Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти конкуренції

1.2. Конкуренція як економічна категорія.

Розділ 2. Особливості конкуренції та її роль в сучасній економіці

Розділ 3 . Види та методи конкурентної боротьби.

3.1. Досконала конкуренція

3.2. Недосконала конкуренція

3.3.Цінова та нецінова конкуренція

3.4Цінова конкуренція

3.5.Нецінова конкуренція

3.6Сумлінна та несумлінна конкуренція

3.7Сумлінна конкуренція

3.8.Несумлінна конкуренція

Розділ 3. Проблеми та перспективи конкуренції як складової ринкової економіки

3.1. Проблеми конкуренції та конкурентної боротьби.

3.2. Функції конкуренції та її підтримка.

3.3. Конкурентні переваги.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин вимагає фундаментальних досліджень проблем конкуренції, яка є об'єктивним економічним законом розвинутого товарного виробництва і виражає внутрішні необхідні, стійкі та істотні зв'язки між відокремленими товаровиробниками в їхній боротьбі за найвищу результативність виробництва, з одного боку, і споживачами їхньої продукції — з іншого. Саме конкуренція виступає внутрішнім механізмом забезпечення ефективного й динамічного розвитку.

Формування конкурентного середовища в економіці України відбувається без наявної необхідної бази її функціонування в минулий період: інституціональної структури, інструментів, спеціалістів, досвіду та інших елементів. Це зумовлює необхідність й актуальність дослідження досвіду функціонування механізму конкуренції, накопиченого державами з ринковою економікою. Наукові основи конкуренції були закладені такими вітчизняними і зарубіжними авторами, як Г.Л. Азоєв, С.Л. Брю, В.П. Галушко, О.Д. Гудзинський, Й.С. Завадський, С.М. Кваша, Дж. Кейнс, К.Р. Маккон-нел, А. Маршалл, Б.Й. Пасхавер, М. Портер, Дж. Робінсон, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, Р.А. Фатхутдинов, Ф.А. Хайєк, Е. Чемберлін, И. Шумпетер та інші.

Метою роботиє аналіз комплексного дослідження суті та особливостей конкуренції.

Реалізація цієї мети потребує розв’язання таких завдань:

проаналізувати генезис конкуренції та якісну специфіку окремих етапів її розвитку;

уточнити інструментарій дослідження конкуренції як економічного явища;

дати визначення конкуренції як суперечливого економічного явища;

виявити критерії класифікації конкуренції та особливості її окремих видів;

з'ясувати та розкрити зміст основних функцій конкуренції;

дослідити об'єктивні умови та суб'єктивні чинники функціонування конкуренції;

визначити фактори оптимізації процесу регулювання конкуренції в сучасному українському суспільстві.

Об'єктом дослідженняє конкуренція як економічне явище.

Предметом дослідженняє характеристика конкуренції, як умови функціонування ринку.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти конкуренції

1.1. Загальне визначення конкуренції

В умовах поглиблення трансформаційних процесів в економіці України особливого значення набуває уточнення змісту такого поняття як "конкуренція".

Конкуренція є основним економічним поняттям, притаманним ринковим умовам господарювання, необхідним атрибутом їх існування і розвитку. Термін "конкуренція" є одним із найважливіших і найчастіше використовуваних в економічній літературі. Існує багато різних тлумачень цього поняття. Як свідчать літературні джерела', слово "конкуренція" походить від латинського "concurere", що означає "зіткнення". Таке тлумачення цього терміна було первинним в економічній літературі. З розвитком економічної науки його удосконалювали, деталізували та пояснювали мету, способи ведення конкурентної боротьби.

Закон України "Про захист економічної конкуренції", який визначає правові засади підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, містить таке поняття конкуренції: "Економічна конкуренція (конкуренція) — змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку".

У своєму розвитку конкуренція пройшла великий шлях — від простих до складних сучасних форм. Вона розвивалася водночас із розвитком ринкових відносин і була їхнім невід'ємним елементом.

Конкуренція — це багатоаспектний процес. У економічній літературі конкуренція визначається як суспільна форма зіткнення суб'єктів ринкового господарства у процесі реалізації їхніх індивідуальних інтересів.

Автором першого поняття стосовно конкуренції був А. Сміт. Він у своїй роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" доводить, що завдяки вільній конкуренції підприємців і через їхні власні інтереси ринкова економіка буде якнайкраще розв'язувати суспільні завдання і приведе до гармонії власну й колективну волю з максимально можливою користю для всіх і кожного.

