- •Розділ 1. Соціально-культурні послуги в україні.
- •1.1. Особливості і тенденції розвитку комплексу соціально-культурних галузей
- •1.2. Сутність і особливості соціально-культурних послуг
- •Розділ 2. Регіональні особливості розвитку соціально-культурних послуг в україні
- •2.1. Оцінка факторів розвитку соціально-культурної сфери
- •2.2. Організація та функціонування соціально-культурної сфери у регіонах України
- •Розділ 3. Напрями вдосконалення та розвитку соціально-культурних послуг в україні
- •3.1. Напрями реформування державного управління у сфері соціально-культурної сфери
- •3.2. Проблеми та перспективи управління розвитком соціальної інфраструктури на місцевому рівні
- •Висновки
- •Список використаних джерел
1.2. Сутність і особливості соціально-культурних послуг
Соціально-культурна сфера охоплює сукупність галузей підприємств, які виробляють і реалізують товари і послуги, необхідні для задоволення соціально-культурних потреб людини. Діяльність організацій цієї сфери має змістовий (соціокультурний) та економічний аспекти.
Змістовий (соціокультурний) аспект діяльності організацій соціокультурної сфери полягає у збереженні, виробництві, розповсюдженні, засвоєнні культурних цінностей, у процесі якого змінюються відносини між людьми. Цей аспект передбачає наявність в окремих груп населення та осіб конкретних культурних потреб і наявність у підприємств соціокультурної сфери можливостей для їх задоволення.
Організації соціокультурної сфери зосереджуються на наданні (рис. 1.1) соціальних (освіта, наукове обслуговування, охорона здоров'я, санаторно-курортні та оздоровчі послуги, фізична культура і спорт, туризм) послуг, а також послуг у сфері культури (культура і мистецтво).
Рис. 1.1. Види соціально-культурних послуг
У сфері соціально-культурних послуг (охорона здоров'я, освіта) значну питому вагу мають безоплатні послуги, що певною мірою гальмує дію ринкових механізмів. Однак питання організації торгівлі соціально-культурними послугами набувають все більшої актуальності із загостренням конкуренції, збільшенням витрат, зниженням рівня рентабельності і прибутковості підприємств, погіршенням якості послуг.[7, c. 204-205]
Розділ 2. Регіональні особливості розвитку соціально-культурних послуг в україні
2.1. Оцінка факторів розвитку соціально-культурної сфери
Культура як об’єкт управління є специфічною сферою суспільного життя, що зумовлюється існуванням таких різноманітних її сторін, властивостей і граней, які не допускають жорсткої впорядкованості чи регламентування. Об’єктом державного управління є сфера культури, яка забезпечує створення, збереження, поширення і засвоєння духовно-культурних цінностей, що становлять культурний здобуток людини і суспільства. Зазначена сфера потребує певного регулювання, підтримки та проведення відповідної політики державою, тоді як творчі процеси, якщо вони не суперечать загальнолюдським цінностям, нормам суспільної моралі, мають відбуватися вільно, за власними законами.
Нині в українській державі культурна сфера перебуває у важкому, кризовому стані. Суттєвою проблемою залишається забезпечення доступу населення до культурно-мистецьких цінностей. Відчутно посилюються процеси духовної деградації суспільства. У зв’язку із цим актуальним стає переосмислення державної політики у сфері культури з метою забезпечення необхідних умов для підтримки вітчизняної культури як основи прогресивного розвитку суспільства.
Кардинальні зміни в культурній сфері, зумовлені демократичними й ринковими перетвореннями, сприяли виникненню різноманітних суб’єктів культурної діяльності - закладів, організацій, підприємств і осередків культури, заснованих як на державній, так і на недержавній формах власності, підвищенню активності творчих спілок, національно-культурних товариств, громадських організацій, зацікавлених в оновленні культурно-мистецького життя, відродженні традицій вітчизняної культури. За цих обставин збільшилася кількість суб’єктів політики держави у сфері культури, виникла потреба в пошуку нових підходів до організації і здійснення державного управління.[18, c. 106-108]
Рис. 2.2. Фактори впливу на розміщення та розвиток соціально-культурної сфери регіону
Особливого значення набуває формування такої моделі управління, яка б ґрунтувалася на встановленні конструктивного діалогу та тісній співпраці між органами державної влади і управління й громадськістю, їх взаємодії у вирішенні питань культурного розвитку, що відповідає специфіці культурної сфери, особливостям її розвитку, і є важливим в умовах становлення громадянського суспільства в Україні[19, c. 201-202].
Таблиця 2.1. Діюча структура закладів культури і мистецтва станом на 1 січня 2013 року
Назва показника |
Всього |
У тому чому числі: державна власність |
У тому числі: комунальна власність |
Мережа закладів культури |
46458 |
655 |
45803 |
в тому числі: |
- |
- |
- |
Мистецтво |
252 |
51 |
201 |
з них |
- |
- |
- |
бібліотеки |
18663 |
9 |
18654 |
музеї |
558 |
13 |
545 |
заповідники |
36 |
13 |
23 |
клуби |
18602 |
548 |
18054 |
школи естетичного виховання |
1488 |
1 |
1487 |
інші |
975 |
4 |
971 |
Кінематографія |
5863 |
5 |
5858 |
з них: кіноустановки |
5811 |
- |
5811 |
кінопрокатні організації |
47 |
- |
47 |
кіностудії |
5 |
-5 |
- |
Державні архівні установи |
22 |
12 |
10 |
У сучасному суспільстві створена і функціонує складна, високорозвинена система духовного виробництва, яка забезпечує продукування, поширення і споживання культурних цінностей, їх зберігання і передачу. Вона впливає на виробничу, економічну, соціальну і політичну сферу людського життя, в свою чергу, перебуваючи під їх впливом. Практична значущість системи духовного виробництва для сучасного суспільства проявляється в тому, що у всіх країнах сучасного світу держава керує культурними процесами як за допомогою відповідного законодавства, так і з використанням фінансових, економічних, адміністративних і політичних засобів. У сучасних країнах існують закони, які регламентують діяльність системи освіти та науки, роботу засобів масової інформації, охорону культурної спадщини, охорону авторських прав як у сфері науково-технічної, так і художньої творчості. Законодавчо регламентується право окремої людини і груп людей на задоволення їх культурних потреб. [20, c. 69-72]