3.2.Удосконалення внутрішнього контролю в акціонерних товариствах

Формами фінансово-господарського контролю є попередній, поточний і наступний контроль. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формуван­ня й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Відповідно до пункту 5.1.1. рішення Державної комісії з цінних паперів від 11.12.03 №571 до організаційної структури системи внутрішнь­ого контролю товариства входить служба внутрішнього аудиту, яка повинна здійснювати поточний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства. Служба внутрішнього аудиту повинна відповідати за своє­асне виявлення та запобігання відхиленням, які перешкоджають законному та ефективному використанню майна та коштів товариства. Зокрема, до компетенції служби внутрішнього аудиту повинні належати повноважен­ня щодо:

· контролю за організацією та функціонуванням системи бухгалтерського обліку;

· контролю за відповідністю даних бухгалтерського обліку фактичній наявності активів, їх належним збереженням;

· експертизи фінансової та операційної діяльності;

· підготовки оглядів діяльності товариства та розробки рекомендацій щодо підвищення її ефективності. Заз­начене рішення має рекомендований характер.

Як свідчить світова практика, підрозділ внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту), зокрема ревізійної роботи, повинен займатися оцінкою функціонування системи внутрішнього контролю, виявленням ризиків.

Система внутрішнього контролю - це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою забезпечення (наскільки це можливо) правильного й ефективного ведення господарської діяльності (в тому числі дотримання політики управлінського персоналу), збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової інформації. Система внутрішнього контролю охоплює й інші питання, безпосередньо пов'язані з функціями облікової системи.

Підприємницький ризик характеризується як небезпека потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.

Кожному ризику відповідає свій прийом керування ризиком. Кваліфікаційна система ризиків містить у собі категорії, групи, види, підвиди і різновиди ризиків.

У залежності від можливого результату (ризикованої події) ризики можна розділити на дві великі групи: чисті і спекулятивні.

Чисті ризики означають мож­ливість одержання негативного чи нульового результату.

Спекулятивні ризики полягають у можливості одержання як позитивного, так і негативного результату.

Систему контролю потрібно організувати таким чином, щоб контроль здійснювався не за певний період, а щодня, щохвилини, і тоді він зможе охопити все інформаційне середовище підприємства.

Комплектність персоналу, що здійснює функції контролю, є найважливішою характеристикою системи внутрішнього контролю. Кадрові проблеми підприємства відображаються на системі внутрішнього контролю. Так, часта зміна бухгалтерів веде до того, що функції обліку й контролю виконуються людьми, що не мають достатнього досвіду й роблять через це більше помилок. Нові керівники й посадові особи можуть бути не повною мірою ознайомлені із системою обліку підприємства й робити технічні й інші помилки.

Побудова логічно стрункої й універсальної системи методик контролю можлива через їх моделювання. Для вирішення проблеми неефективності доцільно покласти в основу моделювання методик внутрішнього контролю соціопсихологічні особливості дій персоналу підприємства. Результативність розробки та досягнення профілактичного ефекту від застосування методик контролю прямо залежить від підготовчих етапів, пов'яза­них з обґрунтуванням їх інформаційної бази. Суть їх зводиться до:

· дослідження мотивації господарських порушень;

· побудови загальної моделі механізму формування господарського порушення;

· типізації господарських порушень;

· побудови окремих моделей різних типів господарських порушень.

Окрема модель конкретного типу господарських порушень являє собою сукупність загальної логіки побудови окремої моделі та формалізованої си­стеми елементів для кожного конкрет­ного типу порушення.

ВИСНОВКИ

Отже, можна підсумувати, що провідною формою власності є акціонерна – одна з найдемократичніших. Виникнення її пов’язане з прискоренням процесів концентрації і централізації виробництва та капіталу, спричинених стрімким розвитком продуктивних сил у другій половині ХІХ ст. велике машинне виробництво зажадало значних капіталів, котрі можливо було мобілізувати на основі акумуляції вільних коштів усього населення. Будучи добровільною формою, акціонерна власність володіє значною стимулюючою силою, пов’язуючи учасника асоціації з конкретними результатами її діяльності. Вона знімає покриви анонімності у використанні капіталу, робить їх прозорими для акціонера. При всіх перевагах акціонерної власності, вона не ідеальна, особливо, коли стосується механізму управління, впливу на діяльність товариства рядових акціонерів. Найчастіше управління здійснюється відповідно до принципу: одна акція – один голос, при якому дрібні власники акцій не можуть помітно впливати на діяльність компанії. Йдеться про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.

Проте більшість акціонерних компаній у світі – товариства закритого типу. Тут акціонерами є і працівниками підприємств. Акції поширюється за рішенням засновників, як правило, у формі закритої передплати. Найчастіше це прості, тобто акції, котрі голосують, які, крім дивіденду, дають її власнику право голосу при прийнятті принципових рішень, що визначають діяльність компанії.

Дослідження акціонерної власності у перехідній економіці ускладнене неусталеністю понятійно-категоріального апарату, і передовсім самої категорії "власність", як однієї із фундаментальних категорій економічної науки. За останні десятиліття у вітчизняній економічній науці з'явились нові тлумачення категорії власності. Проте, на думку дисертанта, усе ще недостатньо у них враховано доволі продуктивні підходи, запропоновані представниками неоінституціоналізму. Власність можна визначити як сукупність прав і відносин, з яких виникають право власності і майновий статус; вона виступає у різних формах, бо на неї впливає складний комплекс взаємопов'язаних чинників - суб'єкти права власності, об'єкти права власності та права власності.

