70. Індивідуальні особливості мовлення

Індивідуальні особливості мовлення. Вони залежать від уміння людини скеровувати своє мовлення, використовувати його як засіб спілкування, регулювати його. Залежно від цього одні люди - балакучі, другі - стримані, замкнуті.

Саморегуляція мовлення є важливою умовою його функціонування. Характер діяльності впливає на мовлення і разом з тим вимагає опанування певних її особливостей.

Існують особливі вимоги, певне ставлення до мовлення кожного фахівця. Воно повинно бути не просто стилістично та логічно досконалим, а й переконливим, емоційно-образним, науково доказовим і впливовим. Властивості професійного мовлення не просто виробляються впродовж набування практичного досвіду, а вимагають і власної саморегуляції, прагнення вдосконалити мовлення.

71. Уява як універсальна людська здатність.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідним аспектом будь-якої людської діяльності. Уяву породжують потреби, які виникають у житті людини, і насам­перед потреба змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.

Якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, підґрунтям для їх побудови завжди є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості. Чим більше знань, чим багатшим є досвід людини, тим різноманітнішими є її враження, тим більше можливостей для комбінування образів. Уява розширює можливості пізнання чуттєвої наочної сторони дійсності не тільки шляхом безпосереднього досвіду, через сприймання, але й шляхом побудови образів на основі тих чи інших даних (знаків чи елементів предметів): створення образу предмета за кресленням, створення художнього образу за текстом літературного твору тощо.

Уява тісно пов'язана з образною пам'яттю, оскільки вона опирається на минулий досвід людини, і з мисленням, оскільки вона пов'язана зі створенням нового. Це дає підстави деяким психологам не вважати уяву самостійним психічним процесом, а розглядати її як аспект і необхідну сторону будь-якого пізнавального процесу.

Уява постійно балансує на межі свідомого і несвідомого, одного асоціативного контексту та іншого, деструктивності та конструктивності. Тому вона завжди створює широкий простір для самовизначення людини як митця. Звісно, самої лише уяви як окремого психічного процесу замало для того, щоб відбулася повноцінна творча діяльність людини; тут уява вступає в плідний союз із іншими творчими психічними процесами -інтуїцією і мисленням. Інтуїтивні осяяння творять передумови бісоціативних зв'язків в уяві, а останні дають напрям точним операціям творчого мислення, опосередкованим знаками (словами, мовою).

72. Роль уяви в людській діяльності; ії функції.

Функції уяви полягають:

1) у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;

2) у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

3) у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

4) у створенні образів об'єктів з опорою на схеми та описи;

5) у створенні принципово нових предметів та явищ тощо.

Практична діяльність відіграє велику роль у створенні образів уяви. Доки створений образ існує лише в "голові", він не завжди до кінця зрозумілий. Втілюючи цей образ к малюнку чи моделі, людина перевіряє його реальність.

Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності. Її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і потребують залучення особистості до різнобічної діяльності. В процесі розвитку особистості розвивається і уява. Чим більше людина бачила, чула, переживала, тим більше вона знає й уміє і тим продуктивнішою буде активність її уяви - основа будь-якої діяльності. До речі, уява — один з показників, за якими І. Павлов відносив людей до художнього чи розумового типу.