А. Сміт сформулював поняття "абсолютної переваги". Він вважав, що кожна країна завжди виробляє один або кілька товарів з меншими витратами, ніж за кордоном. Саме абсолютні переваги є основою того, що можна було б вважати з певними застереженнями, конкурентоспроможністю як окремих фірм, так і національної економіки в цілому. Продаючи за кордоном надлишки конкурентоспроможних товарів, країна збільшує національне виробництво й зайнятість, а її дохід і багатство зростають. Зрозуміло, що від вільної конкуренції постраждають виробники неконкурентної продукції, але країна в цілому, вважав А. Сміт, від цього тільки виграє.

Пояснюючи, чому скорочення пропозиції призводить до зростання цін, А. Сміт посилався на конкуренцію, що "зараз же почнеться" серед покупців: якщо пропозиція занадто велика, ціна падатиме тим нижче, чим більша конкуренція між продавцями, "чи дивлячись по тому, наскільки важливим виявиться для них швидше збути товар". У цьому разі конкуренція означає суперництво з метою одержання дефіцитних товарів чи бажання найшвидшого збуту їх. Тобто, конкуренція — це реакція на нову силу та засіб досягнення нової рівноваги[9, c. 12-14].

У своєму дослідженні А. Сміт помітив, що чим численніші економічні суперники, тим швидше між ними виникає боротьба за перевагу за допомогою підвищення чи зниження цін: "Ремесла, в яких зайнято дуже багато людей, найбільш легко досягають таких угод... Якщо капітал розділений між двома бакалійниками, то взаємна конкуренція змушуватиме їх обох продавати свої товари дешевше, ніж якби товар знаходився в одних руках. Якщо ж весь капітал виявився б розподіленим серед двадцяти торговців, то їхня конкуренція була б набагато сильніша, а можливість змови між ними з метою підвищення цін набагато менша".

Розуміючи конкуренцію як суперництво, А. Сміт зробив висновок, що скорочення пропозиції викликає конкуренцію серед покупців — гонитву за обмеженою пропозицією, що підвищує ціни, а надлишок пропозиції викликає суперництво заради позбавлення від надлишку, що приводить до зниження ціни. Він вважав, що конкуренція позбавляє учасників ринкового процесу влади над ціною і чим більша буде чисельність продавців, тим важче їм вступати в змову.

А. Сміт визначив п'ять умов існування конкуренції:

1. Конкуренти повинні діяти незалежно, а не в змові.

2. Кількість конкурентів, потенційних чи вже наявних, має бути достатньою, щоб виключити надприбутки.

3. Економічні одиниці повинні володіти знанням про ринкові можливості.

4. Має бути воля ( від соціальних обмежень) діяти відповідно до цього знання.

5. Потрібно досить часу, щоб напрям та обсяг потоку ресурсів відповідали б бажанню власників.

Таким чином, А. Сміт у своїй теорії робив наголос на тому, що конкуренція — це економічне суперництво. Чим більше учасників ринку протидіють між собою, тим краще для покупців. Конкуренція позбавляє учасників ринкового процесу влади над ціною. Його заслугою є те, що ним було визначено умови існування конкуренції та обґрунтовано теорію абсолютної переваги.

Ще один видатний англійський економіст Девід Рікардо розвинув теорію конкуренції. Він вважав, що теоретичні основи конкурентоспроможності продукції базуються на основі порівняльних переваг, і за якими країна повинна експортувати вироби, на які затрачено менше праці та коштів порівняно з іншими товарами, які вона виробляє. Цей принцип пояснював вигідність зовнішньоекономічних операцій різницею витрат виробництва в різних країнах за умов, коли виробники порівнюють пропорції обміну одного товару на інший і всередині країни, і при вивезенні товару за кордон.

Вихідні поняття конкурентоспроможності на світовому ринку можна розкрити за допомогою елементарної моделі часткової рівноваги, що передбачає наявність двох країн, які виробляють однакові товари, але з різними витратами.

Проте в теорії Д. Рікардо немає пояснення, чому саме один і той же ресурс - робочий час (або, в сучасних модифікаціях, прийнята за постійну питома заробітна плата) — має таку різну продуктивність в різних галузях. Інакше кажучи, якісна однорідність витрат виявляється оманливою. Д. Рікардо виходив із тези про те, що відмінності в порівняльних витратах залежать головним чином від природних, географічних умов. Однак у формуванні витрат дедалі більшу роль відіграють не природні, а інші передумови, оскільки в зовнішній торгівлі вищу питому вагу мають товари переробної промисловості та послуги.

