77. Механізми уяви (аглютинація, гіперболізація, загострення, схематизація, типізація).

Синтез образів у процесах уяви здійснюється в різних формах. Найбільш уживаними із них є:

• Аглютинація (від лат. aggIutiпaгe - склеювати) - створення нового образу шляхом сполучення елементів, узятих з різних уявлень. Наприклад, образ русалки в казках, де голова і тулуб - жінки, а хвіст -риби. Цей прийом не набув великого поширення, оскільки образи його важко втілюються в предметні речі. А втім, приклади матеріалізації таких образів у реальному житті маємо - це танк, бойова машина піхоти, амфібія тощо.

• Гіперболізація - збільшення чи зменшення предмета, зміна окремих частин (велетень Гуллівер, літа­ки "Мрія", Ан-74).

• Загострення - акцентування якоїсь частини образу чи певної властивості. За допомогою такого прийому створюють шаржі, карикатури.

• Схематизація - образ уяви, коли розбіжності зменшуються, а риси схожості виходять на перший план. Прикладом може бути орнамент, елементи якого художник узяв із рослинного світу.

• Типізація - виокремлення істотного в однорідних фактах і втілення їх у конкретних образах. Це найскладніший прийом. Його широко застосовують у літературі.

79. Розвиток уяви в дитячому віці. Л.С. Виготський про розвиток уяви.

Л.С. Виготський вважав, що найважливіший вік для розвитку уяви, а відтак і для закладання основ творчості – дошкільний.

На думку Виготського, уява дошкільника обмежена внаслідок недостатності знань і уяв­лень. Водночас бурхливе дитяче фантазування зумовлене низькою критичністю мислення. Дошкільник легко об'єднує різні враження і некритично ставиться до одержаних комбінацій, що особливо поміт­но у молодшому дошкільному.

Переважає пасивна уява: у дитини комбінації образів не спрямо­вані на практичне втілення. Вона фантазує заради самого фантазу­вання, яке перетворюється на своєрідну гру.

Спочатку уява спрямовується на предмети, з якими дитина діє, потім спирається на ігрові дії у сюжетно-рольовій грі, а наприкінці дошкільного віку переходить у внутрішній план. Здатність уявного оперування образами призводить до виявів творчої активності дітей у різноманітних сферах: у мовленні (складання казок, оповідань, загадок), малюванні, конструюванні, музичній діяльності. Зростає довільність уяви, що відкриває можливість для створення перших завершених продуктів творчості.

Дошкільник не створює нічого принципово нового з погляду сус­пільної культури. Характеристика новизни образів має значення тільки для самої дитини.

Розвиток ігрової діяльності, її перехід у дошкільному віці до сю­жетно-рольової гри - найважливіша умова розвитку уяви. Виконан­ня ролі у грі вимагає від дитини складної діяльності уяви: передбачи­ти, що повинен робити герой, планувати його подальші дії. Мотивом сюжетної гри є сам процес її здійснення, що характерно і для творчос­ті взагалі. Гра за сюжетом означає, що дитина наперед має ідеальну картину того, що відбудеться у грі, визначає ролі, підбирає замінни­ки і предметний матеріал. Саме у грі, як і у творчості, дитина вира­жає себе якнайповніше. Таким чином, провідними особливостями розвитку уяви в дошкільному віці є:

-   уява розвивається у процесі ускладнення ігрової діяльності, яка у дошкільника переходить на рівень сюжетно-рольової гри;

-   провідне значення для розвитку уяви має мовлення дитини, її мовленнєва творчість;

-    головними функціями уяви у дошкільному віці є афективна і пізнавальна;

-    уява набуває довільного характеру, передбачаючи створення задуму, використання прийомів побудови образів уяви;

-   уява дошкільника відзначається реалізмом та синкретизмом;

-   дитяче фантазування виконує пізнавальну, практичну функ­ції, починає впливати на розвиток особистості завдяки появі мрій.