13. Система управління охороною праці (суоп) на підприємстві

Система управління охороною праці (СУОП) – це сукупність управлінських дій, що направлені на підвищення ефективності діяльності з метою забезпечення безпечних і нешкідливих для здоров’я умов праці. При створенні СУОП повинні бути чітко визначені: - мета і об’єкт управління, - завдання і заходи щодо охорони праці, - функції і методи управління охороною праці, - організаційна структура управління охороною праці, - склад нормативно-методичної документації. 

Головною метою управління охороною праці є створення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, покращення виробничого побуту, попередження травматизму і профзахворювань. В спрощеному вигляді СУОП представляє собою сукупність суб’єкта та об’єкта управління.

Суб’єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник, а в цехах, на виробничих дільницях і в службах – керівники відповідних структурних підрозділів.

Об’єктом управління в СУОП є діяльність підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях.

Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру).

Суб’єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах підприємства та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними.

Охорона праці базується на законодавчих, директивних та нормативно-технічних документах. При управлінні охороною праці не повинні прийматись рішення та здійснюватись заходи, що суперечать діючому законодавству, державним нормативним актам про охорону праці, стандартам безпеки праці, правилам та нормам охорони праці.

До основних функцій управління охороною праці належать: - прогнозування і планування робіт, їх фінансування; - організація та координація робіт; - облік показників стану умов і безпеки праці; - аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці; - контроль за функціонуванням СУОП; - стимулювання роботи по вдосконаленню охорони праці.

Основні завдання управління охороною праці: • навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; • забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; • нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; • забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; • забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку; • організація лікувально-профілактичного обслуговування; • професійний добір працівників з окремих професій; • удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

12. Навчання з питань охорони праці.

Проведення навчання з питань ОП покладається на керівництво підприємства. Допускати працівників забороняється. Контроль за здійсненням навчання здійснює служба ОП підприємства. Навчання з питань ОП проводиться відповідно до «Типового положення про навчання». Якщо на підприємстві є шкідливі і небезпечні умови праці, то навчання здійснюється закладами, які мають спеціальну ліцензію. Для решти – на підприємстві. Завершується навчання проведенням певного виду контролю комісією. Перевірка знань проводиться у вигляді іспиту за екзаменаційними білетами. Результати перевірки оформляються у вигляді протоколу. Якщо людина пройшла навчання, їй видається посвідчення. Навчання та перевірка знань посадових осіб проводиться 1 раз на 3 роки. Керівники підприємств та начальники цехів, де сталася аварія позачергово проходять навчання з питань ОП. На підприємствах з підвищеною небезпекою посадові особи та спеціалісти проходять навчання 1 раз на рік.

93 .Кольори сигнально-попереджувальної системи,їх призначення і роль у забезпеченні безпеки праці.Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності сприйняття зорової інформації. На цьому ґрунтується широке використання на підприємствах кольорів безпеки та знаків безпеки праці, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації. Колір безпеки – установлений колір, призначений для привернення уваги працівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також до засобів пожежогасіння і знаків безпеки. У нас, як і в багатьох країнах світу, прийняті наступні кольори безпеки: червоний, жовтий, зелений, синій. Для підсилення контрасту кольорів безпеки їх необхідно застосовувати на фоні контрастних кольорів (див.табл. 8). Контрастні кольори також слід використовувати для виконання символів і пояснювальних написів.

Таблиця .Основне змістове значення кольору безпеки та його контрастний колір

Колір безпеки	Основне змістове значення кольору безпеки	Контрастний колір
Червоний	Заборона, безпосередня небезпека, пожежна техніка	Білий
Жовтий	Попередження, можлива небезпека	Чорний
Синій	Припис, знаки пожежної безпеки, інформація	Білий
Зелений	Безпека, знак “Виходити тут”	Білий

 Примітка: Контрастним кольором для білого є чорний, а для чорного – білий колір.

• Червоний колір безпеки застосовується для заборонних знаків, позначення протипожежних засобів та пристроїв вимкнення (в тому числі й аварійних), сигнальних лампочок. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.

• Жовтий колір безпеки використовується для: попереджувальних знаків; елементів виробничого обладнання, що можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників; постійних та непостійних огороджень; елементів будівельних конструкцій, що можуть спричинити отримання травм; елементів внутрішньо – та міжцехового транспорту, підіймально-транспортного обладнання і т. п. Для більшої помітності застосовують чергування жовтих та чорних смуг.

• Зелений колір безпеки застосовують для припису вальних знаків, дверей та світлових табло (напис білою фарбою на зеленому фоні) евакуаційних і запасних виходів, сигнальних лампочок.

• Синій колір безпеки використовується у вказівних знаках.