Таким чином, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо відзначали, що конкуренція є змаганням заради прибутку. У своїх дослідженнях вони розрізняли галузеву й міжгалузеву конкуренції. Але провідним видом вважали конкуренцію між капіталами. Вони розробили теорії абсолютної та порівняльної переваги[14, c. 122-126].

Цікавою для науки є концепція конкуренції С. Джевонса. В своїй "Теорії політичної економії" (1874 р.) вона була складовою його концепції ринку, а досконалий ринок характеризувався двома умовами:

1. Ринок теоретично ідеальний, коли всі торговці мають вичерпні знання про умови пропозиції та попиту й мінове відношення, що випливає звідси.

2. Має бути абсолютно вільна конкуренція, щоб кожний здійснював обмін з будь-ким при наявності хоча б найменшої вигоди. Повинна бути виключена таємна змова, що має на меті поглинання товарів і затримку збуту для створення неприродних відносин'.

Поєднуючи поняття ринок і конкуренцію, Джевонс припускає пряму залежність між чисельністю продавців і ціною "...на тому самому ринку в будь-який момент не може бути двох цін на однаковий товар". Це правило єдиної ціни виключає цінову дискримінацію і, ймовірно, вимагає щоб на ринку було якомога більше покупців і продавців.

Отже, відповідно до концепції С Джевонса, під конкуренцією він розумів ринок, наявність ринкового механізму господарювання.

В економістів XX ст. є власні погляди на категорію "конкуренція". Так, Ф. Найт у праці "Ризик, невизначеність і прибуток", конкуренцію визначає як ситуацію, в якій конкурує багато одиниць і вони незалежні; конкуренція — це бажання індивідів мати справу з іншими індивідами та вибирати кращі, з їхнього погляду, умови серед пропонованих3.

Інші вчені вважають, що конкуренція — це процес управління суб'єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемоги чи досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об'єктивних чи суб'єктивних потреб у рамках законодавства або в природних умовах. Дане визначення яскраво ілюструє сучасні прагнення підприємницьких структур в умовах невизначеності до здійснення ними фінансово-господарських операцій.

Окремі науковці акцентують увагу на сутності монополістичної конкуренції. Так, Е. Чемберлін у своїй роботі "Теорія монополістичної конкуренції" стверджував, що разом із диференціацією продукції з'являється монополія, і в міру посилення диференціації елементи монополії стають значущими. Скрізь, де повною мірою існує диференціація, кожний продавець має абсолютну монополію на власний продукт. Виходячи з цього, реальний обсяг пропозиції товарів виявиться меншим, а ціни на них будуть вищими, ніж в умовах "чистої конкуренції". Суть монополістичної конкуренції полягає в контролі над пропозицією.

На думку В. Андріанова, конкуренція — одна з головних рис ринкового господарства... вона забезпечує творчу свободу особистості, створює умови для її самореалізації у сфері економіки шляхом розробки та створення конкурентоспроможних товарів і послуг.

Я не погоджуюся з окремими висловлюваннями вченого В. Андріанова, оскільки вважаю, що конкуренція не може забезпечувати творчу свободу особистості, тому що це досить жорстка боротьба за виживання на ринку.

Окремі вчені, зокрема Дж. Стонер і Е. Долан, дійшли до висновку про необхідність розмежовувати гостру й негостру монополістичну конкуренцію. Коли йдеться про конкуренцію, то суб'єктам зовнішнього ринку необхідно турбуватися насамперед про особисті інтереси. Якщо ринок великий, то одним суб'єктом зовнішнього ринку можуть не відволікатися клієнти з другого. Чим вищі доходи фірми, тим наполегливіше її переслідуватимуть конкуренти. Щодо конкуренції за ресурси, то вона частіше має непрямий і знеособлений характер.

Інші вчені вважають, що конкуренція природним шляхом виникає з ринку і одночасно є неодмінною умовою його існування та розвитку.

У поглядах дослідників суттєвим аспектом існування ринку є конкурентна боротьба на ньому. Проте з їх висловлювання випливає, що між суб'єктами ринку не повинна і точитися жорстка боротьба через наявність великого ринку[13, c. 26-28].

