13.Виникнення та розвиток Козацтва.

Перша згадка про козаків датується 1489 роком. Описуючи похід 1489 року Яна Альбрехта (сина польського короля Казимира IV) проти татару Східне Поділля, польський хроніст Марцин Бєльський. Найбільш ранні дані про козаків на Київщині відносяться до 1492 й 1499 років. Відомості про козаків знаходимо також у люстраціях придніпровських замків середини XVI століття. Козаки займалися землеробством, скотарством, промислами (рибальством, исливством, селітроварінням, бджільництвом), ремеслами, торгівлею. Життя козаків було сповнене небезпек і неспокою. З одного боку -загроза нападів турків татар. З другого — небезпека з боку польських, литовських феодалів, які прагнули агарбати освоєні козаками землі. Значна частина козацтва, не бажаючи повернення у іеодальне ярмо, відступала далі на південь, колонізуючи за порогами Дніпра степові ростори.

Протягом свого понад двохсотрічного існування запорізькі козаки послідовно змінили вісім їчей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, ам'янську й Нову, або Підпільненську. Причини змін різні: більші зручності, стратегічні мірку-ання, більша площа, брак води, шкідлива для здоров'я місцевість тощо. Виникнення Хортицької Січі пов'язане з історією і подвигами першого відомого в ггорії козацького гетьмана Дмитра Вишневецького, оспіваного в народних думах під ленем Байди. У середині XVI століття він обудував замок на Хортиці, оточив його козацькою залогою.

Запорізька Січ мала своєрідну військово-адміністративну організацію, що увібрала в себе давню вікову традицію. Запорізьке військо мало два поділи - військовий та територіальний. Військо ділилося на 38 куренів, а територія — спочатку на 5, а потім на 8 паланок. Скільки існувала Січ, завжди було 38 куренів — Пашківський, Полтавський, Переяславський, Канівський, Корсуньський та інші. (Назва «курень» - від куріти, диміти — вживалися в розумінні й у значенні сотні, полку, частини війська. Паланка у буквальному перекладі з татарської мови означає маленьку фортецю).

Адміністративна і судова влада в запорізькому війську була побудована так: 1) військові начальники — кошовий отаман, суддя, осавул, писар, курінні отамани; 2) військові чиновники — підписарій, булавничий, хорунжий, пірначний, підосавулій, довбиш, піддовбиш, пушкар, підпушкар, гармаш, товмач, шафар, підшафарій, канцеляристи; 3) похідні й паланкові начальники — полковник, писар, осавул, підписарій, підосавулій. Кошовий отаман, військовий осавул і військовий писар становили військову старшину.

Кошовий отаман об'єднував у своїх руках військову, адміністративну, судову й духовну владу. У воєнний час кошовий був «головним командиром». Обов'язки кошового полягали в тому, що він затверджував усіх урядовців, узаконював розподіл за «лясами» (жеребками) земель, сінокосів, рибних місць, приймав у січ нових людей, відпускав старих козаків із січі, вступав у дипломатичні стосунки з іншими країнами. Його владу обмежували три умови —- звіт, час і рада. Кожний кошовий щороку, 1 січня, під час виборів військової старшини, повинен був скласти звіт про свої дії та вчинки, що стосувалися війська. Життя кошового отамана, як і решти старшин, мало чим відрізнялося від життя решти козаків. Він перебував завжди у тому ж курені, в якому був і до обрання кошовим, харчувався разом із козаками.

Військовий суддя був другою після кошового особою в запорізькому війську. Як і ;кошового, його обирали на військовій раді з простого товариства. Суддя охороняв ті предківські звичаї й одвічні порядки, на яких базувався весь лад козацького життя. У своїх рішеннях він керувався не писаними законами, яких на Запоріжжі взагалі не існувало, а переказами й традиціями, що передавалися із уст в уста й були освячені плином віків.

Військового писаря та військового осавулу також обирала загальна рада простих козаків низового товариства. Військовий писар відав усіма письмовими справами війська.

Військовий осавул стежив за ладом і пристойністю козаків у мирний час у січі, а у воєнний - у таборі, слідкував за виконанням судових вироків, винесених всією радою як у січі, так і у віддалених паланках війська, провадив дізнання з приводу різних суперечок та злочинів серед сімейних козаків, заготовляв хліб на випадок війни, у поході їхав попереду як розвідник, стежив за ходом битви.

Усі чотири особи — кошовий, судця, писар і осавул — становили запорізьку військову старшину, яка відала військовими, адміністративними, судовими й навіть духовними правами всього війська. Наступні після них службові особи лише допомагали головним і виконували їх волю й накази.