Філософська соціологія. Концепція розуміння
Зіммель писав про двоякого роду межах, що пролягають там, де конкретно-наукове мислення переходить у філософське. Одна з цих кордонів виявляється тоді, коли постає питання про передумови пізнання. Конкретні науки не можуть бути беспредпосилочнимі, кожен їх наступний крок потребує доведення, тобто грунтується на передумовах змістовного та методичного характеру. Саме ці передумови розкриває і досліджує філософія. Друга межа виявляє себе тим, що «неминуче фрагментарне зміст позитивного знання прагне заповнити себе, утворивши картину світу, і співвіднести з цілісністю життя взагалі ».
Стосовно до соціології проблема філософського обгрунтування ставилася Зіммель як проблема (а) розробки соціологічної теорії пізнання і (б) створення соціальної філософії або, як говорив сам Зіммель, соціальної метафізики.
Специфічною теорією пізнання соціальних явищ Зіммель вважав теорію історичного розуміння. Розроблена ще "Проблемах філософії історії», теорія ця розглядалася Зіммель як філософська методологія пізнання, що служить керівництвом із застосування в ході соціологічного аналізу загальнонаукових методів, таких, як індукція, тіпологізірованіе та ін. Самі по собі ці методи, згідно Зиммелем, не дозволяють вияс-^ нитка зміст соціально-історичних явищ. Потрібно з'ясування того, як пов'язано досліджуване явище з інтересами самого дослідника або соціальної групи, яку він представляє. Теорія розуміння була послідовно розвинена Зіммель у другому німецькому виданні «Проблем філософії історії".Докорінно зміненому і переробленому в порівнянні з першим (з якого було зроблено свого часу російська переклад). В результаті явище виявляється не тільки включеним в ряд номологіческі пізнаних наукою об'єктів, але і осмисленим, зрозумілим з точки зору соціальної реальності, життя. Розуміння, таким чином, виступає як метод, що характеризує тільки і виключно соціальне пізнання, бо на місце формальних загальнонаукових критеріїв адекватності висувається новий, змістовний, соціальний за самою своєю природою критерій.
Якогось роду тип діяльності можна вважати зрозумілим, коли психічні процеси, на основі яких склалася певна усвідомлена соціальна дія, викликають в інтерпретаторі ту ж саму реакцію, що і в самому діяча. Таке розуміння «Об'єктивного» дії, а не діючої особи - перший щабель процесу. Наступний рівень, необхідність якого випливає з глибини і складності взаємозв'язків, що становлять у своїй сукупності історичне явище, являє собою розуміння мотивів і відчуттів самого діючого індивіда. Розумінню доступні і підлягають лише такі сполучення переживань (тобто уявлень та супроводжуючих їх емоцій), які «виступають не тільки як випадкові і моментальні явища суб'єктивного душевного життя, але й мають загальнообов'язковості типового ». Таким чином, будь-яке соціологічне судження про взаємозв'язок будь-якого роду переживань з будь-якого роду діями вважається обгрунтованим лише тоді, коли воно сформульовано в рамках загальноприйнятих цінностей і, отже, піддається раціональній реконструкції.
Критерієм обгрунтованості суджень, сформульованих в рамках розуміє підходу, є, отже, раціональність сполучення мотивів і діяльностей, що входять до аналізовані фрагменти досвіду. Але підсумком, результатом розуміння буде не виявлення будь-яких «ланок» причинно-наслідкового мети, а відкриття сенсу дії, що полягає в логіці зв'язку цієї дії з людськими уявленнями, потребами, інтересами.
Теорія розуміння втілила в собі щось нове, що прагнув внести Зіммель в теорію і методологію соціального пізнання в порівнянні з пізнавальними уявленнями позитивістської і органіцістской соціології, характерними для попереднього періоду. Вона повинна була, на думку Зіммеля, служити «зброєю рефлексії», роблячи проблематичним те, що в соціологічних дослідженнях сприймалось як самоочевидне і не потребує доказів, - пояснення за посередництвом цілісності (таких, як народний дух, соціальний організм і т. п.). Ці цілісності повинні розглядатися, вважав Зіммель, як конструйованого - як регулятивні принципи пізнання, а не як реальні єдності.
Зіммель вимагав методологічної релятивізація соціологічних пояснень і відмови від застарілих, на його думку, ідей соціологічного та історичного «реалізму».