1.2. Конкуренція як економічна категорія

Конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищує технічний рівень, забезпечує поліпшення якості й розширення номенклатури продукції.

М. Портер наголошує, що конкуренція в галузі має тривалий вплив, зменшуючи норму віддачі капіталовкладень до конкурентної норми або тієї норми, яку можна одержати в "абсолютно конкурентній" галузі. Ця конкурентна норма, або віддача "вільного ринку", наближається до норми віддачі від довгострокових цінних паперів уряду з поправкою на ризик втрати капіталу. Інвестори не погодяться на віддачу, меншу від цієї норми в довготривалому періоді, оскільки вони можуть інвестувати в інші галузі, а фірми, що звичайно мають меншу віддачу, врешті-решт вийдуть із бізнесу.

Цікавими видаються визначення інших вчених. Зокрема Г.Л. Азоєв розуміє під конкуренцією "...суперництво на якому-небудь поприщі між окремими юридичними чи фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї й тієї ж мети".

Отже, конкуренція ґрунтується на суперництві й задоволенні потреб, тому виграє той, хто найкраще задовольняє потреби споживачів.

А.Ю. Юданов[16]під конкуренцією розуміє боротьбу фірм за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться ними на доступних сегментах ринку.

Я погоджуюся з деякими дослідниками, що конкуренція, з одного боку, — це економічна змагальність за досягнення кращих результатів у сфері якої-небудь діяльності, боротьба товаровиробників за вигідніші умови господарювання, одержання найвищого прибутку. З іншого боку, конкуренція — елемент ринкового механізму, що забезпечує взаємодію ринкових суб'єктів у виробництві та збуті продукції, а також у сфері додавання капіталу.

До перерахованих визначень поняття "конкуренція" варто додати, що це й економічні відносини, суть яких полягає в зіставленні індивідуальних затрат праці на виробництво якого-небудь матеріального блага із суспільно необхідною їх величиною.

Проаналізувавши визначення поняття "конкуренція" різними економістами, можна зробити висновки, що в даному випадку конкуренція як наукове поняття — багатоаспектне і в кожному випадку її зміст визначається залежно від цілей, у зв'язку з якими вона сформована. Отже, універсального трактування, що таке конкуренція, на всі випадки життя не може бути визначено.

Наведений аналіз стану трактування конкуренції показує, що на сучасному етапі гостро постає питання щодо необхідності подолання спрощеного, вузькоекономічного підходу до розуміння конкуренції як наукового поняття. Ця категорія припускає наявність на ринку великої чисельності незалежно діючих покупців і продавців будь-якого конкретного продукту чи ресурсу, коли жоден із них не може пред'явити попит чи пропозицію на такий обсяг продукту, якого було б необхідно й достатньо, щоб помітно вплинути на ціну. Такий стан досягається тому, що конкуренція забезпечує кожному продавцю волю вибору тих чи інших ринків, а економічній системі належну адаптацію до змін смаків споживачів, технології чи пропозиції ресурсів[8, c. 45-47].

З урахуванням розглянутих визначень, пропонуємо власне трактування цього поняття: конкуренція — це комплексна категорія, де в протиборстві сходяться дві й більше сторін в одному сегменті та визначають стан взаємовідносин продавця і покупця на ринку, що в кінцевому підсумку сприяє одержанню вигоди продавцем і задоволення потреб покупця.

Конкуренції властиві такі функції: вона охоплює всі зв'язки виробництва й споживання і поряд із державним регулюванням є засобом досягнення збалансованості між попитом та пропозицією; виконує функцію мотивації та узгодження інтересів товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам; примушує товаровиробників раціоналізувати індивідуальні виробничі витрати; стимулює поліпшення якості продукції та послуг; є потужним інноваційним чинником у сучасних умовах; історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами й суспільним виробництвом[14, c. 126].

Розділ 2. Особливості конкуренції та її роль в сучасній економіці

2.1. Тенденції розвитку конкуренції в сучасних умовах

Ринкова економіка обов'язково передбачає наявність конкуренції. Переслідуючи свої економічні інтереси на ринку, споживачі і виробники вступають у складні ринкові відносини. Оскільки кількість товарів і послуг є надзвичайно великою, то аналогічною є і кількість відповідних ринків. Рішення, які змушені приймати покупці і виробники на різних ринках, будуть відрізнятися. Основною ознакою, за якою можна класифікувати велику різноманітність ринків, є конкуренція.

