Суспільна власність
Державна
Колективна
Загальгнодержавна
Муніципальна
(комунальна)
Кооперативна
Власність колективу підприємства
Власність громадських організацій
Власність релігійних і культурних організацій
Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).
Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.
Власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних і оборонних функцій. Об’єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв’язок, дороги, навчальні заклади, заклади національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об’єкти тощо.
Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).
Кооперативна власність — це об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об’єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.
Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб’єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, то утворюється пайова власність.
Власність громадських та релігійних об’єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна. Суб’єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.
Змішана власність поєднує різні форми власності – приватну, державну, колективну, кооперативну та ін.
Змішана власність
Державно-приватна
Державно-кооперативна
Державно-колективна
Приватно-колективна
Спільна із залученням іноземного капіталу
Комбінована
Інші види
Рис. Сучасні форм змішаної власності
Найважливішою умовою становлення в Україні ринкових відносин є ліквідація монополії державної власності та перехід до різноманітних форм власності. Перетворення державної власності у інші види форми можливо шляхом приватизації та роздержавлення.
Роздержавлення — поняття, яке відображає цілий комплекс відносин щодо передачі державної власності в інші форми власності. Роздержавлення повинне розв’язувати наступні проблеми: 1) подолання соціально-економічної монополії держави; 2) забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; 3) перехід до багатоканального формування економічного регулювання; 4) утворення соціальних гарантій і соціального захисту найманого працівника. Існують наступні шляхи роздержавлення:
1) передача державних підприємств у власність трудових колективів;
2) розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспільства;
3) продаж державної власності громадянам і не державним юридичним особам.
Приватизація — це етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам права власності на частину засобів виробництва або продаж їх в приватну власність. Способи приватизації:
1) викуп об’єктів малої приватизації — це спосіб приватизації, за яким власником об’єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Даний спосіб не передбачає конкуренцію серед покупців;
2) викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації — спосіб приватизації, за яким власником об’єкту стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що розробила комісія з приватизації.
3) викуп державного майна, зданого в оренду — спосіб, за яким власником майна стає орендар відповідно до договору оренди;
4) продаж на аукціоні та за конкурсом — спосіб, за яким власником майна стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, або на конкурсі — найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта, а за рівних умов — найвищу ціну;
5) продаж акцій відкритих акціонерних товариств — спосіб, за яким власником акцій державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, на конкурсних засадах стають ті покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.
Місце і роль людини в економічній системі
Людина – складна істота, яка поєднує в собі біологічне і соціальне.
Людина як
біологічна істота як
соціальна істота є
природною істотою, яка наділена
природними силами ( фізичною силою,
мозком, органами відчуттів та ін.), має
фізіологічні потреби є
членом суспільства, елементом певної
соціальної групи, суб’єктом соціальних,
економічних, політичних, моральних та
інших відносин
Людина економічна – головний творчий суб’єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів.
В економічній системі людина виступає як працівник, як суб’єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.
Працівник Споживач
Людина
в економічній системі
Суб’єкт
економічних відносин Носій
кінцевої мети виробництва
Рис. Місце людини в економічній системі
Людина-працівник в економічній системі виступає як робоча сила, особистим фактором виробництва, головним елементом продуктивних сил.
Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, її здатність до праці.
Людина як суб’єкт економічних відносин реалізує себе в економічній системі завдяки певним господарським відносинам, у які вона вступає з іншими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ.
Людина як споживач реалізує себе через задоволення своїх різних потреб (потреби людини-працівника (пов’язані з відтворенням робочої сили), потреби людини-підприємця (пов’язані з відтворенням матеріально-речових факторів виробництва, тобто виробничих потреб).
Людина як кінцева мета суспільного виробництва – є головним критерієм розвитку суспільного виробництва і головною його метою. Задоволення різнобічних потреб людини – призначення будь-якого виробництва.