Знаки безпеки праці поділяються на чотири групи:

• заборонні, які призначені для заборони певних дій у визначених місцях або приміщеннях (заборона користуватись відкритим вогнем, курити, входити чи проходити, гасити водою і т. п.);

• попереджувальні, які призначені для попередження працівників про можливу небезпеку (електричний струм, легкозаймисту чи отруйну речовину, лазерне випромінювання тощо);

• приписувальні, які призначені для дозволу на певні дії працівників лише при виконанні конкретних вимог (припису) з охорони праці (обов’язкове застосування засобів захисту, виконання заходів щодо забезпечення безпеки праці), вимог пожежної безпеки;

• вказівні, які призначені для інформування про місце знаходження відповідних об’єктів та засобів (пункту медичної допомоги, пожежної охорони, вогнегасника, пожежного крану, пункту сповіщення про пожежу і т. п.).

Знаки безпеки праці кожної групи мають свою форму, розміри та колір. Приклади знаків безпеки усіх чотирьох груп наведені на четвертій сторінці обкладинки.

Знаки безпеки праці встановлюються в місцях, перебування в яких пов’язано із можливою дією на працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом таких виробничих чинників. Вони повинні контрастно виділятися на фоні, що їх оточує та знаходитися в полі зору людей, для яких вони призначені.

32. Виробнича санітарія та її завдання

Виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних, санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці – галузь профіл. медицини, що розробляє наукові основи для збереження здоров’я працівників.

Виробн.санітарія – пракичне застосуваняння рекомендованої гігієни праці в обробках які срямовані на усунення шкідливих факторів.

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоровя і працездатність людини в процесі її жмтєдіяльності.

Виробнича санітарія – сис-ма організяційних та техн. засобів, які запобігають дії на працівників шкідливих вироб. факторів.

Гігієна праці – комплекс заходів, спарям. на запобігання дфї на працівника шкідливого середовища та збереження здоров’я.

Зона дихання – простір у радіусі до 50 см від обличчя працівника. Повітря робочої зони характеризується мікрокліматичними умовами, а також наявністю в ньому шкідливих речовин.

Мікроклімат виробничих приміщень – метеорологічні умови внутрішнього середовища цих приміщень” які впливають на тепловий обмін працівників з оточенням методом конвенції, кондукції теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивного теплового (інфрачервоного) опромінювання.

Оптимальні мікрокліматичні умови – поєднання кількісних показників мікроклімату, які у разі тривалого та систематичного впливу на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без активізації механізму терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови — поєднання параметрів мікроклімату, які у разі тривалого та систематичного впливу на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються, супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції і знаходяться в межах фізіологічної адаптації

Категорія робіт – розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.

Теплий року — період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього середовища вище плюс 10°С.

Холодний період року – період року, який характеризується середньодобовою температурою зовнішнього повітря, що дорівнює плюс 10°С і нижче.

67. Мікроклімат робочої зони. Гігієнічне нормування параметрів мікроклімату робочої зони.

Метеорологічні умови виробничого середовища або мікроклімат виробничих приміщень – це фізичний стан повітря, який характеризується такими фізичними параметрами:

- температурою повітря t, °С;

- відносною вологістю %;

- швидкістю руху повітря V, м/с;

- величиною атмосферного тиску Р, Па;

- тепловиділенням І, Вт/м²;

- ступенем іонізації повітря.

Мікроклімат виробничих приміщень залежить від кліматичних умов, часу доби, пори року і сезонних змін.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничому приміщенні є складним завданням, розв’язати яке можна такими заходами та засобами:

- удосконалення технологічного процесу та устаткування;

- впровадження нових технологій та обладнання (наприклад, заміна полуме-невого нагрівання індукційним). Заміна гарячого способу обробки металу холодним, горнових печей – тунельними, що дасть можливість зменшити виділення тепла у виробниче приміщення;

- раціональне, об’ємне, планове і конструктивне рішення виробничих будівель (подвійне засклення, повітряні завіси, гарячі цехи в одноповерхових будівлях);

- раціональне розміщення технологічного устаткування. Для гарячих виробів – окреме приміщення. Теплоізольовані обладнання розмістити в окремих приміщеннях, щоб теплові потоки не перехрещувались;

- автоматизація та дистанційне управління технологічним процесом. Цей захід виводить людину із виробничих зон (наприклад, автоматичне завантажування печей в металургії, управління розливом сталі);

- раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря;

- застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів;

- регулювання режимів праці та відпочинку;

- використання засобів індивідуального захисту.

68. Загальні заходи та засоби нормалізації мікроклімату.

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами:

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов’язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення.

Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу — холодним, нагрів полум’ям — індуктивним, горнових печей — тунельними.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

НОРМАЛІЗАЦІЯ МІКРОКЛІМАТУ На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042-99 та ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони — визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диферен-ційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови — це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в таблиці 2.3. Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища t_cd. При t_cd < +10 °С — холодний період, а якщо t_cd> +10 °С — теплий період року.

Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обгрунтованою недоцільністю.

Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати 35 Вт/ м², при опроміненні 50% і більше поверхні тіла; 70 Вт/м², при опроміненні від 25% до 50% поверхні тіла.