Конкуренція (з лат. зіштовхнутись) означає суперництво між фірмами за кращу реалізацію своїх господарських інтересів.

Конкуренція - це така ситуація на ринку, за якої фірми і продавці незалежно один від одного борються за покупців. В умовах конкуренції йде змагання за одержання прибутку чи збільшення власної частки ринку.

В ринковій системі розгортається змагання за споживача, за більш повне задоволення його потреб, що і забезпечує реалізацію виробленого товару. Конкуренція передбачає наявність таких умов, при яких постійно зберігається загроза того, що при зниженні обсягів виробництва, а також випуску неякісної або дорогої продукції хтось інший захопить певну нішу ринку. Метою кожного підприємця є максимізація прибутку, а це вимагає розширення масштабів виробництва господарської діяльності. Це в свою чергу призводить до боротьби підприємців за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товару, зростання обсягів виробництва, під час якої вони виступають по відношенню один до одного суперником або конкурентом. Як складова господарського механізму, конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. Якщо пропозиція будь-якого товару більше, ніж попит на неї, в даному випадку буде посилюватися конкурентна боротьба між виробниками. Кожен з них, щоб продати свій товар, як правило, буде змушений знизити ціну, що може призвести до скорочення обсягів виробництва даного товару. Із посиленням конкуренції між виробниками для поліпшення своїх позицій на ринку компанії покращують, зокрема, якість виробів, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, а також змінюють ціну.

У випадку, коли попит більший за пропозицію, то конкурувати один з одним вимушені споживачі. Щоб мати можливість придбати дефіцитний товар, кожен з них старається запропонувати по можливості більш високу ціну, ніж це можуть зробити його суперники. Ціна підвищується, і це стимулює збільшення пропозиції даного товару. Головною особливістю ринкової економіки є свобода вибору: виробник вільний у виборі виду виробничої діяльності, споживач — у придбанні товарів та послуг, найманий працівник - у виборі місця роботи і т. д. Проте свобода вибору сама по собі ще не гарантує економічного успіху. Успіх завойовується у конкурентній боротьбі[12, c. 261-262].

Конкуренція вважається важливим чинником, що виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, розвивати сервісне обслуговування споживачів, застосовувати нові форми організації праці і системи заробітної плати, витісняти зайвих торгових посередників, зацікавлених у "накручуванні" цін, слугує "барометром" доцільності чи ефективності державного регулювання економіки тощо.

Таким чином, конкуренція в умовах ринкової системи невпинно рухає прогрес, але їй притаманні як позитивні, так і негативні риси (рис. 2.1).

Таким чином, не дивлячись на різноманітні недоліки та переваги, конкуренція є найважливішою умовою існування ринку з моменту його виникнення і появи національних ринків, коли товарне виробництво почало охоплювати всю економіку, а товарно-грошові відносини стали всезагальними. Тому в умовах конкурентної боротьби велика увага приділяється цілям підприємства, а саме: задоволенню потреб споживачів та рівню ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Динаміка обох цілей полягає у пошуку і реалізації конкурентних переваг, які забезпечують досягнення певних конкурентних позицій на ринку[5, c. 130-131].

2.2. Види та методи конкурентної боротьби

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Найбільшого розвитку конкуренція досягла при капіталізмі та стала невід'ємною складовою підприємництва.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок XVI - кінець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у виді внутрішньогалузевої та міжгалузевої конкуренції.

Внутрішньогалузева конкуренція - це конкуренція між підприємствами однієї галузі, що випускають однорідний (стандартизований) продукт.

Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворенням окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість. Вона забезпечує ефективні результати виробництва: поліпшення якості продукції і зниження витрат на її виготовлення, науково-технічне оснащення підприємств, збагачення асортименту товарів і послуг. Нині така конкуренція переважає на окремих вузькоспеціалізованих ринках (наприклад, на ринку телевізорів, міні-комп’ютерів тощо). Міжгалузева конкуренція - це конкуренція підприємств різних галузей, які випускають різні товари. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції вона приймає вигляд відтоку капіталу з менш прибуткових галузей і накопичення його у більш прибуткових галузях. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других - збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) - зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, перетікання капіталів з одних галузей в інші в пошуках більш вигідного їх застосування має наслідком вирівнювання прибутковості виробництва різних видів продукції. Таким чином, міжгалузева конкуренція веде до утворення середньої норми прибутковості виробництва для усіх галузей господарства. Відмінною рисою внутрішньогалузевої від міжгалузевої конкуренції є те, що у першому випадку виробники сперечаються за споживача, а в другому йде боротьба за найприбутковіший вклад капіталу[2, c. 109-110].