Сучасний етап ринкової трансформації економіки України характеризується важким фінансовим становищем значної частини акціонерних товариств. Тому потреба подальшого дослідження особливостей функціонування корпоративного сектору в Україні нині є нагальною, і передовсім у напрямі розробки пропозицій щодо активізації процесу залучення додаткових фінансових ресурсів.

У вітчизняній науці проблеми економічної реалізації акціонерної власності досліджена, на наш погляд, ще недостатньо. Насамперед відсутній мікро- та макроекономічний аналіз акціонерного товариства як складової корпоративного сектора, глибокого вивчення потребують помилки, допущені при створенні вітчизняних акціонерних формувань. Відчувається нестача узагальнення досвіду реалізації акціонерної власності в зарубіжних країнах, що розпочали економічні перетворення дещо швидше. Водночас, залишаються недостатньо вивченими окремі теоретичні аспекти цієї проблеми.

Основною причиною утворення акціонерних товариств є досягнення синергетичного ефекту, суть якого полягає у тому, що поєднання активів значної кількості осіб забезпечує сукупний результат, який істотно перевищує суму результатів окремих дій цих осіб. На мою думку, суть акціонерної форми власності можна розкрити через права володіння, користування і розпорядження певною часткою статутного капіталу співвласниками акціонерного товариства, усередині якого існує їх обмежена відповідальність, а їхні права власності підтверджують цінні папери - акції.

Розвиток акціонерних товариств на основі приватного капіталу є, на наш погляд, одним із реальних напрямів виходу вітчизняної економіки на шлях сталого розвитку. Подальше утвердження і активізація діяльності корпоративного сектору в Україні вимагає виваженої державної політики у цій галузі та запровадження прогресивної системи корпоративного управління, яка враховує досвід розвинутих країн. Проте копіювання принципів різних моделей корпоративного управління в економіці України вважаємо за недоцільне і практично нездійсненне.

ВИКOРИСТAНA ЛІТЕРAТУРA

1. Акціонерні товариства: принципи управління //Все про бухгалтерський облік. - 2004. - 20 липня. - C. 2-45

2. Ватаманюк З. Приватизація як ключова умова ринкової трансформації економіки України // Економіка України: десять років реформ. - Львів, 2001. - С.27-46.

3. Горбатенко В. Акціонерні товариства : життя за новими правилами/ //Круглий стіл. - 2003. - № 4. - C. 11-14

4. Довгань Л. Державне регулювання фінансової діяльності акціонерних товариств //Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 52-58

5. Ионцев М. Г. Акционерные общества. Правовые основы. Имущественные отношения. Защита прав акционеров. — М.: Ось-89, 1999.

6. Камілова Е. Розвиток акціонерних товариств в Україні //Економіка АПК. - 2003. - № 3. - С.62-64

7. Корпоративное управление в переходных экономиках: Инсайдерский контроль и роль банков / Под ред. Масахико Аоки, Хьюнг Ки Кима. — СП.: Лениздат, 1997.

8. Кудин С. Реєстр як засіб управління акціонерним товариством// Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Вий. 5. - Львів:Інтереко, 1999. - С.48-52.

9. Кудин С. Акціонерне товариство як форма самообмеження прав власника // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Спецвип. 8. - Львів:Інтереко, 2001. - С.54-60.

10. Кудин С. Власність як категорія сучасної економічної теорії // Формування нової парадигми економічної освіти в Україні. Матеріали міжнародної науково-методичної конференції до 150- річчя від дня народження С.Подолинського. - Львів, 2000. – С.74-75.

11. Кудин С. Еволюція поглядів на ефективність форм власності в економіці // Вісник Львівського університету. Сер. економічна. Вий. 30. - Львів, 2001. - С.71-75.

12. Кудин С. Еволюція поглядів на ефективність форм власності в економіці // Вісник Львівського університету. Сер. економічна. Вий. 30. - Львів, 2001. - С.71-75.

13. Кудин С. Проблеми корпоративного управління в Україні // Україна в XXI ст.: формування економічної системи. Матеріали міжнародної студентсько-аспірантської конференції. - Львів, 2001.-С.166-168.

14. Кудин С. Тенденції зміни власності в умовах ринкової трансформації економіки України // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Вий. б. - Львів: Інтереко, 2000. - С.41-44.

15. Мамічева Л. Акціонерні товариства в Україні:зародження і сучасний стан //Економіка. Фінанси. Право. - 1998. - № 9. - C. 7-9

16. Назарова Г. Система міжнародних стандартів корпоративного управління // Фінанси України. - 2002. - № 10. - С. 67-74

17. Портнов А. Удосконалення законодавчої бази акціонерних товариств//Фінанси України. - 1999. - № 12. - C. 22-24

18. Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах: Указ від 21 березня 2002 року №280/ Україна. Президент //Офіційний вісник України. - 2002. - № 13

19. Резанова Н. Корпоративне управління на порозі XXI століття [Текст] / Н.Резанова // Фінанси України. - 2002. - № 1. - С. 13-19

20. Спасибо-Фатєєва І. Акціонерне товариство як система ризиків //Право України. - 1999. - № 9. - C. 116-117

21. Спасибо-Фатєєва І. Сучасні проблеми корпоративного управління в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 3. - С. 92-110

22. Харенко О. Правове регулювання корпоративних відносин в акціонерних товариствах //Українське комерційне право. - 2006. - № 7. - C. 15-24

23. Яковенко С.І. Аналіз моделей організації корпорацій та корпоративних об'єднань розвинутих країн // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 7. - С. 131 - 144.