22.Вібраційні відчуття. Механізми вібраційних відчуттів.

Вібраційні відчуття відображають коливання повітряного середовища. За своєю природою та місцем розташування рецепторів, вібраційні відчуття близькі до слухових. Але, за даними Б.Г. Ананьєва, при нормальному слуху слухові відчуття пригнічують механізм вібраційних і тому людина не відчуває коливання тіл в просторі. Роль вібраційних відчуттів підвищується при різних фізичних аномаліях (сліпота, глухота). При сліпоті вібраційні відчуття допомагають в просторовій орієнтації. Вважається, що так зване “відчуття перешкоди” у сліпих базується на основі вібраційних відчуттів, про що йтиме далі. Вібраційні відчуття відбивають коливання пружного середовища. Цей вид чутливості образно називають "контактним слухом". Спеціальних вібраційних рецепторів у людини не виявлено.

23. Тактильна чутливість. Адаптація до дотику.Сенсибілізація пасивного дотику. Взаємодія зору і дотику.

Тактильна чутливість (лат. tactilis — відчутний, від tango — торкаюся), відчуття, що виникає при дії на шкірну поверхню різних механічних стимул-реакцій. Т. ч. — різновид дотики ; залежить від вигляду дії: дотики, тиск, вібрації (ритмічного дотику). Тактильні стимул-реакції сприймаються вільними нервовими закінченнями, нервовими сплетеннями довкола волосяних фолікулів, тельцями Пачині ( мал. 1 і 2 ), Мейснера і Меркеля дисками (див. Мейснера тельця, Меркеля клітки ) і ін. Декілька дисків Меркеля або телець Мейснера можуть іннервіроваться одним нервовим волокном, складаючи своєрідну тактильну освіту. Інкапсульовані рецептори (типа телець Пачині і Мейснера) визначають поріг Т. ч.: вони збуджуються при дотику і вібрації і швидко адаптуються. Відчуття тиску виникає при збудженні рецепторів, що повільно адаптуються (таких, як вільні нервові закінчення). В порівнянні з ін. шкірними відчуттями Т. ч. швидко зменшується при тривалому роздратуванні, оскільки в цілому процеси адаптації в тактильних рецепторах розвиваються вельми швидко. Найбільш диференційована Т. ч. виникає при роздратуванні кінчиків пальців рук, губ, мови, де розташовується велика кількість всіляких механорецепторних структур. Кіркова частина тактильного аналізатора представлена в центральній для поста і передній ектосильвієвой звивині Тривалий монотонний тиск або дотик призводить до зниження, навіть втрати шкірної чутливості: настає адаптація до дотику. Наприклад, потрібно небагато часу, щоб не відчувати тиску ремінця від годинника на зап'ясті. Дотик може бути пасивним (людина не контролює сприйняття стимуляції, коли їй на шкіру кладуть різні об'єкти) іактивним (активний контроль сприймання стимулів, наприклад при підніманні об'єктів). Найчутливіші до тактильної стимуляції частини тіла, які вико­нують «дослідницьку» роль, - пальці, кисті рук, певні ділянки рота і кінчик язика, а також шкіра ніг, перед­пліч і тулуба.

24. Кінестетичні відчуття, їх основні властивості та форми.

Кінестетичні відчуття (рухові) (від гр. kinētikos – рух) – це відчуття людиною рухів і положення частин власного тіла. Кінестетичні відчуття мають важливе значення в підтриманні м’язового тонусу, координації рухів, в утворенні рухових навичок і пізнанні різних предметів зовнішнього світу. Кінестезичні відчуття виникають через скорочення і розслаблення м'язів, розтягування зв'язок, тертя суглобів. Периферична частина є низкою вільних нервових закінчень, кінцевих утворень, розміщених в суглобово-м'язовому апараті. В результаті цих відчуттів складається знання про силу, швидкість, траєкторію рухів частин тіла. Зрозуміло, що розвиток кінестезичних відчуттів є одним із важливих завдань навчання. Уроки малювання, креслення, фізкультури, праці, читання повинні плануватись з урахуванням можливостей і перспектив розвитку рухового аналізатора. Не менше значення для оводоління рухами має їхній естетичний бік.