Серед основних методів конкурентної боротьби можна виділити:

• цінову конкуренцію - коли суперництво здійснюється за допомогою цін. Наявність на ринку конкурентів утримує продавців від встановлення надвисоких цін на свою продукцію. Ця боротьба здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. У такій боротьбі перемагає той, хто скорочує витрати виробництва завдяки використанню новітніх досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.

• нецінову конкуренцію - коли суперництво ведеться між конкурентами за покупця наданням товарам неповторних особливостей - якісних, технічних тощо. Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і після продажне обслуговування, поліпшення якості продукції, збільшення кількості рекламних повідомлень, покращення умов продажу товарів та послуг та багато іншого.

Поєднання методів цінової та нецінової конкуренції дає найкращі результати в конкурентній боротьбі завоювання певного споживчого ринку. Проте, іноді конкуруючим між собою продавцям цих методів не вистачає, і тому вони починають застосовувати прийоми, що об'єднуються поняттям недобросовісної конкуренції.

• недобросовісну конкуренцію - яка спрямована на отримання комерційної вигоди й забезпечення панівного становища фірми на ринку через обман споживачів, партнерів чи державних органів.

Основними найпоширенішими формами недобросовісної конкуренції є: неправомірне використання товарних знаків, фірмового найменування або маркування товару; умисне поширення неправдивих або неточних даних, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації; підкуп і шантаж; махінація з діловою звітністю; приховування дефектів[6, c. 375-376].

На жаль, такі форми досить широко використовуються в Україні. Для пояснення змісту недобросовісної конкуренції розглянемо декілька прикладів. При визначенні можливостей введення товарним знаком в оману найважливішим критерієм є цілісне враження, яке він створює на споживача при своєму використанні. Споживач може бути як звичайним обивателем, так і фахівцем. Так, AT "Електрон-Рясне", яке без дозволу використовувало знак для товарів та послуг "Електрон"; українсько-австрійсько-американське спільне підприємство "Аускопрут" використовувало фірмове найменування "Роксолана". Донецьке виробниче об'єднання по випуску продовольчих товарів, AT "Лік", Молочанський завод по виробництву пива і напоїв незаконно використовували знак "Фанта"; Чернігівський пивзавод "Десна" знак "Coca-Cola". Мета використання всесвітньо відомого товарного знаку полягає в здобутті успіху в конкурентній боротьбі завдяки чужому авторитету на ринку - іміджу третьої особи, а не власним досягненням. Також як недобросовісні можуть бути визнані дії ТОВ (Товариства з обмеженою відповідальністю) "Світязь", що працює на ринку консалтингових послуг, щодо поширення неправдивих даних про фінансовий і майновий стан МП "Славутич", що працює на ринку посередницьких послуг тощо.

Часто терміни "промислове шпигунство" та "економічне шпигунство" застосовуються як синоніми. Але між ними існує певна відмінність. Основними об'єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство, крім промислових секретів, охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних ресурсів, виявлення промислових запасів; у зв'язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних досліджень, проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. Існують різні способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність конкурентів: як законні, так і незаконні. Законними засобами вважаються збирання й аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел, публікації конкурентів і звіти про діяльність фірм, огляди ринків тощо. До незаконних способів збору конфіденційної інформації можна віднести: запрошення на роботу спеціалістів конкурента; таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією; впровадження "потрібних" осіб в структуру фірми-конкурента; підслуховування розмов; викрадення документів, зразків. З розвитком комп'ютерної техніки й створення комп'ютерних мереж як глобального масштабу, так і різних локальних мереж, постає проблема захисту джерел інформації в цих мережах.

В іншому випадку це може призвести до втрати важливої інформації її секретності, і, як наслідок, використання цієї інформації з якоюсь корисливою метою. Саме тому недобросовісні дії, до яких можуть вдаватися учасники господарських процесів, порушують умови ділової активності на ринку. З метою запобігання різноманітному шпигунству були введені патенти на винаходи, правові норми захисту товарних знаків[4, c. 4-10].

Розділ 3. Проблеми та перспективи конкуренції як складової ринкової економіки