент, Євросуд, Інтерпол).

У зв'язку з цим зміст поняття інтеграції, що загалом має на увазі» об'єднання в ціле будь-яких частин»[10,с.191], у сфері міжнародних відносин може розглядатися в межах двох вимірів (рівнів): глобально-історичного (широкого)та практичного(вузького)[3, с.118].

Одним з перших сутність глобально-історичного виміру інтеграції спробував охарактеризувати російський філософ, що перебував в еміграції, Г. Федотов.»Вся історія, - писав віну 1947р.,- може бути розглянута (…) як зміна процесів інтеграції та дезінтеграції. Можна назвати перший процес зростанням, розвитком,об'єднанням або ж завоюванням,поневоленням, асиміляцією, другий-занепадом, розкладанням, або звільненням, народження нових націй, залежно від того, яка державність чи народність стоїть у центрі наших інтересів. Галльські війни Цезаря принесли з собою смерть кельтської Галліїі народження Галлії римської. Розпад Австро-Угорщини є звільнення Чехії,Польщі та Югославії»[11]. Дані твердження відобразили і доповнили в працях аналітики різних країн, які розглядали інтеграцію (часто навіть не позначаючи цим найменуванням зазначений процес)у площині історичних циклів злету і занепаду імперій (великих держав) [12], аналізуючи алгоритм реакції елементів (соціальних організмів) імперських просторів в умовах того чи іншого циклу[13]. Також інтеграція розглядалася як процес глобального політичного розвитку, який, слідуючи історичному досвіду, малих вили подібний характер. Це проявлялося у чергуванні» епох соціокультурної інтеграції з відповідною централізацією політичного життя й епох диференціації,посилення політичної,соціальної, культурної гетерогенності світу»[14, с.213].

Практичний (вузький) вимір (рівень) інтеграції в галузі міжнародних відносин визначає дане поняття залежно від сфери реалізації(економічна, політична, культурно-гуманітарна тощо.) як процес,» що веде до об'єднання різних держав та інших політичних сил, до координації та зближення їх діяльності» [15, с. 98]; процес «згуртування, злиття громадських, державних структур у межах держави або у більш широку міждержавну спільноту» шляхом створення» нових інститутів влади з передачею їм частини суверенних прав національних політичних органів»[16,с.122-124]. Розгляд інтеграції у площині практичного виміру був обумовлений специфікою перебігу інтеграційних процесів у світі після Другої світової війни,коли відбувалося їх прискорення і конкретизація у сфері спеціалізації створюваних об'єднань, про що свідчить досвід Європи(ЄС),Північної

Америки(НАФТА)та Південно-СхідноїАзії(АСЕАН)[2;6]. Приклад цих інтеграційних структур демонструє, що на сучасному етапі інтеграція в міжнародних відносинах є більшою мірою процесом зближення рівні в соціально-економічного розвитку держав в рамках функціонуючих інститутів[3;7].

Відмінною рисою сучасних інтеграційних процесів виступає закономірність, дотримуючись якої «більш-менш успішна наднаціональна інтеграція спочатку просувалася в економічній сфері, тоді як військово-політичні стосунки тривалий час залишалися на міждержавному рівні компетенції» [17,с.57].» Порівняно з іншими формами міждержавних союзів істотна відмінність об'єднань інтеграційного типу полягає в тому, що розвиток таких формувань значно більше залежить від політичної гомогенності та аксіологічної (ціннісної)складової, ніж від наявності спільних оборонних функцій, які можуть з'явитися на відносно зрілих, пізніших стадіях інтеграції. При цьому ознаки гомогенності мають найбільш істотне значення в сенсі стабільності політичних систем, однорідності механізмів ухвалення рішень та домінування споріднених течій у політичному житті» [17, с.61]. Виділяється п'ять основних етапів еволюції сучасних інтеграційних об'єднань, кожен з яких можна розглядати як окрему інтеграційну структуру: зона вільної торгівлі; митний союз;спільний ринок;економічний союз; політичний союз [2,с.430-431].ЄС, починаючиз1951р.(створення Європейського Об'єднання вугілля і сталі), пройшов через усі зазначені етапи перш ніж практично через 50 років почала функціонувати (непозбавлена, однак, видимих недоліків) система інститутів, які забезпечують управління та координацію єдиної політичної лінії в середині Співтовариства [6;7]. Тому багато експертів наводять досвід ЄС як зразок» справжньої» інтеграції сучасних умовах, що (на відміну від інших форм об'єднань ) на практиці продемонструвала свою життєздатність при переході до стадії політичного союзу [2;3;4;17].

Спеціального розгляду потребують інтеграційні процеси на пострадянському просторі, перебіг і зміст яких, визначаючись особливостями досвіду трансформації та геополітичного положення держав, можуть означати пошук нових форм інтеграції [18]. Але відмінності у формах інтеграційних об'єднань не суперечать об'єктивній постійності інтеграції як процесу, що - навіть з урахуванням наявності охарактеризованих складнощів, пов'язаних з його визначенням,- дозволяє вивести універсальні дефініції поняття інтеграції, які (з поправкою на умови конкретного історичного періоду і

географічного регіону) можна використовувати при дослідженні інтеграційних процесів.

