2. Наратологічні підходи у концепції російських формалістів. В. Пропп

Натомість перший радикальний крок у дослідженні розповідання здійснили російські формалісти: Віктор Шкловський (1893–1984 рр.), Борис Ейхенбаум (1886–1959 рр.), Борис Томашевський (1890–1957 рр.), Юрій Тинянов (1894–1943 рр.) та ін. Вони розщепили розповідний текст на фабулу і сюжет як матеріал і прийом. Аналіз розповідання продовжила західна структурна лінгвістика, теорія якої спиралася на дослідження російського постформаліста Володимира Проппа (1895–1970 рр.), його першу модель структурного аналізу розповідання.

Структуралізм виходив з того, що неусвідомлена діяльність розуму полягає в наданні форм змістові, ці форми однакові для всіх типів мислення і виявляються в символічній функції мови. Тому необхідно підійти до «підсвідомої структури», що лежить в основі кожної інституції, писав Леві-Стросс, «щоб мати принцип інтерпретації».

Вперше аналіз «підсвідомої структури» здійснив російський вчений-фольклорист В. Пропп у своєму дослідженні «Морфологія казки» (1928 р.). Вивчаючи чарівні казки, він помітив, що їхня сутність пов’язана не з персонажами, які лише по-новому позначаються (Морозко, Кощій, ведмідь та ін.), а з тим, що різні персонажі здійснюють однакові вчинки. Згодом Пропп став аналізувати й інші казки з позиції дій персонажів загалом. Так шляхом занурення в матеріал, а не шляхом абстракції, народився простий метод вивчення казки за вчинками дійових осіб, які він назвав функціями.

Поняття «функція» – як вчинок дійової особи, трактований з огляду на його значення для розвитку дії, – стало одним із найголовніших в аналітичному методі. Пропп також помітив, що функції можна розмістити попарно. А в казці майже нічого нового не відбувається, вони однотипні за своєю будовою, за неймовірною різноманітністю розповідання прихована «певна єдність»: «Виявилося, що функцій мало, форм їх багато, послідовність функцій завжди однакова, тобто постала картина дивної закономірності».

Проаналізувавши сюжет (фабулу) сотні народних казок, він дійшов висновку, що всі вони побудовані із 31 елемента (дії):

1. Один із членів родини відлучається з дому.

2. Це є порушенням табу (заборони).

3. Заборона порушується.

4. Зловмисник (зла сила) очікує на свою жертву.

5. Зловмисник одержує інформацію про жертву.

6. Зловмисник обманом прагне заволодіти жертвою.

7. Жертва піддається на обман.

8. Зловмисник завдає шкоди.

9. Стає відомо про зникнення чи біду.

10. Герой зважується на порятунок жертви.

11. Герой вирушає на пошук жертви (намір виправити становище).

12.Випробування героя.

13. Герой зустрічає того, хто йому зможе допомогти.

14. Герой здобуває чарівний засіб порятунку (предмет, птах, тварина).

15. Герой прибуває на місце знаходження жертви.

16.  Герой і зловмисник сходяться у двобої.

17. Герой відчуває допомогу чарівних сил.

18. Герой перемагає зловмисника.

19. Жертва врятована.

20. Герой повертається.

21. Героя переслідують.

22. Герой утікає від переслідувачів.

23. Герой невпізнаваним прибуває додому (в іншу країну).

24. Герой зазнає труднощів.

25. Герою пропонують складне завдання.

26. Герой вирішує складне завдання.

27. Героя впізнають.

28. Зловмисника викривають.

29. Герой набуває своєї подоби (стає упізнаваним).

30. Зловмисника карають.

31. Герой одружується та посідає трон.

Жодна казка не містить усіх елементів, а складається з певного їх набору. Однак порядок елементів завжди сталий, дія (сюжет) відбувається в певній черговості.

Герой оповіді виявляє себе в дії, а дія здійснюється завдяки герою.

