2.1. Неустойка

Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Визначення поняття неустойки наводиться в ч. 1 ст. 549 Цивільного Кодексу України. В подальшому ця стаття визначає два різновиди неустойки – штраф та пеню. Чіткого розмежування понять неустойки та її різновидів немає ні в науці, ні в законодавстві. Зміст поняття неустойки, передбачає можливість сплатити її грошима або шляхом передання майна. Доцільно передбачити в договорах вартість майна, що підлягає переданню в порядку сплати неустойки, або порядок визначення його вартості. Але відсутність таких відомостей в договорі не є підставою для визначення умови договору щодо неустойки чи окремого правочину щодо неустойки недійсними. У зв’язку з введенням Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” слід враховувати наступне. Неустойка у вигляді обов’язку боржника передати індивідуально визначене рухоме майно може встановлюватись на розсуд сторін без обтяження або з обтяженням цього майна відповідно до Закону України” Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”. У випадку, коли предметом неустойки є майно, яке визначене родовими ознаками та яке не описане з таким ступенем детальності, що дозволяє ідентифікувати це майно, до відносин сторін названий Закон не застосовується. Неустойка передбачає передання грошової суми чи іншого майна. Суть неустойки у вигляді обов’язку передати майно полягає в переданні права власності на це майно. Тому під категорію неустойки підпадають і ті правові конструкції, які передбачають право кредитора залишити у себе (не повернути боржникові) раніше передані останнім кредиторові грошову суму або інше майно. Неустойку як юридичне та економічне явище не слід змішувати із суміжними явищами. Таке змішування веде до неправильного визначення підстави сплати неустойки та внесення інших платежів. Неустойку слід відрізняти від підвищених процентів, що сплачуються позичальником на користь комерційного банку відповідно до договору у випадках прострочення повернення кредиту. Критерієм для розмежування неустойки від інших платежів є текст закону чи договору, що не суперечить законодавству. Якщо закон називає відповідну правову конструкцію неустойкою (штрафом, пенею), до неї застосовуються положення законодавства про неустойку. Цивільний кодекс 2003 року залишає недостатньо визначеною правову природу неустойки. Впевнено можна стверджувати тільки одне: зроблено деякі кроки, які більше, ніж Цивільний кодекс 1963 року, віддаляють неустойку від відповідальності.

2.2. Гарантія

В статях 560-569 Цивільного кодексу України вперше у вітчизняному законодавстві сформульовані розгорнені положення про гарантію.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У слово “гарантія” в Цивільному кодексі вкладається різний зміст. Гарантія, зокрема, може розумітися як одностороннє зобов’язання, в силу якого гарант зобов’язується перед кредитором третьої особи (бенефіціаром) сплатити на його вимогу грошову суму. Відносини між гарантом і принципалом (боржником в основному зобов’язанні), в силу яких гарант приймає на себе зобов’язання надати гарантії, виходять за межі гарантії (гарантійного зобов’язання) та можуть ґрунтуватися на договорі про надання платної послуги, договорі про надання безвідплатної послуги, на інших відносинах, хоча б вони належно юридично не були оформлені. Мотиви, якими керувався гарант при видачі гарантії, його правовідносини з принципалом, за загальним правилом, на дійсність гарантії не впливають. Гарантія може розумітися і як правочин. Гарантія – це односторонній правочин. Разом з тим оформлення гарантії договором між гарантом і бенефіціаром не може тягти недійсності гарантії, якщо із змісту договору випливають всі умови, істотні для гарантії. Свого часу давалась рекомендація для більшої надійності забезпечення кредиту укладати трьохсторонню угоду між кредитором (банком), гарантом і позичальником, яка також не суперечить положенням Цивільного кодексу України. В зразку банківської гарантії, що затверджений Національним банком стосовно кредитних договорів з його участю, рекомендується посилатися на договір про видачу гарантії.

Іноді і гарантія Кабінету Міністрів здійснюється не у вигляді односторонньої угоди, а шляхом участі в укладанні договору між сторонами забезпечуваного гарантією зобов’язання. Та, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про надання гарантій Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів щодо забезпечення погашення кредитів, що залучаються для фінансування закупівлі Українською аграрною біржею зернозбиральних комбайнів і тракторів”, передбачалось укладання чотирьохстороннього кредитного договору між Державним експортно-імпортним банком України, Кабінетом Міністрів України як гарантом, американським банком-кредитором і Експортно-імпортним банком США для фінансування закупівлі сільськогосподарської техніки в США.

Гарантія як односторонній правочин може бути визнана недійсною відповідно до загальних правил, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України гарантом можуть виступати лише організації (юридичні особи). Як принципал у відносинах з приводу гарантії можуть бути не тільки юридичні, а і фізичні особи.

Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання )його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання. Дане положення слід тлумачити з урахуванням права гаранта встановлювати умови гарантії. Ст. 3 Уніфікованих правил встановлює, що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром (кредитором) тільки відповідно до умов гарантії та законодавства. Це положення не суперечить Цивільному кодексу України. Стосовно гарантії, що видається в забезпечення вимог Національного банку до банку-позичальника за кредитним зобов’язанням, Національний банк України рекомендує зазначати в гарантії на кредитний договір, в забезпечення зобов’язань позичальника (принципала) за яким видана гарантія. Але таке зазначення є можливим, якщо до видачі гарантії сторони уклали кредитний договір з умовою про перерахування Національним банком суму кредиту після надання гарантії.