59 Розкрийте походження слова “ідіот”. Чи вважаєте Ви поведінку “ідіота” (у давньогрецькому розумінні) нерозумною? Обґрунтуйте Вашу точку зору.

М

  Мало хто знає, в особливості люди, які юридично не освічені, про першоджерело походження слова «ідіот». Це давньогрецький термін — людина, що живе у відриві від суспільного життя, не бере участі у загальних зборах громадян поліса та інших формах державного і громадського демократичного управління. «Ідіот» походить від кореня «ідіо», що позначає егоцентричну, відокремлену, виключену з соціуму людину, того, хто не брав участі, чи навіть не стежив за справами громади. А участь брали на «агорі», що позначала одразу два поняття: ринок і місце політичних диспутів. Стародавні греки зі всіма їхніми недоліками, вірили у мудрість натовпу у найвідповідальніші хвилини. Демократія не могла б функціонувати без громадян, що роздумують, обговорюють, беруть на себе громадянську відповідальність заради громадських справ. Це термін перш за все політичний. Так греки називали "невтаємничених" громадян, яким бракувало як практичних навиків, так і "громадянської свідомості" для того, аби вони могли бути повноцінними членами суспільства, свідомими громадянами. У строго політичному значенні ідіотами називали "приватних громадян". які під різними приврдами уникали участі у ПОЛІТИЧНОМУ житті, або узалежнювали свою політичну позицію від "вимог та побажань годувальника"

62 Поясніть відмінності між поняттями “етнічна нація” та “політична нація”. Чому формування громадянського суспільства можливе лише на базі сформованої політичної нації?

Національні спільноти, що формуються шляхом “дозрівання”, “політизації” окремих етносiв, які протягом певного часу ще можуть не мати власної державності (а це стосується багатьох європейських нацiй), iнодi називають етнічними нацiями. Цей шлях націогенези є поширеним, але не єдиним з можливих. Історія знає приклади виникнення націй на базі попередньо створеної державної єдностi людей — “загальнодержавного громадянства”, на грунті якого формуються загальнi традицiї, мова, спільна культура (в тому числі й політична). Такі спільноти прийнято називатиполітичними націями.

Назви ці умовні, а відмінності між етнічними й політичними націями часто переважуються спільними рисами як процесів націотворення, так і самих націй. Тому цілком зрозумілим є виступ професора Я. Дашкевича проти штучного протиставлення цих понять та проти самого терміну “політична нація”. Однак ми, підкреслюючи відносність такого поділу і наголошуючи на вирішальній ролі етнічного чинника у націотворенні будь-яких націй, усе ж послуговуємось даними поняттями, бо вони в узагальненій формі відбивають два основні шляхи націотворення, а також відмінності у розумінні самого поняття “нація”, властиві народам більшості західних країн (політичний підхід) та країн колишнього СРСР (етнічний підхід).

Отже, етнічні нації виникли в країнах, де рух за духовне відродження і політичну консолідацію передував утворенню національної держави і здійснювався під керівництвом духовно-інтелектуальних еліт (оскільки політична провідна верства в умовах чужоземного панування не могла розвинутися). Люди, що належать до них, вбачають головне джерело національної самоідентифікації і підставу для утворення власної держави у своїй етнокультурній окремішності. Політичні ж нації сформувалися там, де сильна держава виникла раніше, ніж відбулася культурна консолідація народу, а, отже, владні інституції мали змогу сприяти національній консолідації, прискорювати її, інколи використовуючи з цією метою навіть методи примусу. Представники політичних націй вирішують питання своєї національності на підставі громадянства, належності до певної держави, схвалення її найголовніших політичних цінностей.