Крім того, теорія розуміння підкреслювала роль суб'єктивних «компонентів пізнання в соціальних науках, тобто роль дослідника, творчо і зацікавлено розглядає розгортається соціально-історичні явища, будучи одночасно засобом «контролю» цього суб'єктивного компонента, бо визнання участі інтересів і цінностей у соціальному пізнанні вимагало послідовного з'ясування їх ролі у виборі об'єктів дослідження, у формуванні та інтерпретації понять і т. д.
І нарешті, розуміння служило сполучною ланкою між чистою, або формальної, соціологією і соціальною філософією, будучи засобом історичного осмислення даних, що доставляються формальною соціологією.
Зіммелевская теорія розуміння давала, таким чином, можливість свідомого і послідовного включення в самий процес соціального дослідження соціально-практичного, ціннісного інтересу, тенденції.
Однак прийняття такої ціннісно орієнтованої позиції, будучи позбавлене у Зіммеля об'єктивного обгрунтування, вело до Суб'єктивізація і релятивізація соціального пізнання. Зіммлевекая концепція розуміння на відміну, наприклад, від марксистського . принципу партійності, також визнає і враховує в ході соціального аналізу інтереси та цінності проводить аналіз теоретика, грунтувалася не на об'єктивній концепції суспільства і суспільного розвитку, а на представленні про апріорно постуліруемой ідеї суспільства як регуляторі пізнання. Таким чином, питання про об'єктивність пізнання взагалі не міг бути поставлений. Прийнявши точку зору розуміння (в зіммелевской його трактуванні), дослідник тим самим визнавав не просто ціннісну (і соціальну) детермінованість свого пізнання, а й той факт, що він пізнає не об'єктивні характеристики своєї предметної області, а лише відображені уявлення та ідеї, характерні для його власного (або загальновизнаного в його соціальній групі) образу соціального світу.
Ідеї Зіммеля про природу соціального пізнання легше зрозуміти, розглянувши їх у світлі загальних теоретико-пізнавальних суджень ( «метафізики пізнання»), сформульованих ним в рамках філософії життя. «Тільки життя в стані зрозуміти життя », - писав Зіммель. Ось чому «будь-яка об'єктивність, предмет пізнання, повинна бути звернена в життя, щоб процес пізнавання, витлумачивши як функція життя, дійсно, був упевнений в тому, що перед ним зовсім проникний для нього і, по суті, однаковий з ним об'єкт ».
Якщо традиційний релятивізм розчиняв в потоці життя Картину світу з боку суб'єкта; то у Зіммеля те ж саме відбувається з боку об'єкта. Не тільки суб'єкт пізнає зовнішній по відношенню до нього світ в образах і категоріях, виражають його власну духовну структуру, а й сам об'єкт пізнання позбавляється «внежізненной» об'єктивності, виступаючи тільки в тих категоріях і формах, які пропонує йому життя.
Точно таким же чином організується, по Зиммелем, і соціальне пізнання: суспільство при посередництві використовує процедури розуміння індивіда пізнає саме себе; воно вважає уявлення про себе самого як регулятивного принципу пізнання, примушуючи тим самим явища і факти розгортається соціального життя виражатися в запропонованих ним категоріях та формах.
Саме таким чином, відповідно до найбільш загальними уявленнями про процеси і механізмах пізнання і будує Зіммель свою соціологічну концепцію. Саме в цьому сенсі й слід тлумачити роль теорії розуміння в загальносоціологічної концепції Зіммеля - як сполучної ланки між формальною соціологією (описує форми асоціації і трактує їх в їх історичному зміну і розвитку) і соціальною філософією. Лише в духовній «діяльності» дослідника, писав Зіммель, яка впорядковує факти в згоді з панівними ідеями й цінностями, становить факти в такі сполучення з яких народжуються вирішення проблем, які навіть і не могли б бути поставлені, якби дослідник спирався тільки і виключно на вихідні «ряди досвіду», - Лише в такій діяльності народжуються гіпотетичні за самою своєю суттю освіти, які сприймаються і обговорювані як «історичні істини». Ця духовна діяльність є, по суті, діяльність розуміння, а початком, її напрямних і організуючим, її регулятивних принципом є «Цілісний образ» соціального світу, що фігурує в образі соціальної філософії.