Таким чином, у глобально-історичному сенсі у сфері міжнародних відносин інтеграція уявляється процесом об'єднання (різними способами) соціальних організмів (племен, націй, держав) за умови виникнення цілісної структури (союзу,імперії,організації) нової якості з певним порядком влаштування органів влади та взаємодії структурних елементів. У контексті вузького (залежного від сфери реалізації) виміру (рівня) під інтеграцією розуміється аналогічний процес з наявністю диференціації на конкретну сферу взаємодії: економічне, військові - політичне, культурно-гуманітарне та інші об'єднання соціальних організмів з умовою виникнення цілісної структури нової якості.

Оскільки сучасні інтеграційні процеси переважно характеризуються еволюцією структур за схемою від економічного об'єднання до політичного союзу,то,власне, інтеграція набуває форми процесу зближення рівнів соціально-економічного розвитку держав в межах створюваних об'єднань. А розвиток формувань інтеграційного типу - на відміну від інших різновидів міждержавних союзів - визначається, головним чином, ступенем розвитку політичної гомогенності і аксіологічної складової в плані стабільності політичних систем та однорідності механізмів прийняття рішень.

Найбільший розвиток інтеграційні об'єднання різного типу одержали в другій половині XX ст. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних ступенів кожен з яких свідчить про рівень її зрілості. У цілому можна виділити шість етапів, для яких характерні свої особливості.

На першому рівні, коли країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. Вони можуть підписуватися або на двосторонній основі між двома державами, або між вже існуючим інтеграційним угрупованням і окремою країною або групою країн. Відповідно до цих угод країни надають одна одній більш сприятливий режим, ніж третім країнам.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення зони вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим на території однієї з держав-членів, але

найчастіше обходиться і без нього, погоджуючи основні параметри свого розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

Третій рівень інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав. Митний союз передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами та послугами і повну свободу їхнього переміщення усередині регіону. Звичайно митний союз вимагає створення вже більш розвинутої системи міждержавних органів, що координують проведення погодженої зовнішньоторговельної політики. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, що керують відповідними відомствами і у своїй роботі спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня – спільного ринку, – країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої с і технологій. Координація здійснюється на періодичних нарадах (звичайно1 – 2 рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць, на значно частіших зустрічах міністрів, що спираються на постійно діючий міждержавний секретаріат (наприклад, у ЄС – Європейська рада глав держав і урядів, Рада міністрів ЄС і Секретаріат ЄС).

Нарешті, на п'ятому, найвищому, рівні відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. Уряди узгоджено відмовляються від частини своїх функцій на користь наддержавних органів, що наділяються правом приймати рішення з питань, що стосуються організації, без узгодження з урядами країн-членів (наприклад, у ЄС – Комісія ЄС).

Завдання3. Вибрати правильну відповідь:

3.1. Швеції притаманна наступна модель розвитку:

а) корпоративістська;

3.2. Існують наступні моделі розвитку розвинутих країн:

а) ліберальна, корпоративістська та соціально-ринкова;

3.3. « Дзайбацу» – це:

а) японські сімейні холдинги;

Варіант № 1

Завдання1. Потребує повної відповіді:

Стратегія економічного розвитку Франції.

Франція належить до сімки найрозвинутіших держав; за економічною потужністю вона посідає шосте місце в світовій економіці. В Європейському Союзі Франція - третя за економічним потенціалом, після Німеччини й Великої Британії. Франція є значним експортером капіталу, за обсягом банківської діяльності знаходиться на третьому місці у світі. Вона має розвинуту авіакосмічну промисловість, атомну енергетику, хімічну промисловість та сферу послуг. За виробництвом сільськогосподарської продукції Франція посідає четверте місце у світі, а за її експортом - друге.

Франція належить до обмеженої групи держав, що відігравали провідну роль у міжнародних економічних відносинах протягом декількох століть.

Стратегічна політика урядів Франції формувалася під впливом низки чинників. Серед них, крім імперського минулого, - тривале переважання ролі позичкового капіталу над виробничим, виключна роль держави в регулюванні економічних процесів і активне членство в Європейському Союзі.

Значну роль в економіці Франції здавна відігравав експорт капіталу, причому переважно в позичковій формі. Наприкінці ХІХ ст. паризька біржа стала відігравати роль міжнародного позичкового центру. Роль позичковогокапіталу для економіки Франції починає зменшуватися в ХХ ст. Натомість поступовозростає значення вивезення капіталу в підприємницькій формі.

Водночас були задіяні деякі соціальні реформи. Були підвищені мінімальні ставки заробітної плати, збільшені розміри пенсій, дещо скоротився робочий тиждень.

Значна увага приділялася індикативному плануванню, було прийнято Закон про реформу планування, визначена методика розробки й організації виконання планів. В планах визначалися стратегічні напрями й цілі розвитку економіки на п'ятирічний період.

Діяльність бізнесу у Франції зарегульована й зарегламентована більше, ніж у будь-якій країні Європейського Союзу. Уряд намагається стимулювати розвиток економіки через