На цій підставі він зробив також висновок, відповідно до якого в основі чарівних казок ідеально існує невидима композиційна схема, що якнайрізноманітніше реалізується в оповіді. Так, через дослідження матеріалу був народжений самим матеріалом метод вивчення оповідних жанрів за функціями дійових осіб. Цей метод і став першою моделлю структурного аналізу.

Дослідження В. Проппа з’явилося на тлі розгортання російської формальної школи у літературознавстві, яка в особі її провідних теоретиків (В. Шкловський, Б. Ейхенбаум, Ю. Тинянов, Р. Якобсон) прагнула подолати інтуїтивізм у науці про літературу, вказавши на обмеженість та недоліки психологічної та культурно-історичної шкіл. Сформулювавши власне бачення об’єкта дослідження, згідно з яким літературознавство не повинно вивчати психологію людини, соціальну та метафізичну проблематику тощо, оскільки це є об’єктом інших досліджень, формалісти вважали за необхідне віднайти літературний об’єкт, так званий чистий літературний факт, «літературність» – те, що робить твір літературним твором. Літературознавчим об’єктом стала динамічна формальна конструкція розповідання. Фабула і сюжет співвідносилися як анонімна історія, що переходить з одного тексту в інший, не становлячи особливого інтересу, та індивідуальна робота з її розповідання. Сюжет, по суті, деформує фабулу, щоб зробити її відчутною.

В. Шкловський вважав, що зміст літератури повинна становити еволюція літературних форм. Концептуальним принципом художньої побудови вважали затрудненість, тобто відчуття форми, що й мобілізує читацьку активність, а домінуючим стимулом художньої діяльності – полеміку з попередниками, відштовхування від вже виявленої форми, стереотипних художніх прийомів тощо. Формальний аналіз став основою наукової поетики, яку протиставляли інтерпретації інтуїтивному осмисленню твору. Сформульовані Проппом принципи постформального (структурного) дослідження підтримали французькі структуралісти, які трактували їх як концепцію «єдиної казки» і «ланцюга варіантів».

Критично і продуктивно засвоївши відкриття Проппа, Леві-Стросс вважав, що воно викликатиме захоплення і безмежну вдячність структуралістів, які були його послідовниками, часто самі того не усвідомлюючи. У Франції літературознавчий структуралізм став основою «нової критики» – загального літературознавчого руху 60-х років XX ст., до якого ввійшли феноменологічна критика, фройдистська «психокритика», «генетичний структуралізм» та інші напрями. Невдовзі цей літературознавчий авангардизм охопив усю Європу. Пропп не думав, що його метод вивчення казки за функціями дійових осіб може бути придатний до літератури, адже там, де мистецтво стає цариною творчості генія, застосування точних методів, на його думку, могло дати позитивні результати тільки тоді, коли вивчення повторності буде поєднуватися з вивченням одиничності. До яких класифікацій не були б залучені «Божественна комедія» або трагедії Шекспіра, геній Данте і геній Шекспіра неповторні, твердив науковець, і обмежуватися в їх вивченні точними методами не можна.

Турбувало Проппа й те, що сформульовані ним поняття при перекладі втрачають первинну сутність, несправедливою вважав критику свого методу як формалістського. Але його дослідження все ж завдячується популярністю у західній науці, де воно супроводжувало розгортання літературознавчого структуралізму, який став революційним проривом в осягненні літературного матеріалу. Структурний метод, спрямований проти реалістичного мімезису, став своєрідним продовженням формалізму. Адже французькі структуралісти, як і російські формалісти, прагнули вивести літературознавство з позитивістського спрямування, коли твір пояснювався на основі зовнішнього фактажу – індивідуальної біографії автора, соціальних, історико-культурних обставин тощо. Вони розпочали пошуки літературності – чистого, абстрактного літературного факту. Але тепер ця «літературність» постала через поетику несвідомої мови літератури як універсальної структури: форма і зміст не були протиставлені, а однаковою мірою підтверджували її загальне функціонування.