- •1 Поняття і ознаки держави
- •2 Характеристика форм державного правлыння
- •3 Характеристика форм державного устрою та політичного правління
- •4 Характеристика основних походжень держави
- •5 Поняття та основні ознаки права
- •6 Право як особливий вид соціальних норм
- •7 Поняття та ознаки що характеризують норму права. Структура правової норми
- •8 Поняття держава права та їх система
- •11 Систематизація законодавства: поняття, значення, форми
- •12 Поняття галузі права та правові інститути
- •13 Система права та систематизація законодавства, їх співвідношення
- •14 Поняття і форми реалізації права
- •15 Застосування права як особлива форма його реалізації
- •16 Характеристика стадій процесу застосування права
- •17 Тлумачення правових норм: поняття види та способи
- •18 Поняття і структура правовідносин
- •19 Юридичеі факти: поняття, значення і види
- •20 Правомірна поведінка: поняття та її види
- •21 Правопорушення: поняття, ознаки та види
- •22 Склад правопорушення:поняття та зміст його елементів.
- •23 Юридична відповідальність: поняття, мета і принципи
- •24 Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності.
- •25 Шлюб, поняття, ознаки, умови та порядок укладання
- •26 Припинення та розірвання шлюбу
- •27 Майнові права і обов’язки подружжя
- •28 Особливі права і обов’язки подружжя
- •29 Майнові права і обов’язки батьків і дітей
- •30 Поняття предмет та методи цивільного права України
- •31 Об′єкти цивільно-правових відносин
- •32 Суб′єкти цивільного права,їх загальна характеристика
- •33 Фізичні особи як суб’єкти цивільног права України
- •34 Визнання особи безвісно відсутньою: підстави, порядок та наслідки
- •35 Оголошення особи померлою: підстави, порядок та наслідки
- •36 Поняття та ознаки юридичної особи
20 Правомірна поведінка: поняття та її види
Правомірна поведінка - це суспільно-необхідна, бажана і допустима з точки зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних чи колективних суб'єктів" яка полягає в дотриманні (виконанні, використанні) норм права, що охороняються і гарантуються державою.
Основні ознаки правомірної поведінки:
- відповідність поведінки нормам права - тобто людина діє правомірно, якщо вона діє у відповідності з нормами права. Інколи правомірну поведінку трактують як поведінку, яка не порушує норми права. Проте таке визначення не досить точно відображає зміст цього явища, оскільки поведінка, що не протирічить нормам права, може здійснюватися поза сферою правового регулювання, та не бути правомірною;
- соціально корисна - це дії, що відповідають образу життя, корисні (бажані), а інколи і необхідні для нормального функціонування суспільства. Позитивну роль вона відіграє і для особистості, оскільки завдяки їй забезпечується свобода, захищаються законні інтереси. Саме через правомірну поведінку здійснюється упорядкування суспільних відносин, вона необхідна для нормального функціонування та розвитку суспільства, забезпечує стан правопорядку. Вона є найважливішим фактором вирішення завдань, що стоять перед суспільством. Проте, соціальна роль правомірної поведінки полягає у забезпеченні не тільки суспільних потреб, а й задоволенні інтересів самих суб'єктів правових дій. Оскільки суспільство та держава зацікавлені в такій поведінці, вони підтримують її організаційними заходами, заохочують і стимулюють. Дії суб'єктів, які перешкоджають здійсненню правомірних дій, припиняються державою;
- має свідомо вольовий характер, виражається в усвідомленій мотивації правомірних вчинків для досягнення поставлених цілей;
- зовні виражається у вигляді дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм права - дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);
- спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлюючих, правозмінюючих, правоприпиняючих), що є передумовою правовідносин. Слід зазначити, що правова поведінка не завжди викликає правовідносини;
- охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов'язуючих і охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних і заохочувальних норм.
Правомірна поведінка містить завжди два моменти:
- інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Важливою є не тільки наявність правового механізму захисту права на доступ до правової інформації, а й активне використання його громадянами;
- поведінковий, тобто уявлення про законні способи здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
21 Правопорушення: поняття, ознаки та види
Правопорушення — це суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.
Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.
До основних ознак правопорушення належать:
1) суспільна небезпечність (шкідливість), тобто спричинення шкідливих наслідків чи загроза спричинення таких наслідків законним інтересам особи, суспільства, держави, які охороняються законом (шкода може бути моральною, матеріальною та фізичною);
2) правопорушенням може бути тільки діяння — тобто у вигляді активної дії (наприклад, вчинення крадіжки) або у формі бездіяльності — коли норми права зобов'язують особу зробити певні дії, а особа їх не виконує (наприклад, ненадання допомоги).
Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності;
3) протиправність діяння, тобто це діяння повинно безпосередньо порушувати вимоги конкретної норми права. Діяння, не врегульовані чинним законодавством не вважаються правопорушенням;
4) винність діяння, тобто внутрішнє ставлення особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння і його наслідків у формі умислу чи необережності. Про винність йде мова тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила дії всупереч правовим нормам;
5) деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення, тобто особа за віком і станом психічного здоров'я усвідомлює характер своїх дій, керує ними та передбачає їх наслідки, а також може нести юридичну відповідальність за їх здійснення. Особа повинна усвідомлювати, що вона діє протиправно, якщо вона цього не усвідомлює (через малоліття, неосудність або інші обставини), то не буде і правопорушення;
6) юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру;
7) причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.
Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відповідало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення".
Склад правопорушення — це сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням.
Склад правопорушення включає чотири елементи:
1) об'єкт;
2) об'єктивну сторону;
3) суб'єкт;
4) суб'єктивну сторону.
Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, які охороняються нормами права та на які посягає конкретне правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення — це зовнішнє вираження протиправного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Тобто об'єктивна сторона описує як здійснене правопорушення.
Прийнято розрізняти обов'язкові і факультативні ознаки об'єктивної сторони правопорушення. До обов'язкових ознак належать протиправність діяння, а також причиннонаслідковий зв'язок між діянням і його шкідливими наслідками.
До факультативних ознак відносять місце, час, спосіб, обставини здійснення правопорушення і які набувають юридичного значення лише тоді, коли вказані в гіпотезі відповідної правової норми.
Суб'єкт правопорушення — це фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення. Не кожна особа визнається правопорушником, а лише та, що є деліктоздатною, тобто спроможна відповідати за свої діяння. Рівень деліктоздатності фізичної особи, на відміну від юридичних осіб, деліктоздатність яких виникає з моменту їх створення, визначається законом з урахуванням їх віку та психічного стану здоров'я.
Фізичні особи поділяються на громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства. Існують також поняття "приватна особа", "посадова особа", "службова особа", "спеціальний суб'єкт".
Суб'єктами деяких видів правопорушення можуть бути не тільки фізичні особи, а й держані органи та громадські організації, але вони не можуть бути суб'єктами злочинів.
Суб'єктивна сторона правопорушення — це внутрішнє психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння та його негативних наслідків. Тобто суб'єктивна сторона описує, чому вчинене правопорушення.
Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив і мета.
Вина може існувати у формі умислу або необережності. У свою чергу умисел поділяється на прямий і непрямий.
Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та бажала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки.
Непрямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння, передбачала та свідомо допускала настання шкідливих наслідків своєї протиправної поведінки.
Необережна форма вини відрізняється від умислу тим, що правопорушник не усвідомлює суспільної небезпеки своєї поведінки.
Розрізняють два види необережної форми вини — протиправна самовпевненість та протиправна недбалість.
Протиправна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Протиправна недбалість має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків свого діяння, хоча була і могла їх передбачити.
Факультативними ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є мотив — тобто внутрішнє спонукання особи до вчинення правопорушення, а також мета — тобто уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи протиправне діяння.
Залежно від ступеня суспільної шкідливості чи небезпеки правопорушення поділяють на злочини і проступки.
Злочин — це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Злочинами є тільки кримінальні правопорушення, які посягають на суспільний лад держави, її політичну й економічну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.
Злочини різняться між собою за внутрішньою та за зовнішньою ознаками. У чинному кримінальному законодавстві України в основі поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) матеріальний (характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діяння); 2) формальний (вид покарання і розмір його санкцій, передбачених законом). За цими критеріями злочини поділяються на:
злочини невеликої тяжкості;
злочини середньої тяжкості;
тяжкі злочини;
особливо тяжкі злочини.
Проступок має зовнішню схожість зі злочином, але він має меншу ступінь суспільної небезпеки.
Проступок — це суспільно шкідлива протиправна винна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка порушує приписи інших, крім Кримінального кодексу України, норм права.
Проступки поділяються на такі основні види:
1) конституційні — це правопорушення, які посягають на порядок організації та діяльності органів державної влади і управління, конституційні права і свободи громадян;
2) адміністративні — це правопорушення, які посягають на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління;
3) дисциплінарні — це правопорушення, які дезорганізують нормальну діяльність підприємств, установ, організацій і посягають на трудову, військову, навчальну та інші види дисциплін;
4) цивільні — це правопорушення, що виникають у сфері майнових та пов'язаних з ними особистих немайнових відносин.