33Людина і глобальні проблеми сучасності

До глобального відносять проблеми, що охоплюють систему «світ – до» у цілому і имеющие не локальний, а всеохоплюючий планетарний характер. Від їхнього рішення прямо залежать життя общ-ва, доля человеч-ва, стан природ. середовища, соц-й прогрес і розвиток цивілізації. До глобальних проблем відносять у першу чергу экологич-і, демографич-і проблеми, проблеми кризи культури, війни і світу.

Причини виникнення глоб. проблем – посилений ріст потреб чел-ка, що зросли масштаби технич. засобів впливу общ-ва на природу, виснаження природних ресурсів. Характ-я особливість глоб. проблем – наявність тісного взаємозв'язку між ними, при кот. загострення однієї проблеми приводить до загострення всього ланцюжка проблем. Можна сказати, що глоб. проблеми – це складний клубок след. проблем: медико-биологич-і проблеми здоров'я; мінерально-сировинна криза; припинення гонки озброєння; скорочення ареалів убогості і бідності; энергетич-й криза; запобігання використання засобів масового знищення.

Особливу гостроту придбала проблема самовизначення націй і боротьба за собств-ю незалежність. Крайня форма вираження протесту – терор. Усі ці проблеми повинні зважуватися комплексно, координовано, зусиллями усього світового співтовариства.

Демографич. проблема обумовлена не тільки загальним спадом народжуваності, але і необх-тью обліку тенденції розвитку родини і сімейних відносин (неміцні, що розпадаються, неповні родини, виникнення родин нетрадиц-й орієнтації, не способ. до продолж. роду).

Глоб. экологич. проблеми жадають від вчених і предприним-лей більшої відповідальності за рез-ты своїх досліджень і деят-ти, посилення контролю з боку государственно-правит-ных структур.

До числа глоб. относ. проблеми загострення гонки озброєння, атомної і ядерної погрози, небезпеки радіоактивного забруднення. Нові види озброєння пропонують усе більш витончені способи поразки человеч-ва, що балансує на грані виживання.

34Наука як форма суспільної свідомості

Наука – це деят-ть чел-ка по виробленню, систематизації і перевірці знань. Разум-ся, до заним-ся науч. деят-тью не випадково. Така вуж його життя, що він постійно змушений мати справа з проблемами і складними задачами. Для того, щоб з ними справитися, чел-ку необхідні вичерпні знання, вироблення кот. і явл. найближчою метою всякої науч. деят-ти. Получ-і знання дозволяють пояснити і зрозуміти изуч-і процеси, здійснити пророкування на будещее в соответств-і практич-і дії.

В основі науч. пізнання лежить слож. творч. процес мыслит-й і предметно-практич. деят-ти вченого. Загальні правила даного процесу, кот. іноді назыв. методом Декарта, можна сформулювати след. образом:

1) не можна нічого приймати за щире, поки воно не представляється ясним і виразної;

2) важкі запитання необхідно поділяти на стільки частин, скільки потрібно для дозволу;

3) починати исслед-і треба з найпростіших і зручних для пізнання речей і поступово переходити до пізнання речей важких і складних;

4) учений повинний зупинятися на всіх подробицях, на усі звертати вним-і: він повинний бути упевнений, що нічого не пропустив.

2 рівні науч пізнання: гл. задачею емпіричного рівня явл. опис предметів і явищ, а основною формою получ-го знання – эмпирич-й (науковий) факт. На теоретич-м рівні відбувається пояснення изуч-х явищ, а получ-і знання фіксується у формі з-ов, принципів і науч. теорій, у кот. раскрыв. сутність пізнаваних об'єктів.

-------------------------------------------------------------------------